Прощавай, немита Росія

Прощавай, немита Росія

Фото: Reuters

Я тішуся, як їх побила Бельгія. Вправно, смачно, наче Кличко фанерного "вітязя". Залишився один штрих.

Іспанія - Чилі - 0:2 / Фото: Reuters
Дуже нечасто чемпіон йде зі свого Олімпу красиво. Трагічно – так, пам'ятно – також буває, а от щоб дійти й наступного разу після фієсти до фіналу й лише там програти на останніх хвилинах – таке трапляється нечасто. На моїй пам'яті щось схоже було в 1990 році, коли Аргентина все ще великого Марадони захищала свій титул в головному матчі з Німеччиною. Не захистила. Відтоді марно б'ється десь на підступах, не наблизившись і на йоту до тих славетних часів та результатів.

У решті випадків – справи куди гірші. Ви пам'ятаєте, як безславно закінчували захист титулу Німеччина, Франція та Італія. Не кращим чином складалися справи і в Бразилії. Тобто, за великим рахунком, тут не варто шукати першопричини, якісь заглиблені сенси чи натяк на містику. Усе набагато простіше. Невідворотність – ось в чому суть. Хтось зникає, хтось натомість вигулькує. Іспанія завершила свій цикл, виконала свою історичну місію. Згоден, що так сіро й буденно Червона фурія виглядала років десять тому. Й ніхто не вірив, що вона так безславно завершить свій шлях на цьому чемпіонаті світу вже після другого туру.

Проте сталося те, що сталося. Чому? Причини все ті ж, про які ми говорили ще після першого туру. Вони не змінилися. Втома через надскладний сезон, яка буквально роз'їдала головних іспанських збірників, емоційна спустошеність, брак мотивації, і як наслідок – суто змагальні проблеми на кшталт невміння інтегруватися в колектив Дієго Кости чи розхлябаність в діях основних центральних оборонців. Тому Іспанія за два матчі пропустила більше, аніж за три останніх турніри разом. Кажуть, що світ уже вивчив тікі-таку й пристосувався, а Дель Боске не хотів цього усвідомлювати й перелаштовуватися. Ну, заднім розумом ми всі сильні. А чому він мав перелаштовуватися? Хіба місяць тому були для цього підстави? Просто так склалося. Черговий виток спіралі, черговий життєвий оскал. Невідворотність. Певна річ, крах Іспанії – то не падіння Римської імперії. Це радше загибель Титаніка. З тією лише різницею, що Іспанія неодмінно повернеться. Обов'язково повернеться. Бо, як хтось влучно сказав, у іспанців талантів набагато більше, аніж грошей. Тому в них усе буде добре. Але, вочевидь, без тікі-таки. Й Хаві. Тому не відвертайте погляду від іспанського багаття – коли ще побачиш, як палахкотить епоха.

Швейцарія - Франція - 2:5 / Фото: Reuters
На вакантне місце охочих чимало, проте, здається, вони часто-густо лякаються власної тіні. Бразилія радіє нічиїй з Мексикою, Німеччина ледь відскочила в грі з Ганою, Англія виявилася мильною бульбашкою. Якщо когось і виокремлювати після двох турів, то першочергово Коста-Ріку (вона вже награла на щось більше, аніж приз глядацьких симпатій), а також Францію. Якщо брати загалом, то команда Дешама – поки що єдина, кому вдалося двічі поспіль серйозно вивищитися над опонентами. Здавалося б, після травми Рібері французи мали стати слабкішими, проте сталося навпаки. Нещастя їм помогло. Бо в підсумку команда виглядає дуже рівною й збалансованою. І єдина їхня справжня зірка наразі – не на футбольному полі, а на лаві для запасних. Мова про Дідьє Дешама. Певен, що з цим тренером трикольорові здатні на серйозні звитяги.

Щось схоже думалося й про керманич італійців. Природжений тактик, інтелектуал, справжній футбольний професор – усе це про Пранделлі. Та чи не залишилися всі ці епітети в минулому часі? Бо так, як алленаторе зіграв проти Коста-Рики, язик не повернеться називати його докою. Чомусь із різношерстого свого ансамблю він обрав на гру з костариканцями одразу кількох однопланових піноккіо, котрі змагалися радше одне з одним у власній безпорадності перед пильним оком дона Чезаре, який бовванів навприсядки на краю технічної зони…Якось неприємно було за цим спостерігати. Бо то аж ніяк не загибель Титаніка, а радше хроніка пікіруючого кукурузника. Я досі вважав, що Пранделлі так часто змінював тактичні моделі "Скуадри Адзурри" через фонтан ідей, а воно, мабуть, усе простіше – від неспроможності вибрати, сфокусувати свою увагу на чомусь. Кажуть, Італія в найвідповідальніший момент завше вміє зібратися. Ну-ну.

