Перемога вил над правами і законом

Перемога вил над правами і законом

Фото: ТСН.ua

Події в Лощинівці засвідчили, що ми лишаємося надзвичайно далекими від Європи – передусім, від її цінностей.

Третій день поспіль інформаційний простір заповнений новинами про невеличке болгарське село на Одещині – Лощинівку. Мало хто з українців чув про нього до 27 серпня, коли в лісосмузі поблизу села знайшли тіло вбитої 8-річної дівчинки. Далі події закрутилися та вивели село і його мешканців в топ українських новин.

Вбивство дитини – це жахливо, це страшно і це боляче. Але передусім це – злочин. І в законодавстві чітко прописано, як мають діяти правоохоронці. Спочатку має бути оперативно-розшукова діяльність, встановлення підозрюваного(их), затримання, передача справи до суду, судовий процес і насамкінець – вирок та покарання. Про те, що покарати людину за скоєний нею злочин може лише суд, здається, в Україні знають навіть першокласники.

Однак мешканці села Лощинівка вважать інакше.

Підозру у вбивстві дівчинки поліцейські оголосили місцевому мешканцю ромського походження. І вже ввечері того ж дня місцева громада з камінням влаштувала погром в тій частині села, де мешкали роми. Поліція їм не перешкоджала, жодну людину не було затримано за пошкодження чужого майна чи розпалювання міжнаціональної ворожнечі, хоча за обидва діяння в Україні передбачена кримінальна відповідальність.

Тут виникають кілька питань, які вимагають невідкладних відповідей.

Перше – яким чином селянам стало відомо, хто саме є підозрюваним. Друге – чому місцева поліція не зробила нічого, аби вберегти ромів від погрому. Взагалі практика етнічного профілювання підозрюваних у скоєні злочинів – це "давня традиція" української міліції. Повідомлення на сайтах головних управлінь МВС в областях та у Києві роками рясніли релізами із заголовками на кшталт "Міліція затримала рома-грабіжника", "Розшукуються кавказькі крадії автівок", "Міліція проводить рейд у гуртожитку китайців-нелегалів". Причому коли мова йшла про правопорушника-українця – національність одразу втрачала значення, і в заголовки вона не виносилася. Таку практику міліції, здається, успадкувала й нова поліція.

Третє питання, точніше, комплекс питань: хто понесе відповідальність за погроми, чи поліція виявила призвідників, чи їм було оголошено про підозру, чи є в Єдиному державному реєстрі досудових розслідувань справа про погроми в Лощинівці. Чомусь я в цьому дуже сумніваюсь. Антиромські погроми в Україні вже відбувалися, і не раз, проте ніхто з моїх колег, які займаються цією темою, не змогли пригадати, щоб хоч в одному випадку винних притягли до відповідальності.

Вбивство 8-річної дівчинки підняло жителів Лощинівки на агресивні виступи проти місцевих ромів

Вбивство 8-річної дівчинки підняло жителів Лощинівки на агресивні виступи проти місцевих ромів

Однак на погромах справа не закінчилась. В Інтернеті почали ширитися емоційні оцінки подій та обурені коментарі. Зізнаюся, я читаю лише дуже відфільтровану стрічку "Фейсбуку", але й тут "виловила" купу дуже цікавих думок, що найнеприємніше, від колег, людей, які називають себе правозахисниками.

Наведу лише кілька основних тез – "місцеві мешканці влаштували погром тому що в них "накипіло", "не потрібно порівнювати ромів та євреїв (в контексті погромів,) то різне, роми використовують свій статус жертв дискримінації для кримінальної діяльності", "місцеві мешканці виконали роботу поліції". Далі мені забракло навіть не знаю чого, певно, терпіння, і я облишила читати "думки колег".

І тут виникає ще одне важливе питання, вже до всіх. Чому ми так легко захищаємо права людей, коли вони мають спільну із нами ознаку (наприклад, стать, чи національність, чи сексуальну орієнтацію, чи вік) і так швидко стаємо на бік переслідувачів, коли переслідування стосуються людей, чию ознаку ми не поділяємо? Чому ті самі мої колеги раптом забули, що права людини є універсальними та рівними для кожного, і почали шукати виправдання мешканцям Лощинівки? Усім, хто забув, я нагадую – права людини є однаковими і у селянина-рома, якому оголосили про підозру, і у селянина-українця із вилами, який громив ромське поселення, і у старенької ромської жіночки, що змушена була тікати з того села, кинувши весь свій невеликий скарб.

Для кого права людини видаються дещо абстрактним поняттям, пропоную зазирнути ще й в Кримінальний кодекс. Там йдеться про те, що людині можна оголосити про підозру, якщо є підстави вважати її винною у скоєнні злочину, а потім цю вину має довести суд. Але там немає жодної статті, де б вказувалося, що вину підозрюваного мають розділяти всі інші люди, які мають таку саму національність, сексуальну орієнтацію, віросповідання і т.д. Не кажучи вже про те, що їхні помешкання підлягають знищенню громадою, а самі вони – вигнанню.

Наступне коло пекла, в якому горіли і права людини, і закони України, почалося вчора, 28 серпня. Місцева сільрада, не довго думаючи та не завдаючи собі клопоту відкрити закони України, швидко прийняла рішення, яке легітимізувало бажання місцевої громади вигнати з села усіх ромів.

Далі стало ще цікавіше, до подій приєдналась Одеська обласна адміністрація. У Мережі з'явилось наступне повідомлення "За результатами переговорів з місцевим ромським бароном, завтра всі роми залишать с. Лощинівку Ізмаїльського району." (публікація на фейсбук сторінці заступниці голови одеської обласної адміністрації). До речі, на офіційному сайті ОДА взагалі немає жодної згадки про події в Лощинівці, натомість остання новина від 28 серпня - про те, що глава Одеської ОДА разом із мером Одеси виступають за проведення в місті Євробачення-2017. Яка іронія, ще три тижні тому я на власні вуха чула, як український уряд звітував у Женеві про дотримання Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Чиновники в один голос стверджували, що проблеми сегрегації в Україні немає, а різні міністерства наввипередки реалізовують Стратегію інтеграції ромів в українське суспільство. Певно, реалізовують, разом із селянами кидаючись на домівки ромів та забезпечуючи потім поліцейський кордон, щоб люди могли забрати свої речі та піти з села на всі чотири сторони.

Ну і наостанок, якщо вже місцевим мешканцям так накипіло, то чому не було взяти ті самі вила і не піти вимагати дій від органів влади та правопорядку? Тобто якщо вже в селі процвітає наркоторгівля, якою займаються певні роми, то чого не вимагати від влади села та місцевої поліції з цим боротися? Чи це не так захопливо та цікаво, як трощити вікна людям, які ні в чому не винні?

На жаль, "традиція погромів" в Україні є досить давньою та укоріненою, а ось традиція поваги до прав людини та вирішення проблем законним шляхом – ні. Ми продовжуємо пручатися, хапати вила і при цьому голосно верещати, що хочемо до Європи.

Що ж, чекаємо на справедливе та неупереджене розслідування всіх епізодів у селі Лощинівка та публічного висвітлення їхніх результатів. Принаймні тоді з усього, що відбулося, ми зможемо винести якийсь урок.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація