Абсолютна рівність

Абсолютна рівність

Бельгія - США - 2:1 / Фото: Reuters

Продовжувати балаканину про крах суто європейського футболу наразі, як мінімум, передчасно…

П'ятдесят на п'ятдесят. Чотири проти чотирьох. Абсолютна рівність. У чвертьфіналах зіграє однакова кількість представників від Старого та Нового світів. Тобто продовжувати балаканину про крах суто європейського футболу наразі, як мінімум, передчасно. Бо, з одного боку, до вісімки обраних потрапили справді заслужені команди від Європи (про латиносів зараз не говоримо, тут інший контекст), а з боку іншого перед очима бовваніє приклад минулого Мундіалю, на якому увесь п'єдестал окупували саме представники футбольної Європи. Так що чутки про передчасну смерть євросоюзного футболу поки що залишаються лише чутками.

Хоча не варто також применшувати й експансію на цьому чемпіонаті латиноамериканського футболу. Їхній прогрес видно неозброєним оком, причому не тільки на прикладі Коста-Рики. Причин такого своєрідного феномену одразу кілька. Однак не варто такий крен ототожнювати передовсім чи винятково із якимись новаціями чи технологіями, запропонованими їхніми Пінто, Еррерами чи Пекерманами. Нічого нового у контексті тактики чи стратегії збірні Мексики чи Колумбії не запропонували. Просто на даному етапі вони (та іже з ними) зуміли акумулювати усе найліпше - командні дії, нанизані на дії індивідуальні. Водночас варто говорити й про те, що провідні виконавці провідних європейських презентацій провели виснажливий сезон.

Я вже говорив раніше, повторю й зараз - вони просто об'їлися футболом. А відновити чистоту смаку за пару тижнів не вдалося. Не стверджую, що цей нюанс "тягне" на об'єктивний фактор, проте він у будь-якому разі має право на життя. До того ж в умовах тропіків та розрідженого повітря краще освоюватимуться, безумовно, тамтешні футболісти. Відтак змагатися, приміром, у "фізиці" зі збірною Мексики - все одно, що з Януковичем у красномовстві. Тому європейським колективам треба було почасти стрибати вище своїх маківок. Знову ж таки, це не виправдальний аргумент поразок, а справедливості заради.

Крім поділу пріоритетів між Європою та Америкою, показовим моментом став невихід жодної африканської команди до чвертьфіналу. Як на мене, то й добре. За винятком Алжиру, всі ті Камеруни, Нігерії чи Гани запам'яталися не стільки своїми діями на футбольному полі, скільки демонстративним скиглінням з приводу преміальних. Знайшли час і місце. Рівняйтесь краще на Алжир. Чи на Грецію, яка узагалі відмовилася від бонусів за вихід в 1/8.

Німеччина - Алжир - 2:1 / Фото: Reuters
До речі, про Алжир. Я якось говорив, що збірна Італії на Євро-2012 жодного разу не повторювалася з тактичними схемами. І це розглядалося тоді як верх геніальності Пранделлі. Мушу зауважити, що Алжир на нинішній світовій першості також не зіграв двох однакових поєдинків. Халілходжич щоразу щось вигадував. Причому настільки, що Бундестім відскочила лише на останніх хвилинах додаткового часу. Алжиру забракло не стільки майстерності, скільки фізичних сил. Що-що, а перебігати Німеччину майже нереально. Тим більше таку, молодцювату й амбітну. А гра ця, загалом, вийшла нестандартною. Прописний аутсайдер достоту просто (принаймні візуально) знайшов больові точки прописного фаворита. Нестандартно діяли й воротарі. Особливо Нойєр, який мов у старі добрі часи виконував, окрім власних функцій, ще й роль ліберо. Непогано впорався. Хуммельс має проставитися.

