Родичі загиблої дівчинки вважають, що справа досі є не повністю розкритою.
38 років тому, 15 вересня 1981 року, у одному з селищ Баварії за загадкових обставин зникла 10-річна німкеня Урсула Герман.Вона мала здійснити подорож тривалістю усього у 10 хвилин від помешкання своїх родичів до власного будинку, проте так ніколи і не повернулася додому, зазначає The Guardian.
Два тижні потому її знайшли мертвою у коробці в лісі. Що сталося з Урсулою – досі достеменно не встановлено.
Що відомо про одну з найбільш заплутаних кримінальних справ Німеччини – читайте у матеріалі.
Зникнення
На півдні Німеччини, у передгір'ї Альп, розташоване величезне озеро під назвою Аммерсей. По обидва береги воно оточене селами, де полюбляють купувати нерухомість заможні мешканці Мюнхена.
Поблизу озера на відстані менш ніж за дві милі одне від одного розташовані й два поселення - Ехінг-ам-Аммерзее та Шондорф, які розмежовує щільний ліс. Цим лісом 15 вересня 1981 року 10-річна Урсула Герман, донька місцевого вчителя та домогосподарки, поверталася додому у Ехінг.
Наймолодша з чотирьох дітей родини Герман того дня мала урок гімнастики у Шондорфі і після закінчення заняття навідалася до своїх дядька та тітки, які мешкали у цьому селі, на вечерю.
Однак о 19:20 зателефонувала матір Урсули – вона сказала, що дитині час повертатися додому. Урсула сіла на велосипед та поїхала до Ехінга. Дістатися батьківського дому вона мала орієнтовно за 10 хвилин. Та навіть за пів години Урсула не повернулася.
Стривожені родичі вирушили на пошуки дівчинки. Батько Урсули попрямував до лісу з Ехінгу, а її дядько – з Шондорфу. Вони зустрілися посередині стежки. Протягом наступної години на пошуки Урсули зібралися сусіди, поліція та пожежники.
Близько півночі одна з пошукових собак за запахом знайшла червоний велосипед дівчинки, однак не Урсулу. На світанку до пошуків залучили гелікоптер та дайверів.Та все було марно.
Дівчинка у коробці
Через півтори доби після зникнення Урсули у будинку Германів пролунав дзвінок. Батьки дівчинки взяли слухавку – на іншому боці дроту тривалий час панувала тиша, але потім її перервав короткий музичний джингл – такий використовувала у своєму інформаційному бюлетені радіостанція "Баварія 3". Потім знову тиша, і знову джингл. Зрештою, слухавку поклали.
Проте у той же день Германи отримали ще три подібні дзвінки, а вже наступного дня листоноша приніс їм дивне послання – конверт, адресований батькові Урсули і позначений як "терміновий". Усередині конверта була записка, створена з вирізаних з газети літер.
"Ми викрали вашу доньку. Якщо ви хочете коли-небудь побачити її живою, заплатіть 2 млн німецьких марок (ред. - понад 13 мільйонів гривень) викупу", - йшлося у ній. Далі викрадачі, вочевидь у надії, що лист надійде раніше, пояснювали, що телефонуватимуть Германам, використовуючи музичний джингл як свій кодовий сигнал.
"Просто скажіть, платитимете чи ні. Якщо ви зателефонуєте до поліції або не заплатите – ми вб'ємо вашу доньку", - погрожували зловмисники.
Наступного разу, коли пролунав дзвінок, матір Урсули погодилася заплатити викуп. Вона також попросила викрадачів надати доказ того, що дівчинка досі жива (англ. - proof of life), розповівши, які були імена двох її улюблених плюшевих іграшок.
Ця прохання лишилося без відповіді, однак того ж вечора, 21 вересня, сім'я Урсули отримала лист з інструкціями щодо того, як саме відбудеться передача викупу. Так, зловмисники хотіли, щоб потрібну суму їм надали купюрами у 100 німецьких марок.
Доставити гроші мав батько Урсули (однак куди – ще не повідомляли). Їхати чоловік мав самостійно на швидкості не більше ніж 90 км/годину на конкретному автомобілі – Fiat 600.Германи були не надто заможними, тож частину грошей вони позичили у сусіда, а частину – погодилася надати держава. Проте подальших інструкцій не надходило.
Коли від моменту зникнення пройшло два тижні, правоохоронці вирішили знову обшукати ліс. На це виділили 100 офіцерів та 10 пошукових собак. На четвертий день один з офіцерів помітив під землею у лісі щось тверде. Коли ділянку очистили від листя та шару глини, то побачили, що це була дерев'яна дошка, вкрита коричневим простирадлом.