Чому не згадую про ще один крах – Англії? Бо, за великим рахунком, не вважаю її виступ катастрофою. Так, я говорив, і продовжую стверджувати, що в складі команди "Трьох Левів" зараз є кілька дійсно висококласних футболістів, які за певних обставин могли досягти чогось більшого, аніж покоління Гаскойна чи Уодла. Проте задля втілення британської мрії потрібен тренер, який, даруйте, не має нічого спільного з цією самою мрією. Час Макларенів та Ходжсонів минув. Суто англійська тренерська школа помітно відстала від рівня розвитку суто англійського футболу, тактичне обличчя якого визначають все частіше приїжджі. Це не менше нас із вами розуміють і на Туманному Альбіоні, проте чомусь рухаються шляхом найменшого супротиву. А жаль. Зараз в Англії виросло дійсно вправне покоління. Одначе якщо на це наплювати цісарю, то бику воно зовсім до лампочки…

Про Аргентину й Бразилію знову не маю, що сказати. Нібито є щось здорове в їхніх амбіціях та претензіях, проте все це настільки розмито…В перших є Мессі. Й поки що це все. В 1986 році за схожого сценарію Аргентина стала чемпіоном. Аналогії доречні, та чи обґрунтовані? Проводити якісь історичні паралелі від нинішньої Бразилії до попередніх колективів особисто мені дуже складно. Адже, з одного боку, команда рівна й, можна сказати, збалансована, а з іншого – фігур рівня Ромаріо, Роналдо чи Роналдіньйо в її складі немає. Неймар – радше перспективне капіталовкладення, поки що не більше. Надто він тендітний наразі. В усіх аспектах. Словом, побачимо, що буде далі.

"Сліпий" арбітр матчу Бразилія - Хорватія Юіті Нісімура / Фото: old.izvestia.com.ua
Насправді чемпіонат світу – то невичерпна тема. Тут можна ґрунтовно говорити як про тенденції, так і окремі випадки. Щось неодмінно вийде за дужки, стане новацією бразильського мундіалю. На кшталт "повстання футбольних карликів". Хоча за фактом це радше Італія карлик, а не Коста-Ріка. Проте ставлення суддів до команд, скажемо так, позбавлених елітного лоску, не змінюється десятиліттями. На жаль, нічого не міняється у цьому сенсі й цього разу. Можна скільки завгодно оснащувати ворота усілякими фіксаторами, проте це слабка втіха для тих, хто звично опиняється під лещатами суддівської упередженості.

Проте у всій цій невичерпності тем на даний момент головна, безсумнівно, із міста мрії Остапа Бендера. Там на легендарній "Маракан" бельгійці перемогли Рашу. Ані якихось тактичних новацій, ані тим більше глобальних той матч не виявив. Та й не міг виявити. Бо грали цілком пересічні фігуранти ЧС. Справа тут винятково в результаті. І в непереборному бажанні футбольної (й не лише!) України хоча б якимсь робом, хоча б трішечки віддячити кацапам за все те "добро", яким вони так щедро діляться з нами. Нехай опосередковано, нехай через треті руки, проте на війні, як відомо, всі засоби доречні. Тому я не переймаюся, що доводиться щиро вболівати в даному випадку не за своїх. А за Корею, Бельгію, а невдовзі й Алжир. Зло має бути покаране. І нехай умовний Козлов може бути справжнім "душкою", зразковим сім'янином і навіть не порушником правил дорожнього руху, для тисяч таких, як я, усілякі там Козлови та Кержакови все одно будуть ототожнюватися з ла-ла-ла-ла-ла-ла.

Відтак я тішуся, як їх побила Бельгія. Вправно, смачно, неначе Кличко фанерного "вітязя". Залишився один штрих. Триматиму кулаки за Алжир. Тут вибирати не доводиться.

Олександр Солнцев

Повʼязані теми:

Наступна публікація