Чоловік відсидів 13 років за чуже вбивство і розповів про найжахливіші речі, які бачив за ґратами

Американець Крістофер Скотт провів 13 років у в’язниці суворого режиму в штаті Техас за вбивство, якого не скоював. Після повного виправдання він розповів, з якими жахіттями зіткнувся за ґратами та що допомогло йому вижити й зберегти розум.

Про це пише Unilad.

Фатальна помилка слідства

Крістоферу Скотту було 27 років, коли його життя змінилося назавжди після того, як його засудили за вбивство, якого він не скоював.

У ніч на 6 квітня 1997 року чоловіка на ім’я Альфонсо застрелили під час пограбування будинку родича в Далласі. На його дружину, Селію, напав другий чоловік.

Наступного дня поліція привела дружину вбитого, щоб вона переглянула фотографії. Вона пройшла повз чоловіка на ім’я Клод Сіммонс, якого затримали за непов’язаним звинуваченням у незаконному обігу наркотиків, і сказала, що впізнала його.

Потім вона вибрала фотографію Крістофера Скотта як другого ймовірного нападника.

Скотта та Сіммонса судили окремо в жовтні 1997 року. Версія обвинувачення майже повністю ґрунтувалася на встановленні особи Селією, і суддя першої інстанції відмовився дозволити захисту представити докази, що вказують на двох інших чоловіків, один з яких, як повідомляється, зізнався у злочині своїй дівчині.

«Жити спиною до стіни»: правила виживання у в’язниці

Скотт провів 13 років у в’язниці Техасу, перш ніж його виправдали у 2009 році. Тепер він розповідає про те, як насправді виглядав той час за ґратами — і як він вибрався звідти. Скотт сказав, що його першим внутрішнім інстинктом було просто вижити.

Він каже, що під час перебування за ґратами виживання означало швидко навчитися, кому можна довіряти, як уникнути того, щоб стати мішенню, і як створити певну структуру в середовищі, де насильство може спалахнути без попередження.

«Я маю стежити за всім і всіма у в’язниці, бо я не знаю цих людей, і вони не знають мене», — сказав він.

Скотт пояснив, що перехід став особливо страшним, коли його перевели з порівняно комфортної частини в’язниці до крила, де містилися більш серйозні та рецидивістські правопорушники.

«Якщо хтось стане на моєму шляху, я просто мушу робити те, що мушу. Я знаю, як битися. Я не можу показувати страх», — сказав Скотт.

Він каже, що в’язні навчилися залишатися пильними навіть під час сну, додаючи: «Треба спати легко, нікому не довіряти, ні до кого не повертатися спиною та жити, притиснувшись спиною до стіни».

Насильство, каже Скотт, було частиною повсякденного тюремного життя.

«Ви бачили, як людей ранили ножем, як людей вбивали, як людей викидали з балкона… у в’язниці можна побачити жахливі речі», — сказав він.

Скотт також описував, як бачив, як люди позбавляли себе життя або калічили себе, бо більше не могли справлятися.

Расовий та бандитський розкол у в’язниці додавав ще один рівень небезпеки. Скотт сказав, що від ув’язнених очікується, що вони будуть стояти на боці своєї групи під час конфліктів, а відмова може мати наслідки, що виходять за рамки безпосередньої конфронтації.

«Тоді ти чужинець», — сказав він.

Він також згадував жорстоку техаську спеку під час роботи в полях, описуючи умови, які могли стати майже нестерпними.

Як Крістофер Скотт пережив 13 років ув’язнення?

Для Скотта відповідь зрештою стала рутиною. Він пропрацював у полі близько двох з половиною років, перш ніж налагодити стосунки з офіцером, який керував його командою, і перейти на роботу на кухні.

Поза роботою він займався спортом і багато читав, іноді прочитуючи три книги на тиждень, а мильні опери стали ще однією невід’ємною частиною його дня.

«Той фундамент, який я збудував усередині в’язниці, дозволив мені вибратися звідти, бо він вберег мене від неприємностей», — сказав він.

Скотт вважає, що фізичне протистояння також є тим, з чим багато в’язнів зрештою зіткнуться, незалежно від того, наскільки обережними вони будуть.

«Всім байдуже, хто ти у в’язниці. Рано чи пізно у тебе буде бійка», — додав він.

Він каже, що кілька разів бився і намагався переконатися, що після цього інші в’язні зрозуміють, що він не є легкою мішенню.

Але в’язниця — це не лише насильство. Скотт сказав, що вона містить багато тих самих соціальних тисків, що й довкола: стосунки, статус, кліки, ревнощі та наркотики. Психологічного напруження було, мабуть, найважчим.

Після того, як його засудили щонайменше до 40 років позбавлення волі, перш ніж він отримав право на умовно-дострокове звільнення, Скотт згадує, як важко було осмислити те, що сталося.

«Мені 27. Мені буде 67, коли я піду подаватиму заяву про умовно-дострокове звільнення. У якийсь момент я боявся, що можу ніколи не вийти з в’язниці живим», — зізнається чоловік.

Зрештою, справу Скотта розпочав Відділ з питань доброчесності вироків окружного прокурора округу Даллас, створений Крейгом Воткінсом, першим темношкірим окружним прокурором в історії Техасу, невдовзі після того, як він обійняв посаду в 2007 році.

Цей підрозділ був першим у своєму роді в країні, створеним спеціально для перегляду та виправлення помилкових вироків, і згодом допоміг звільнити близько двох десятків людей, яких помилково ув’язнили в окрузі Даллас.

Після подальшого розслідування Скотта було звільнено у 2009 році та офіційно визнано невинним. Він описав той момент як найкращий день у своєму житті.

Будинок оновленої надії

Після виходу з в’язниці Скотт присвятив значну частину свого часу допомозі іншим, хто стверджує, що їх було засуджено несправедливо. Згадуючи роки, проведені у в’язниці, Скотт сказав, що уроки дисципліни та наполегливості, які він отримав, продовжують формувати його життя й сьогодні.

«Є речі, які не можна повернути», — сказав він, маючи на увазі роки, проведені далеко від родини. «Ось чому допомога іншим людям зараз така важлива».

Про незаконне засудження Крістофера Скотта було знято великий документальний фільм під назвою «Справжнє засудження» (2017).

Фільм розповідає про Крістофера Скотта разом із двома іншими техаськими засудженими, Стівеном Філліпсом та Джонні Ліндсі. Разом вони відбули 60 років ув’язнення за злочини, яких не скоювали.

Після звільнення вони створили в Далласі, штат Техас, найнесподіваніше детективне агентство під назвою «Будинок оновленої надії». Документальний фільм розповідає про те, як вони використовують свій безпосередній досвід для розслідування інших випадків ймовірного неправомірного засудження та боротьби за звільнення невинних людей.

Раніше ми розповідали про найменшу в’язницю у світі.