Светская львица и монахиня вспоминают о митрополите Владимире

Светская львица и монахиня вспоминают о митрополите Владимире

Сегодня умер митрополит Владимир – ТСН.ua собрал воспоминания о Блаженнейшем тех, кто знал его лично.

Влада Литовченко и митрополит Владимир
Влада Литовченко с митрополитом Владимиром (архивное фото)
Влада Литовченко, глава Международного Фонда культурного сотрудничества

С Блаженнейшим митрополитом Владимиром я познакомилась 3 года назад на вручении наград Православной церкви. За меценатство, благотворительную деятельность и помощь ближним он лично наградил меня Орденом святой праведной Анны.

Нас всех собрали накануне. Ожидая Блаженнейшего, я внутренне трепетала от волнения, потому что знала, какой высокий чин у этого человека, и ожидала его увидеть строгим. Но в очередной раз убедилась, что этот человек какой-то небесной высоты, широты, щедрости, украинской души и это действительно истинный патриот Украины.

Я помню, он посмотрел мне в глаза. У него был очень выразительный взгляд, необычайно светлые голубые глаза очень красивого цвета. Это пробирало, шла какая-то особая реакция, как влияние какое-то - позитивное, правильное, как наставление. Взгляд духовного наставника.

Еще он был великим дипломатом, очень толерантным, следовал слову Божьему, умел и пытался объединить все конфессии. Если возникали какие-то сложные ситуации, он умело их нейтрализовал с точки зрения своего высочайшего духовного статуса.

Он никогда не улыбался, как мы в светской жизни улыбаемся. Такого не было. Но от него исходила какая-то особая теплота, доброта, позитив.

Его слова были для меня прямым руководством к действию. Все, что проповедовал Блаженнейший Владимир, я воспринимала буквально, стремилась работать над собой, совершенствоваться, очищаться духовно и следовать его заветам. Один из них - святая обязанность каждого православного христианина – это помогать ближним. Особенно тем людям, которые нуждаются: детям без родителей, инвалидам.

Я всегда с трепетом слушала каждое слово в его проповедях. Было заметно, насколько человеку физически сложно было править все службы. И вместе с тем он до самого конца эти службы вел. То есть это был огромный духовный подвиг. Через страдания, через мучения, может, через какую-то боль.

По отзывам священников, которые работали с ним, я знаю, что он сумел объединить всех. Человек, который находил подход к каждому. Человек, который выслушивал каждого, независимо от его чина. О нем отзывались с невероятной любовью, теплотой и добротой. Владимира любили все. Он никогда никого не обидел ни в быту, ни в жизни.

Я относилась к Блаженнейшему, как к посланнику Божьему. Верю, что в свое время его объявят святым. Я в этом уверена.

То, что я продолжаю помогать людям, - это тоже наставление Блаженнейшего. Я ему следую. И буду следовать всегда.

 

Ігуменя Любов и митрополит Владимир
Матушка Любов, ігуменя Свято-Преображенського Головчинецького монастиря

(Цей монастир розташований у селі Головчинці на Хмельниччині, сусідньому з Марківцями, – селом, де народився і виріс настоятель УПЦ МП).

Щороку Володимир приїжджав у село Марківці, де народився. Зазвичай, після Великодня на Гробки - на могили до своїх батьків. Він дуже їх любив, шанував. Коли приїжджав, то одразу заходив до хати, брав букет квітів і йшов до них. Тоді ж приїжджав і до нас в монастир. Часто служив, а коли вже не міг відправляти служби, то все одно нас відвідував.

Митрополита ми бачили люблячим батьком. Він нас утішав, турбувався, допомагав. Хай у нього і здоров'я було слабке, він ніколи не пропускав, щоб нас не відвідати. Приїжджав, матеріально допомагав, в кожен куточок дивився, перевіряв, як воно відбудовується все. У нього була така батьківська любов до нас. Він розпитував часто дрібниці. Бувало, щось приберемо чи побудуємо, він кругом перевірить: "Матушка, то не так, зробіть так-то".

Блаженнійший розповідав, що коли йому було п'ять років і його хрестили, то при хрещенні матушка Архелая йому передбачила: "Молися, з тебе в майбутньому буде "большой человек". Її поховали на території нашого монастиря, але могила не збереглася.

Багато хто говорить, що не бачили посмішки Володимира, але Блаженнійший часто посміхався. У нього така неширока посмішка. Не було такого, щоб він сумний ходив. Він любив людей, і коли відвідував нас, то люди всі приїжджали - хто за допомогою, хто за порадою. Всі записувалися, щоб з ним поговорити. Хто тільки не звертався, він усім допомагав.

Своєї родини у Володимира немає. Є лише далека родина: у братів - діти, у племінників вже діти свої. І в Києві, і у Вінниці, у різних містах.

Блаженнійший любив рибалити, але вже останні роки не ловив. Коли приїжджав, ми йому маленьких карасиків ловили в нашій річці, смажили. Він їх дуже любив їсти - свіженькі, малесенькі. Він любив те, що готувала йому мати. Таке все українське, без "видумасів", по-простому, як у селі: ковбасу, борщ, вареники.

Володимир хворів, але цього не показував. Коли вже потрапив до лікарні, тоді дізналися. Він усе терпів, ніхто навіть не помічав, що в нього щось болить. Знали, що у нього хвороба Паркінсона, але він себе тримав дуже, мав терпіння. Бувало так, що він захворіє, а мине місяць-два, і він наче воскресає, зовсім інша людина. Це було непередбачувано. Такого якогось прощання ніколи не було, він завжди казав: "Бог дасть час, то ми зустрінемось".

У митрополита було кохання, проте він вибрав монастирське життя. Знаєте, коли Господь кличе на монастирське життя, то все залишається позаду, мирське нецікаво. Любов до Бога понад усе.

Одного разу у нас було невелике диво, коли приїхав Блаженнійший. Цілий тиждень йшов дощ, але Володимир сказав, що будемо служити літургію Онуфрію на вулиці, а як піде дощ, то підемо у каплицю. Погода була погана. Ніби сонце світить, але за хмарами, вкрито такою пеленою сонце, і прохолодно. А коли закінчилася літургія, то роса упала - в усіх монашок на одязі були крапельки дощу, хоча з неба нічого не капало. Отаке було диво.

Тексти опубликованы на языке оригинала

Оставьте свой комментарий

Последние

Больше новостей

Популярные

Больше новостей

Комментируют

Больше новостей

Новости партнеров