Карабах більше не допомагає Москві контролювати Південний Кавказ
Після війни 2020 року російський контингент у Карабасі давав Кремлю вплив одночасно на Азербайджан і Вірменію: Баку мусив рахуватися з іноземними військовими на власній визнаній території, а Вірменія залишалася залежною від Москви у сфері безпеки – залежність, яку Кремль зрештою не виправдав. Операція Азербайджану у вересні 2023 року зруйнувала конструкцію: Карабах повернувся під контроль Баку, сепаратистська влада зникла, а війська пішли. Москва втратила механізм постійного втручання.
Про це пише Телеграф.
Москва збирала такі точки опори на пострадянському просторі з початку 90-х: Придністров'я – з 1992 року, Абхазія та Південна Осетія – після війни 2008-го, Крим та частина Донбасу – з 2014-го, Карабах – з 1991-го, де після Другої карабаської війни російську присутність закріпили "миротворці". Схема скрізь одна: затяжний конфлікт, який Росія розпалює та використовує, лояльні до Кремля функціонери на місцях, власний військовий контингент як страховка. За тридцять із лишком років ця система дала збій лише раз – у вересні 2023 року, коли Азербайджан за добу повернув собі Карабах, позбавивши Москву її плацдарму.
У Карабаху Росія відвела собі роль незамінного арбітра, і досі вона здавалася незламною. Тристороння угода листопада 2020 року надавала Кремлю право тримати в регіоні до двох тисяч військових, а ключові пости у невизнаній «НКР» обіймали люди, які безпосередньо пов'язані з Москвою. У 2022-му її «держміністром» став «гаманець Путіна» Рубен Варданян – мільярдер, який раніше очолював «Трійку Діалог», через яку, за розслідуванням OCCRP, роками йшли непублічні платежі близьким до Кремля фігурам. Призначення читалося однозначно: Москва не йде, а укорінюється.
Розв'язка настала швидко. 19–20 вересня 2023 року азербайджанська армія за добу зламала сепаратистську оборону, «НКР» оголосила про саморозпуск, а її керівництво разом із Варданяном опинилося у бакинському СІЗО. Російські миротворці не втрутилися і в червні 2024 року достроково пішли. Росія настільки ослабла і втратила важелі впливу, що навіть Єреван, давній союзник Москви, почав зближення з ЄС.
Втрата Карабаху не означає повного зникнення Росії з Південного Кавказу, але суттєво обмежує її можливості. Кремль уже не може використовувати регіон як джерело напруження і водночас пропонувати посередництво для його стримування. Відповідальність за подальші відносини переходить до Баку та Єревана. Це робить карабаський досвід прикладом звільнення регіональної політики від російського військового посередництва.