Проте під нею розташовувалась ще одна дошка – кришка коробки, що мала параметри невеличкого кавового столика. Усередині коробки лежало тіло Урсули. Офіцер, що знайшов дівчинку, розплакався.
Розслідування
Автопсія встановила, що Урсула померла від 30 хвилин до 5 годин після того, як коробку закопали. Оскільки не було жодних ознак спротиву або навіть руху усередині коробки, лікарі виголосили думку, що перед тим, як помістити її всередину, дівчинку одурманили.
Речові докази вказували на те, що викрадачі хотіли, щоб Урсула лишилася живою. Так, коробка у якій було знайдено дівчинку, мала висоту 1,40 метра, а також була обладнана поличкою та кріслом, яке, водночас, слугувало туалетом.
Всередині також були три пляшки води, 12 банок Fanta, 6 великих плиток шоколаду, чотири пачки печива та дві – жувальної гумки. Наявна була й невелика дивна бібліотека з 21 книгою – до неї увійшли комікси, вестерни, любовні романи та трилери. У коробці було світло та стояло портативне радіо.
Щоб дати Урсулі змогу дихати, дерев'яне "помешкання" обладнали системою вентиляції з пластикових труб, що виходили нагору. Проте той, хто її створив, не врахував одного – це є не надто дієвим без механізму для циркуляції повітря, тож кисень швидко закінчиться.
Через непересічні розміри коробки, що важила 60 кг, правоохоронці припускали, що для того, щоб її нести, знадобилося б щонайменше двоє людей. Зловмисники також, ймовірно, добре знали місцевість, адже обрали віддалений регіон лісу для того, щоб непомітно вирити яму.
Намагаючись розкрити злочин, правоохоронці запропонували винагороду у розмірі 30 тисяч німецьких марок за будь-яку інформацію про можливих викрадачів. Серед повідомлення було одне ім'я, що постійно повторювалося, було – Вернер Мазурек, що разом з сім'єю мешкав за кілька сотень метрів від Германів.
У минулому Мазурек був механіком та мав власний бізнес з ремонту телевізорів – а отже, добре вмів майструвати руками. До того ж, він заборгував банку 140 тисяч німецьких марок, тож мав ймовірний мотив.
Сам Мазурек не одразу пригадав, що робив у день зникнення Урсули та надав алібі лише за 24 години. Проте у будинку та майстерні чоловіка правоохоронці не знайшли нічого, що могло пов'язати його зі злочином.
Кілька місяців потому правоохоронці провели допит ще одного знайомого Мазурека – Клауса Пфаффінгера, безробітного механіка. Протягом допиту Пфеффінгер зізнався, що Мазурек попросив його викопати яму у лісі на початку вересня 1981 року в обмін на 1000 марок та кольоровий телевізор. За його словами, він навіть бачив одного разу всередині ями коробку.
Тим не менш, коли поліція попросила його показати у лісі, де саме коробка розташовувалася, він не зміг навіть приблизно вказати потрібне місце. Повернувшись до відділку, він зазначив, що відкликає показання і що сказав неправду. Справа зайшла у глухий кут.
Поновлення справи
Баварський державний офіс кримінальних розслідувань знову почав переглядати старі справи на початку 2000-х. Найвідомішою з них була справа про викрадення Урсули. Те, що вона була досі нерозкритою, було сильним ударом по репутації поліцейських, тож вони вирішили ще раз повернутися до неї.
Правоохоронці знову звернули увагу на двох головних підозрюваних. На той час Клаус Пфеффінгер вже був мертвим, проте Вернер Мазурек був живий і мешкав з дружиною на півночі Німеччини.
2007 року за Мазуреком встановили спостереження, будинок та авто підозрюваного обладнали «жучками», а телефон – стали прослуховувати.
Унаслідок обшуку будинку поліцейські знайшли старий магнітофон. Це наштовхнуло їх на думку, що останній міг використовуватися для запису того самого джингла, який неодноразово чули батьки Урсули, коли їм телефонували зловмисники.
Звуковий експерт, який мав доступ до записів сумнозвісних дзвінків, проаналізував магнітофон і дійшов висновку, що саме його було використано протягом викрадення. Зрештою, 28 травня 2008 року Мазурека арештували та доправили до Ауґсбурґа (міста неподалік від Ехіна).
