З дітьми важко... так, звичайно є інстинкт самозбереження. Що дорослі, що малі намагаються кудись сховатися, тому з дітьми найнебезпечніше. Дорослий, як сформована людина, розуміє, що можна кудись вийти, вибігти… а дитина – це страх, хованки, і потім її дуже тяжко знайти.
Є одна сім'я, яка досі дякує мені за порятунок. Вони мені буквально недавно телефонували, у серпні. Ми гасили їхню квартиру, врятували двох дітей, маму, батько був на роботі, і вони мені досі телефонують і дякують, вітаютьь. Різниця у дітей була невеликою. Старшому тоді було 3,5 роки, а меншому – рік. Це було десь років 8 тому. Зателефонували, привітали, і це дуже приємно. І це стосується не лише мене, але і всіх. Приємно, коли дякують. Бувають різні ситуації, буває, коли потрапляють в шоковий стан, паніка, люди не стримуються, інколи сваряться. Але бувають і приємні моменти, коли люди тобі дякують. І на душі добре стає, ми знаємо, за що працюємо.
За всі роки праці розумієш, скільки тут людей… Хтось прийшов, думав, пожежна охорона – це просто посидіти. Є й ті, хто боявся йти в АТО, образно кажучи, і вони хотіли просто пересидіти і все. Як у кожному колективі, є свій кістяк. У кожній зміні є 15-18 осіб, припустимо. Як би не хотілося, хтось все одно йде на заслужену пенсію, комусь – не подобається мала заробітна плата. Але зараз це ніби покликання, хобі.
Останнім часом зарплати трохи підвищили, тому молоді люди до нас пішли. У нас зараз відбувається зміна поколінь, багато працівників пішли на заслужений відпочинок, тому нині важливо займатися з молоддю. На цей момент вільних місць у нас практично немає, буквально два вільних місця лише є на штат в сотню осіб. Одного працівника підвищили, і вже на цю вакансію є люди, готуються документи. Катастрофічного недобору у нас немає, з цим все гаразд.