Кавказька непокора: як і чому конфлікт між Інгушетією та Чечнею створив небезпечний для Путіна осередок протестів

У Кремлі намагаються не втручатися у цю проблему, пускаючи її на самоплив.

Уже другий тиждень у столиці одного із суб’єктів Російської Федерації – Республіки Інгушетія не вщухають масові протести. Причиною того стала угода про зміну кордонів між Інгушетію та сусідньою Чеченською Республікою. Місцеві жителі вважають, що домовленість є нерівномірною та що влада майже задарма віддає території й так невеликої республіки.

Кавказ для Росії завжди був болісною точкою, адже це територія, на якій проживає безліч мусульманських етносів зі своїми історичними конфліктами. Крім цього, запалу їм додає ще й те, що жодна з них майже ніколи не мала власної незалежності. У 90-х роках, після розвалу СРСР, коли пострадянськими країнами прокотилась хвиля патріотизму та незалежницьких прагнень, не оминули вони і кавказькі народи. Однак деякі прагнення були жорстоко придушені Москвою під час двох Чеченських воєн.

Крім цього, територія Кавказу є фактичним коридором між Росією та Близьким Сходом і Азією, що створює там значний потік бойовиків із радикальних ісламістських угруповань, більшість з яких у Росії визнані терористичними. Це теж дозволяє Москві постійно проводити у регіоні силові операції під виглядом "боротьби із тероризмом", які інколи спрямовані на придушення інакомислення серед кавказьких народів.

Фактично, південь Росії, який затиснений між Чорним та Каспійським морями, аж кишить низкою абсолютно різних етносів – тут компактно проживають кабардинці, чеченці, осетини, інгуші, абхазці, черкеси, дагестанці, талиші, калмики, балкарці та багато інших. А чим кавказькі народи завжди славились, так це вибуховим темпераментом та повною відсутністю бажання комусь підкорюватися.

Нещодавній конфлікт між кабардинцями та балкарцями на історичному ґрунті став лише першим дзвіночком для Москви про можливе майбутнє масові проблеми із підконтрольністю народів Кавказу. Не встигла вщухнути ця ситуація, як стався ще потужніший національний конфлікт – цього разу між чеченцями та інгушами.

Хроніка подій

Конфлікт через кордон між Інгушетією та Чечнею тягнеться ще від середини ХХ століття. Після Другої Світової Сталін неймовірно боявся будь-яких протестних настроїв у Союзі, а тому більшість народів прагнув або задобрити, або навпаки – розділити. У радянські часи на цій території була утворена Чечено-Інгуська автономія, після війни корінних жителів масово депортували углиб СРСР, а автономію скасували, однак після смерті Сталіна дозволили повернутись назад. Етнічні території вже були масово переділені.

Після розвалу Радянського Союзу чіткі кордони між Чечнею та Інгушетією фактично встановлені не були, а збройні конфлікти там тривали протягом всіх 1990-х років. У 2003 році тодішні лідери Чечні (Ахмат Кадиров) та Інгушетії (Мурат Зязіков) підписали угоду про розподіл Сунженського району – того само, за передавання територій якого сьогодні і мітингують інгуші.

2013 року Кадиров-молодший на ім’я Рамзан проголосив серйозне обговорення на федеральному рівні питання належності Сунжеського району та навіть підписав відповідний закон. У 2013 та у 2014 роках на кордоні обох республік саме у цьому районі ставалися сутички між правоохоронцями. Конфлікт був невирішений та тимчасово заморожений.

російські військові, Росгвардія, російська поліція, Інгушетія
Reuters

Наприкінці серпня 2018 року стався новий виток цієї суперечки – чеченські робітники під охороною силовиків почали будувати дорогу на кордоні з Інгушетією. Інгуська сторона заявляла, що роботи відбувались на її території, однак у Грозному переконували, що робітники працюють на території Чечні. Вже тоді серед інгушів та депутатів місцевого парламенту ходили чутки про те, що чинний голова республіки Юнус Бек-Євкуров готує з Кадировим угоду про зміну кордонів.

26 вересня 2018 року так і сталося – очільники обох республік урочисто підписали цю угоду. За їхніми словами відбувся цілком "рівномірний обмін нежитловими територіями", однак інгуші впевнені, що Чечні було віддано набагато більше земель, ніж отримано, зокрема того відомого Сунженського району (де, до речі, існують неабиякі запаси нафти, що додає до цієї угоди ще й економічну вигоду).  За даними картографів, згідно з додатком до угоди Чечня отримала майже 27 тисяч гектарів землі, тоді як Інгушетія – близько тисячі.

карта кордону між Інгушетією та Чечнею, інфографіка
ТСН.ua

У той же день у столиці Інгушетії Магасі стався стихійний мітинг проти цієї угоди. У місто було направлено загони спецпризначенців, виїзди були перекриті, а на території всієї республіки раптом почав зникати Інтернет та зв’язок.

Однак цю угоду ще повинен був ратифікувати місцевий парламент, засідання якого було призначено на 4 жовтня. За день до того Конституційний суд Інгушетії ухвалив рішення про проведення референдуму щодо питання зміни цих кордонів, а серед місцевих почали ширитися заклики вийти 4 числа до стін парламенту на мітинг проти передавання Чечні земель.

