Forbes розповів, як Росія здійснила хакерські атаки на виборців під час виборів у США

Якщо припустити, що країна, дійсно, несе відповідальність за напад на демократію нашої країни, відповідь на поставлене вище питання має бути простою для більшості американців. Але це, насправді, помилково. Підрив демократичних прав суверенної держави у спробі проведення кібер-шпигунства – це дуже серйозний злочин, не кажучи вже про те, що це набагато нижче стандартів моральної політики. Але звинувачуючи Росію у втручанні у президентські вибори 2016 року, ми забуваємо про один ключовий момент: Росія здійснила хакерські атаки не на вибори, а на виборців. Можливо, хтось не бачить різниці, але для інших вона колосальна.

Про це пише Геролд Старк у статті "Як Росія здійснила хакерські атаки на виборців під час виборів у США 2016 року", опублікованій на сайті видання Forbes.

Якщо раптом так сталося, що останні кілька днів ви перебували під непроникним гранітом, дозвольте мені розповісти вам про події, пов'язані з цією величезною змовою. В липні 2016 року, сумновідомий ресурс WikiLeaks опублікував низку секретних листів, якими обмінювалися кілька ключових фігур Національного комітету Демократичної партії (DNC). Електронні листи нібито були отримані від анонімного джерела. Ці листи, крім усього іншого, включали неофіційне листування DNC із засобами масової інформації, жорстоке висміювання кампанії Берні Сандерса деякими ключовими членами Демократичної партії і особливо важливу фінансову інформацію, яка стосувалася авторитетних донорів кампанії Клінтон. Публікація цих надконфіденційних листів показала Демократичну партію в досить суперечливому світлі, і змусила піти у відставку голови демократів Деббі Вассерман Шульц, генерального директора Емі Дейсі, фінансового директора Бреда Маршалла, директора з комунікацій Луїса Міранда. Само собою зрозуміло, що після такого катастрофічного порушення, демократам довелося оговтуватися від наслідків цієї атаки більшу частину президентських виборів 2016 року.

Незабаром після витоку, комітет демократів найняв приватну охоронну фірму "Crowdstrike", щоб провести розслідування незвичайної мережевої активності на її приватних серверах, що могло призвести до витоку. Після детального розслідування "Crowdstrike" заявили, що відстежили витік до двох атак на сервери DNC, з кодовими назвами APT 28 або Fancy Bear і APT 29 або Cozy Bear. За словами "Crowdstrike", зловмисники продемонстрували високий рівень професіоналізму в своїй роботі і, ймовірно, вони також відповідальні за подібні атаки в минулому, які приписували російській військовій розвідці. Це стало початком хаосу і теорій змови, які панували протягом декількох місяців після атак на демократів. Кілька охоронних фірм брали участь в тому, що називалося детальним і ретельним розслідуванням атак на сервери партії, в той час як незалежні дослідники з різних частин країни міркували про те, що може бути джерелом цих атак. Зрештою, у жовтні минулого року Департамент внутрішньої безпеки та Управління директора національної розвідки випустили спільну заяву, в якій підтвердили підозри, що Росія справді здійснила серію атак на Національний комітет Демократичної партії в спробі перешкодити демократичній процедурі в США.

Після інциденту відбувалися одні дебати за іншими про те, чи дійсно Росія була спонсором нападів на демократів, чи не є суперечливими (якщо не помилковими) звіти охоронних фірм, начебто "Crowdstrike" і "FireEye", і чи не приховує уряд США додаткові важливі докази участі Росії у нападах. Якщо подивитися збоку, докази проти російської розвідки насправді досить викривальні. Тим не менш, якщо більш уважно поглянути на факти, то ситуація стає підозрілою. Досі не було жодних беззаперечних публічних доказів, що зв'язують російський уряд з атаками на демократів, а факти, представлені приватними охоронними фірмами "Crowdstrike" і "FireEye" за великим рахунком непрямі. Однак, якщо закрити очі на ці дебати, і просто на хвилину припустити, що атаки дійсно спонсорувала держава, чому ніхто не питає, чи не помилилася Росія у виборі методу саботажу виборів у США.

Якщо б уряд Росії знайшов загадковий спосіб зламати системи для голосування до проведення виборів, що призвело б до перемоги Дональда Трампа, все було б набагато простіше. Вибори були б визнані недійсними за фактом порушень, та дії Росії сприйняли б як явний акт агресії. Тим не менш, все було не так. Росія не здійснювала хакерські атаки на самі вибори в США. Замість цього, вона вибрала метою виборців, відповідальних за результат цих виборів. Вона опублікувала конфіденційний матеріал, який допоміг підірвати конкуренцію і побічно визначити результати виборів. І при цьому, вона істотно додала труднощів.

На думку експертів у галузі безпеки, є багато причин для хакерських атак. Деякі роблять це, щоб вкрасти особисту інформацію, деякі – щоб видати себе за когось іншого, деякі – з метою фінансової наживи та інші – з політичних і етичних причин. Коли справа доходить до етики, обґрунтування хакерства досить просте. У світі помилкового ідеалізму, де ніхто нічого не приховує, повна і абсолютна прозорість має стати способом життя. Такий погляд на світ явно наївний, оскільки навіть у законослухняних громадян є те, що вони хотіли б зберегти в таємниці, але це зовсім інша історія. Коли Росія зламала сервери Демократичної партії, вона не робила нічого, щоб сфабрикувати неправдиві докази або звинуватити організацію у тому, чого вона не робила. Вона опублікувала для широкого доступу низку листів, які виставляють напоказ внутрішню роботу партії, в абсолютно прозорій, але й абсолютно огидній манері. У світі, де наше право на особисте життя більше не є основним, де наші власні спецслужби прослуховують наші приватні розмови, в той час як впливові корпоративні організації роблять все можливе, щоб проникнути в наше особисте життя, чи дійсно нас так шокує, що сталося?

Страшно уявити, що станеться, якщо наше приватне життя раптом виставлять на загальний огляд, якщо наші потаємні розмови раптово будуть відкриті громадськості. З Національним комітетом Демократичної партії відбулося саме це, коли їхні вельми неефективні і багато в чому застарілі системи безпеки легко вдалося зламати третій стороні. Ми можемо звинувачувати Росію в її діях, і певною мірою, ми повинні. Але, зрештою, ми всі повинні взяти на себе відповідальність за те, наскільки ледачою стала наша нація, коли справа доходить до забезпечення свого власного права на недоторканність приватного життя.