Батькам Урсули запропонували взяти участь у суді – відповідно до німецького правосуддя, родичі жертви можуть долучитися до сторони обвинувачення як nebenklage – обвинувачі.Проте вони відмовилися від пропозиції. Натомість на це погодився їхній старший син і брат Урсули Майкл. На той момент йому було вже 40 років.
Суд та оголошення вироку
Суд над Мазуреком розпочався у лютому 2009 року. Протягом нього обвинувачений заперечував, що має будь-який стосунок до загибелі Урсули і наголошував на своїй невинуватості.
"Я знаю, що я далеко не хороший громадянин, інколи грубий, і ми побачимо багато спроб зобразити мене поганою особистістю. Проте я не причетний до цього злочину", - зачитав він на суді.
Свідчень щодо того, що Мазурек – не проста особистість, й справді було чимало. Так, він мав погані стосунки зі своєю донькою та пасинком, раніше вже порушував закон – 2004 року проходив у справі з фальсифікації документів, та навіть одного разу закрив свого собаку у холодильнику, від чого той помер.
Однак докази, що пов'язували Мазурека з викраденням Урсули, були досить поверхневими. Так, він мав мотив, оскільки потребував грошей, а також мав засоби для того, щоб побудувати коробку.
Коли Урсула зникла, хтось також бачив, як Мазурек слухає поліцейське радіо, а шматок шкіри, який було використано у спорудженні коробки, був вирізаний з ременя когось, хто мав великий живіт, просто як у нього.
За допомогою встановлених «жучків» правоохоронці також чули, як 2007 року Мазурек обговорював з другом позовну давність справи Урсули. Як доказ проти нього використали й старе зізнання Пфеффінгера.
Обвинувачення наголошувало на тому, що воно є правдивим. А офіцер, що вів справу у 1981 році, наголосив, що насправді Пфеффінгер навмисне повів поліцію у інший бік під час візиту до лісу.Значну роль відіграв і магнітофон. Під час допиту 2007 року Мазурек сказав, що придбав його лише за кілька тижнів до цього. Проте він не міг сказати, де та у кого саме.
Спеціалістка з фонетики (а не аудіо) проаналізувала, що під час запису дзвінків про викуп можна було почути кілька клацальних звуків – під час дзвінка натискалися кнопки магнітофона. За її словами, надана машина робила ті самі звуки.
Тож, вона дійшла висновку, що для запису "ймовірно" використовувався той самий магнітофон, який було знайдено у будинку Мазурека. З огляду на надані докази, судді визнали Мазурека винним та засудили його до довічного ув'язнення.
Пошуки винних
Однак далеко не усі визнають справу Урсули по-справжньому закінченою. Брат дівчинки, Майкл, зазначає, що попри те, що багато доказів вказують на те, що злочин скоїв Мазурек, деякі речі видаються неоднозначними.
Серед них – раніше відхилене зізнання Пфеффінгера. Представлене на суді свідчення було навіть не підписане – тогочасний розслідувач справи записав його з пам'яті. І, як і у випадку з Мазуреком, порівняння ДНК Пфеффінгера зі знайденими на місці злочину зразками нічого не дало.
Великі питання викликав також і магнітофон. Як людина з музичною освітою Майкл вагався щодо того, що це обладнання можна чітко пов'язати зі злочином. Адже навіть якби пристрій справді використовувався для запису дзвінка з радіо, викрадачам довелося б перенести його на інший, більш портативний пристрій – бо дзвінки до будинку Германів здійснювалися з платних телефонів.
Тож, на те, що чула поліція, могла значним чином вплинути й акустика кабінки. Майкл вказує також на низку деталей, що лишилася поза увагою розслідувачів. Серед них – те, що з лісом, у якому було знайдено Урсулу, межує також дорога приватна школа Лендхайм Шондорф, підтримувана політичною та діловою елітою Баварії.
Тож, її студенти також знають регіон досить добре. Проте у жодного з них протягом розслідування не взяли відбитки пальців.На можливу причетність молодшого покоління вказують й інші ознаки – зокрема, те, що на одному з паперів, використаних для написання записки про викуп, зображено математичне дерево ймовірностей.
До того ж, у коробці, де було знайдено тіло Урсули, лежав комікс, один з головних героїв якого кермував автомобілем Fiat 600 – тим самим, на якому батько Урсули мав привезти викуп.
Наприкінці минулого року, намагаючись поновити справу, Майкл подав усі свої докази та нові теорії до прокуратури в Ауґсбурзі. Проте у інстанції наголосили, що поновлювати справу не збираються, а отриманий вирок – є остаточним.
