Діагноз: селфі останньої стадії

Дата публикации
Просмотры
3465
Поделиться:
WhatsApp
Viber
Діагноз: селфі останньої стадії

Я роблю селфі – значить, я існую! Але не треба занадто часто залишати в мережі такі беззаперечні докази свого існування, попереджає Олена Концевич.

Востаннє я зробила селфі місяців два тому. Це навіть не селфі було – просто купила дуже модні окуляри, які достобіса мені подобались, і стало цікаво, як я виглядаю в них з перспективи дзеркала. Я ще й "дакфейсик" зробила хохми для – гуляти так гуляти. Проте селфі – це насправді визначальний фактор нашої епохи гаджетів. Якщо колись свій портрет художнику могли замовити лише дами з вищих кіл, з достатком, які після довгих годин виснажливого позування ще тижнями чекали, доки художник завершить, підчистить і замалює усе, що йому не сподобалось, то зараз цей процес спрощений до абсолюту. Буквально: натисни кнопку – отримай результат. Ось і штампують портрети себе, красивих і не дуже, дівулі, гламурні і не дуже, щодня у велетенських кількостях.

Селфі роблять усі – зірки кіно, співаки, рядові трудівники, секретарки. Однак є певна градація. Адже дехто робить селфі, як-от я, раз на кілька місяців, а є й ті, для кого селфі – це спосіб самовираження. Зла королева з казки випитувала у дзеркальця, хто на світі всіх миліше, рум'яніше та біліше; сучасним Білосніжкам та Попелюшкам дзеркальце непотрібне, бо вони і так знають, що краса – це страшна сила. І пропагандують страх цієї краси направо і наліво завдяки селфі.

Не можу уявити, що може спонукати нормальну дорослу жінку кожного дня фотографувати саму себе з усіх ракурсів. Зазначу – не фотографуватись із друзями, не на природі і навіть не з приводу дня народження домочадців. А саму себе. Просто так. Прибираючи для цього неприродні пози, перевдягаючись у все нові сукні, взуваючи підбори. Ця залежність, до речі, часто пускає метастази – людина починає фотографувати власний гардероб, новий манікюр, ну і, звісно, власний харчовий денний раціон – аби було зрозуміло, що мусить їсти кожна з нас, аби вирости "богинею". Є навіть окремі підвиди захворювання: "Туалетне каченя" (фото з "дакфейсиком" у туалетах громадських закладів), "Ліфтер" (у ліфтах), "Мойдодир" (у ванні, нерідко в туфлях і з бокалом шампанського в руці).

Виникає логічна думка – у цих дамочок, либонь, такий дефіцит уваги, або настільки запущений комплекс неповноцінності, що у них виникає хронічна потреба переконуватись у власній красі щохвилини і щосекунди – доки батарея у айфоні не здохне. Вони викладають у соцмережі (як правило, це "Однокласники", де контингент здатен всю цю красу сприйняти і переварити) велетенські купи фото імені себе, ждуть, мов рибалка біля ставка, коли посипляться на свіжачок типу "Я и мой банан за завтраком" купа лайків та коментарів: "Богиня", "Красотка", "Пупсик", "Королева"… Вони сидять і пускають сльози щастя і гордості за себе, неймовірну, навіть на мить не припускаючи, що у коментаторів біля монітора таких дам з бананами – ще на цілий день "лайкання", тільки й гляди, аби рука не всохла.

Хто ж вони, ці самострільниці, ці жриці фронтальної камери? Подивіться на них, постежте за тенденцією їх появи у всесвітній мережі. Їх дуже просто вилущити із решти користувачів. Як на підбір – шкіра, спалена солярієм, волосся (чорне чи біле), спалене фарбами або нарощене, силіконові (в гіршому випадку) вуста у формі розлізлого пельменя, накладні вії та нігті, намальовані фломастером брівки. Ніжки-сосисочки, декольте до пупа. На фоні імпортних машин ("ета мнє падарілі"), на пляжах ("ета мєня на мальдіви прігласілі"), в джакузі ("ета я отдихаю")… Щось я не бачила жодного селфі за робочим столом, з виставки, джаз-концерту. А ви? Нормальній жінці просто непотрібно виставляти фото себе в мереживних трусах на загальний розгляд – по-перше, у неї все гаразд з самооцінкою, по-друге, вона не шукає спонсора, оскільки успішно працює сама, та й взагалі у неї немає часу займатися подібними дурницями.

Звісно, можна припустити, що кожен з нас має дещицю здорового егоїзму, і навіть Фріда Кало казала, що малює найчастіше саму себе виключно тому, що гарно знається на об'єкті, котрий малює. Однак здоровому егоїсту не потрібне схвалення оточуючих – йому сповна вистарчає самолюбування вдома у люстро. А щодо Фріди Кало, то, по-перше, вона була визначною художницею і айфона у неї не було, а по-друге, контингент, про котрий ми говоримо, визнає за шедевр тільки портрети президентів на купюрах.

Якщо у вас часом і виникає таке бажання, не варто вказувати селфі-мейкерам на їхні помилки; ви ризикуєте щонайменше не зрозуміти одне одного. Зрештою, дарма вести діалог з людиною, котра малює собі брови фломастером. Все одно вони фотографувалися і будуть це робити завжди і всюди, щиро вірячи (окрім власної неземної неперевершеності) лише у дві речі: а) той, хто не робить селфі, просто страшко і не має що продемонструвати світові; б) на "дакфейсик" міліонери ловляться значно краще.

Следующая публикация