Дуже цікавою обіцяє стати наступна гра німців – проти Франції. У першу чергу тому, що навряд чи цього разу команду Льова вважатимуть одноголосним фаворитом. І не тільки тому, що Алжир наглядно продемонстрував, як можна й треба діяти проти німців. А передовсім через те, що Франція наразі просто чу-до-ва. На триколірних чи не вперше за останні турніри не особливо тисне громадськість – Дешаму не наказували вбитися з віника, але неодмінно стати чемпіоном. Чи не вперше в команді лад і спокій, який ніхто не каламутить. Ця команда – наймолодша із усіх Францій на турнірах за останні півстоліття. Відтак у неї обов'язково знайдуться приховані ресурси. Вочевидь, сам Дешам не відає, на що здатна його команда. Після двох стартових турів мсьє тренер навіть пропонував своїм підопічним трохи збавити оберти. Може, й збавили, проте до чвертьфіналу дісталися граючись. І не варто особливо нарікати на піжонство, що проскакувало фрагментами в діях французів із Нігерією. Молодості це властиво. Проте коли треба, вони зуміють зіграти інакше. Треба вже в чвертьфіналі. Не заздрю німцям. Вважаю, що переможець цієї пари зіграє в фіналі.

Особисто я хотів би бачити в головному матчі турніру й Нідерланди. Саме такі Нідерланди, як зараз. Таку, що більше схожа сама на себе, аніж та, що грала в ПАР у фіналі проти Іспанії. Ван Гаал міг спокійно відіграти за звичними 4-3-3 перед персональною пенсією в МЮ. Проте невгамовний Луї вирішив трішки модифікувати догми та переінакшити старі параграфи із Євангелія від Михелса. Загалу це настільки прийшлося до душі, що він, загал, в одночасся заговорив про нову еру тотального футболу. Не берусь говорити так глобально, проте матч "помаранчевих" проти Мексики дійсно був певною мірою показовим. Нідерланди включили в тій грі енергозберігаючий режим. І коли Мексика майже повірила, що виграла, голландці заграли на повну потужність. На такий бліцкриг здатна воістину лише велика команда.

У чвертьфіналі Нідерланди зіграє з Коста-Рікою. Якась чудернацька афіша цього матчу, чи не так? Картина Рєпіна "Не чекали". Точніше, так: "Не чекали?". Гру 1/8 Коста-Ріка – Греція навряд чи назвеш захоплюючою. Тим більше навряд чи захочеться цей поєдинок колись ще раз переглянути. Ну, хіба що післяматчеві пенальті. Били справді круто, впевнено. Головне в тому вінегреті – не гра, а ім'я переможця. Коста-Ріка наразі стала на один рівень із Нідерландами. Це все одно, аби Дарт Вейдер переміг на виборах київського мера.

Колумбія - Уругвай - 2:0 / Фото: Reuters
Хто ще вразив подібним чином, так це Колумбія. На лопатки поклали міцний Уругвай. А напередодні – ще трьох непростих опонентів. І показово не стільки це, а персона головного колумбійського героя. Якому лише 22 роки. Як на мене, на даний момент Родрігес виглядає краще, аніж Неймар. Як і Колумбія загалом на рівень вища за Бразилію. Проте на боці команди Сколарі – рідні стіни. За інших рівних факторів цей чинник часом найважливіший. Переконайтесь на прикладі хорватів.

На боці Аргентини - Мессі. Інших особливих козирів поки не видно (ну хіба що Ді Марія). Але й цього може вистачити. Приміром, як у 1986 році. Ви можете ось так одразу пригадати, хто тоді тренував Аргентину? Зате ім'я її тодішнього головного героя вам скаже й кухарка. Матч Аргентина – Швейцарія представлявся як команда одного футболіста проти команди одного тренера. Головна відмінність у тому, що там, де починається гравець (себто на полі), там закінчується тренер. У Мессі з цього приводу було більше важелів для впливу на ситуацію, аніж у Хітцфельда. Проте навіть за такого розкладу Генерал Оттмар наглядно продемонстрував своєму так званому колезі Сабельї, що значить тактичний вишкіл. Схоже, в Аргентині одного "клоуна" на тренерському містку змінив інший. І якщо в попереднього була хоча б харизма, то в нинішнього - "ні кожи, ні рожи". Аргентина висіла на волосині. Їхні боги та стійка воріт зіграли замість невігласа Сабельї. Божевільний матч! Як шкода Швейцарію. Як шкода їхнього тренера, який провів останній свій матч у кар'єрі. Проте з такою "тактикою" Аргентині навряд чи щось "світить". Ну, хіба що знову зіграє її головний козир. Але ж і в Бельгії в футбол грати вміють. До того ж, тамтешня команда видається гнучкішою за Швейцарію. Майстровитішою. Відтак коса може натрапити на камінь.

Олександр Солнцев

Повʼязані теми:

Наступна публікація