Уранці 4 жовтня до Магасу почали з’їжджатись інгуші, правоохоронці перекрили місто. Кілька тисяч (за деякими даними, кілька десятків тисяч), вирушили до парламенту, який раптово, як почали повідомляти державні ЗМІ, ратифікував цю угоду. Євкуров вийшов до протестувальників, однак слухати вони його не стали, через що охорона голови республіки навіть відкрила стрілянину у повітря. Згодом із будівлі вийшли і депутати, які божилися, що голосування було сфальсифіковане. Того ж вечора Євкуров та Кадиров швидко підписали угоду, а протестувальники заявили, що оголошують безстрокову акцію протесту, яка, до речі, була неузгоджена з місцевою владою, а тому суперечить російському законодавству.

Однак правоохоронці розганяти мітинг зовсім не спішили, а й навпаки – здійснювали спільні молитви із протестувальниками. Місцеві дуже пишались тим, що мітинг триває абсолютно без сутичок та конфліктів. Серед них також шириться і легенда про те, як інгуські правоохоронці не впустили до республіки посилені загони із інших регіонів Росії, мотивуючи це тим, що й самі зможуть контролювати ситуацію. Деяким місцевим почали надходити погрози звільнення за участь у мітингу.

мітинг в Інгушетії
Reuters

5 жовтня парламент повинен був повторного проголосувати за ратифікацію, однак кворуму не набралося – на засідання прийшло лише 8 депутатів. Мітинг у центрі Магаса досі триває, кілька сотень осіб навіть ночують на вулицях, у республіці майже не працює зв’язок.

Протягом наступних кількох днів правоохоронці продовжували стискати кільце навколо місця проведення мітингу – центр міста перекрили військовими автомобілями. Активісти вимагають референдуму щодо питання зміни кордонів та звучить цілком конкретна політична вимога – відставка голови республіки Євкурова. 6 жовтня уряд Інгушетії дав дозвіл на проведення мітингу від 8 до 15 жовтня, однак лише у денний час. Того ж дня у парламенті знову не зібрався кворум.

Наступного дня протестувальники почали потроху пересуватися до НТРК "Інгушетія", де уряд погодив проведення мітингу. На акцію завітав перший очільник республіки Руслан Аушев, який підтримав протестувальників. А депутати продовжують ухилятися від голосування за скасування свого рішення та не набирають необхідний кворум. За словами одного з них, вони дають покази про фальсифікацію голосування 4 жовтня.

Станом на 10 жовтня акція протесту у Магасі триває. За майже два тижні її підтримала низка відомих інгушів – від політиків до спортсменів. Депутати, які повинні скасувати рішення, знову не набрали необхідний кворум для початку розгляду цього питання. Незважаючи на те, що мітинг дозволений лише від 7 до 22 години, протестувальники продовжують ночувати на вулицях.

Реакція Кремля

Безпосередньо у російського президента Володимира Путіна мітинги в Інгушетії прокоментували аж 8 жовтня. За словами прес-секретаря Дмитра Пєскова, центральна влада стежить за ситуацією, однак вважає, що це є проблемою місцевого рівня і мусить вирішуватися на рівні тамтешньої влади.

Крім цього, 8 жовтня делегація активістів вирушила до П’ятигорська на перемовини із уповноваженим представником президента Росії у Північно-кавказькому федеральному окрузі Олександром Матовніковим та начальником управління з внутрішньої політики адміністрації президента Андрієм Яріним. Зустріч тривала близько п’яти годин. Після повернення делегація розповіла, що перемовини "відбулися плідно", хоча й на початку центральна влада намагались "натиснути" на активістів.

Відповідь Чечні

Одіозний Рамзан Кадиров у своїх словах стриманість не проявляв, пригрозивши майже війною невдоволеним інгушам.

"Заради Всевишнього, не створюйте собі проблем (...) Якщо воювати, то мене і це влаштовує. Є сила – поквитаюсь. Коли не буде сили – поквитайтесь [зі мною]... Треба буде, і благородство покажемо, і щедрість. Але той, хто веде пусті балачки, той знайде своє місце", - заявив голова Чеченської Республіки.

Самі чеченці не вважають це погрозами, підкреслюючи, що слова їхнього лідера стосуються лише "окремих особистостей", а не всіх інгушів. Підтримка волевиявлення жителів Інгушетії для чеченців стане фактично діяльністю проти Кадирова, що в Чечні прирівнюється майже до національної зради. А тому, окрім самого голови республіки, протести майже ніхто не коментує.

Фактично, у Путіна вирішили пустити конфлікт на самоплив, маючи впевненість, що він вирішиться сам собою. Однак протестувальники настроєні рішуче – мітинг триватиме допоки не буде скасовано угоду. А Кадиров, своєю чергою, навряд чи запросто так віддасть тепер уже свої землі, що теж стане для нього неабияким ударом по потужному авторитету, який для нього був створений Кремлем, щоб приборкати неспокійний чеченський регіон. Погодиться він на це лише в разі прямої вказівки Путіна. Однак що робити із розбурханим інгуським народом – теж тяжке питання для Москви. Цілком можливо, що їм у жертву буде віддано Євкурова, який з великою вірогідністю втратить посаду. Адже на тлі скандальної пенсійної реформи і стрімкого падіння рейтингу центральної влади загалом, і Путіна зокрема, Кавказ із гарячими національними конфліктами та масовими протестами йому точно не потрібен.

Олексій Ярмоленко

Залиште свій коментар

Вибір редакції