Лине Костенко - 91 год: вспоминаем интересные факты из жизни писательницы и лучшие стихи

Дата публикации
Поделиться:
WhatsApp
Viber
Лине Костенко - 91 год: вспоминаем интересные факты из жизни писательницы и лучшие стихи

Лина Костенко / УНІАН

Она стала примером для многих украинцев, а ее стихи - вдохновением. Всю свою жизнь писательница отстаивала свою точку зрения поэзией, не боялась репрессий и всегда говорила о власти то, что думала.

19 марта одной из самых известных украинских писательниц современности исполнился 91 год. Лина Костенко написала невероятное количество поэзии, поэм, несколько сценариев и прозаический роман, она считается живым классиком и гением слова. Каждое ее выражение, каждая цитата - метафоры, которые вдохновляют и заставляют задуматься над вечными и важными темами.

Факты из жизни Лины Костенко

В советские времена активно участвовала в диссидентском движении, за что была надолго исключена из литературного процесса. С 1963 до 1977 в Украине произведения Костенко не печатались. В эти годы стихи Костенко публиковали журналы в тогдашней Чехословакии и газеты Польши.

Среди ее многочисленных наград Шевченковская премия, но от звания Героя Украины отказалась.

17 марта 2021 Комитет Верховной Рады по вопросам гуманитарной и информационной политики поддержал инициативу номинировать украинской поэтессе и писательнице Лине Костенко на Нобелевскую премию по литературе 2022 года.

2010 года вышел первый прозаический роман Лины Костенко "Записки украинского сумасшедшего", который вызвал необычайный ажиотаж среди публики.

Один киносценарий писательницы - "Проверьте свои часы" - экранизировали. В нем рассказывается об украинских поэтах, погибших во время Второй мировой войны. Фильм был снят в 1964 году, но его так переделали, что Костенко отказалась от авторства.

Писательница была дважды замужем. Впервые вышла замуж за Ежи-Яна Пахлевского. В этих отношениях она родила дочь Оксану, но продлился брак недолго, и пара миро разошлась. Далее у Костенко были отношения с Аркадием Добровольским, писателем и переводчиком, который прошел сталинские лагеря. Тогда поэтессе было 28, а ему - 48. Во второй раз она вышла замуж за директора киностудии имени Довженко Василия Цвиркунова. Вместе они прожили 25 лет. В этом браке Лина Костенко родила сына Василия.

Лина Костенко / УНІАН

Вспомним несколько стихотворений поэтессы:

***

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.

Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, – час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, – пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш – то уже навіки.

***

Очима ти сказав мені: люблю.
Душа складала свій тяжкий екзамен.
Мов тихий дзвін гірського кришталю,
несказане лишилось несказанним.

Життя ішло, минуло той перон.
гукала тиша рупором вокзальним.
Багато слів написано пером.
Несказане лишилось несказанним.

Світали ночі, вечоріли дні.
Не раз хитнула доля терезами.
Слова як сонце сходили в мені.
Несказане лишилось несказанним.

***

Напитись голосу твого,
того закоханого струму,
тієї радості і суму,
чаклунства дивного того.
Завмерти, слухати, не дихать,
зненацька думку перервать.
Тієї паузи безвихідь
красивим жартом рятувать.
Слова натягувать, як луки,
щоб вчасно збити на льоту
нерозшифрованої муки
невідворотну німоту.
Триматись вільно й незалежно,
перемовчати: хто кого.
І так беззахисно й безмежно
чекати голосу твого.

***

А й правда, крилатим ґрунту не треба.
Землі немає, то буде небо.
Немає поля, то буде воля.
Немає пари, то будуть хмари.
В цьому, напевно, правда пташина…
А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір'я,
А з правди, чесноти і довір'я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії.
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!

***

Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.
Лиш не зроби слухняною рабою,
не ошукай і крил не обітни!

Не допусти, щоб світ зійшовся клином,
і не присни, для чого я живу.
Даруй мені над шляхом тополиним
важкого сонця древню булаву.

Не дай мені заплутатись в дрібницях,
не розміняй на спотички доріг,
бо кості перевернуться в гробницях
гірких і гордих прадідів моїх.

І в них було кохання, як у мене,
і від любові тьмарився їм світ.
І їх жінки хапали за стремена,
та що поробиш,- тільки до воріт.

А там, а там… Жорстокий клекіт бою
і дзвін мечів до третьої весни…
Моя любове! Я перед тобою.
Бери мене в свої блаженні сни.

Читайте также: Для вдохновения и души: поэзия о весне

Следующая публикация