Вілл Ґомперц. Що це взагалі таке?

Вілл Ґомперц. Що це взагалі таке?

Фото: ТСН.ua

Ця книжка — легкий крок назустріч глибокому і вдумливому розумінню сучасного мистецтва.

"Що це взагалі таке: 150 років сучасного мистецтва в одній пілюлі" Вілла Ґомперца — неформальна розповідь, поступова й детальна відповідь на питання, як же так сталося, що замість полотен з детально розписаними сюжетами грецьких міфів в сучасних галереях виставляють туші понівечених тварин у формаліні, порожні металеві коробки, гори сміття, чи й самого живого автора, що нерухомо сидить на стільці. І чому в якості експонату лондонської галереї все це купується за мільйони доларів, а груди мотлоху у вас в гаражі не варті нічого.

У цій книзі Ґомперц, редактор відділу мистецтв BBC, показує внутрішню логіку мистецького руху як процесу постійних пошуків і змін. Розповідає, як художники відходили від класичних тем живопису, виходили з майстерні і починали працювати на пленері, прагнули передати в своїх роботах не сюжет, а миттєві враження, емоції, експерементували з кольорами і формою, поступово розсуваючи межі того, що вважалося художньою творчістю. Автор розповідає, як на початку ХХ століття мистецтво набуло політичних рис та обросло маніфестами, а після Першої світової війни поринуло в ужиткову сферу та, зрештою, поріднилося з культурою масового споживання.

Протягом усього тексту вас переслідуватиме унітаз ("Фонтан") Марселя Дюшана — мистецька провокація початку ХХ століття, — але не обійдеться і без серйозних тем: подвійна проекція в натюрмортах Сезанна, перенесення Кандинським музики у форму живопису, іронія долі, що пов’язала футуризм із фашизмом, Баугаус як місце зустрічі мистецтва з масовим виробництвом, розтлумачення течії постмодернізму та багато іншого.

З самого початку ХХ століття в фокус уваги Ґомперца потрапляє не тільки живопис, але й скульптура та, частково, архітектура, адже відтоді визначення художньої творчості вийшло і за межі класичного живопису, і за межі класичної скульптури. В одному з останніх розділів додається також мистецтво перформансу. Вілл показує, як поступово на перший план вийшла кристалізована ідея, думка художника, в той час як засоби її вираження стали якщо і не вторинними, то точно цілком довільними.

Водночас автор жодним чином не намагається писати в дусі радянських підручників з літератури, де розвиток завжди є чітко лінійним і кожен попередник безпосередньо впливає на наступника, ніби "народжуючи" його. Він шукає і знаходить впливи та взаємозв’язки, але складність і розмаїття течій не формують чіткої лінії. Вони дають лише загальне уявлення і показують зміни в розумінні того, хто такий художник, що таке мистецтво, і яку роль відведено глядачеві.

Фото: litakcent.com

Ґомперц показує зв’язок митців з критиками, щоразу доволі кумедний: мистецтвознавці вщент розбивають новаторство художників, чим підігрівають ажіотаж публіки, а заразом і дають назви цілим художнім течіям. З середини ХХ століття художники вже остаточно зрозуміли позитивний для себе ефект нищівних публікацій, а преса, здавалося, закохалася у можливість роздути скандал з щоразу нового і невідомого предмету чи акту мистецтва.

Великою перевагою книги є її багатовимірність. Читач опиняється не тільки у світі різних прийомів художньої творчості, особистих біографій митців, мінливого історичного контексту, не тільки бачить поступовий розвиток ідей та розуміння творчості як такої, його також запрошено до бізнесової складової. Хто та як підтримував художників грошима, купляв їхні роботи, виставляв чи не виставляв у галереях, інвестував у ще не написане, і як це все впливало (і, безумовно, досі впливає) на розвиток мистецтва. Ґомперц сім років працював директором лондонської галереї Tate, тож безпосередньо дотичний до цієї індустрії. Автор не ставить питання відкрито, але по ходу тексту мимоволі замислюєшся над певною штучністю процесу, що завжди обертається навколо кількох галерей у парі великих міст, що диктують моду і поширюють свій вплив на решту світу.

Зі специфічних недоліків книги — автор недвозначно "віддає" Малевича росіянам, хоч і згадує в тексті про Казимирове, разом із Володимиром Татліним, українське походження. Але в Ґомперца і Румунія чомусь знаходиться на Балканах, тож спробуємо пробачити Віллу певну географічну дезорієнтацію.

Ще один нюанс — книгу все-таки доведеться читати перед монітором, для того щоб оперативно шукати і переглядати згадувані в тексті роботи. Текст містить чорно-білі фото, ілюстрації Микити Кравцова, а також два блоки кольорових вставок, але їх все одно не вистачає. Загальний обсяг було б незле збільшити сторінок на 70-100, але тоді це був би вже альбом, а не оповідь, тож автор вирішив обмежитися тільки найважливішими ілюстраціями. Монітор і клавіатура уповільнюють читання, але оминати пошук додаткових наочних матеріалів не варто. Це все-таки історія мистецтва, і правило "краще один раз побачити" працює тут безвідмовно.

Що ж до специфічних переваг видання, то вище їх вже перераховано чимало. Ця книжка — прекрасний вступ, розмашистий і легкий крок назустріч глибокому і вдумливому розумінню сучасного мистецтва.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу! 

Повʼязані теми:

Наступна публікація