(Не)корейський сценарій для України: чого Сеул має повчитися у Києва, а не навпаки — репортаж із Південної Кореї

ТСН.ua вже писав, що історія війн у В’єтнамі, Іраку та Афганістані довела — щоразу США припускалися схожої помилки. Не в змозі конвертувати військову перевагу в політичну перемогу, Америка кидає союзників напризволяще, вирішуючи, що подальша підтримка більше не відповідає її інтересам. Так сталося й після повернення Дональда Трампа до Білого дому. США більше не підтримують Україну напряму. Вашингтон продає Києву зброю через натовський механізм PURL, а задля припинення вогню вимагає віддати Росії Донбас.

В адміністрації Трампа впевнені, що для України спрацює так званий корейський сценарій. Проте він передбачає не лише глухий кут у війні через виснаження сторін. Замороження Корейської війни по 38 паралелі у 1953 році стало можливим після смерті Сталіна. Ба більше, після досягнення Корейської угоди про перемир’я, яку Сеул так ніколи й не підписав, США та Південна Корея підписали Договір про взаємну оборону, яка передбачає допомогу в разі нападу й дозволяє Америці розміщувати свої війська в Республіці Корея.

Тож як мінімум з трьох причин так званий корейський сценарій не є релевантним для України. Проте й американські безпекові гарантії після чергової війни проти Ірану зараз під питанням. Силу США, які виявилися неготовими до війни нового покоління із застосуванням дронів, на міжнародній арені підірвано. Їхні військові бази в світі більше не є недоторканими від ворожих ударів. А поведінка Трампа та його команди, які говорять із союзниками мовою категоричних вимог й ультиматумів, нерідко штовхає останніх в обійми ще вчорашніх ворогів, нехтуючи пропозиціями України, яка має досвід ведення сучасної війни.

Тому, як не дивно, попри всю нагальність безпекових викликів, у Сеулі воліють радше чути сигнали з Пекіна та Москви, а не з Києва. Як у Південній Кореї недооцінюють ризик можливої великої військової ескалації у Східній Азії? Та що говорять про корейський сценарій для України, про який полюбляють згадувати в адміністрації Трампа? Читайте в матеріалі ТСН.ua за підсумками кількаденного візиту до Сеула, зустрічей з політиками та провідними експертами.

Київ-Сеул-Київ

Недооцінені загрози: Пхеньян знає, що таке сучасна війна

Перебуваючи зараз у Сеулі про Корейську війну 1950-1953 років мало що нагадує. Хіба що Військовий меморіал Кореї (музей) та спеціальні знаки й таблички укриттів і бомбосховищ, розташування яких можна також знайти в різних цифрових додатках. Зазвичай це метро, підземні паркінги й підвали великих бетонних будівель. Все як в Україні. Але з однією суттєвою різницею — ракети та шахеди тут не літають. Більшість українців би зауважили: «Поки що не літають». Проте в Республіці Корея цю загрозу радше відкидають, як і можливість початку Китаєм ширшої війни в регіоні.

Загальновідомо, що близько 12 тис. північнокорейських солдатів від 2024 року воювали на боці РФ на Курщині. У лютому цього року Володимир Зеленський заявляв, що в Росії, переймаючи досвід ведення бойових дій, зокрема протидії ракетам, різним типам дронів, у тому числі на оптоволокні, від FPV до далекобійних безпілотників, перебувають 10 тис. північнокорейських військових.

«Що вони зроблять із цими знаннями? Щонайменше привезуть цей досвід і знання додому, до Північної Кореї», — підкреслив Володимир Зеленський.

Аналітики британського Королівського Об’єднаного інституту оборонних досліджень зазначають, що спочатку українська військова розвідка критикувала тактику північнокорейської піхоти, називаючи її «гарматним м’ясом». Однак з часом підрозділи КНДР адаптувалися до нового стилю ведення війни й почали інтегрувати розвідувальні дані безпілотників безпосередньо в контури управління вогнем артилерії та РСЗВ.

Використовуючи цей досвід Пхеньян активно змінює свій ВПК. Ще минулого року українська розвідка попереджала, що на заводи по виробництву «шахедів» у Татарстані Росія залучила 12 тис. північнокорейських робітників. Зараз з’являється все більше повідомлень про вже запущені ланцюги виробництва «шахедів» і комплектуючих у Північній Кореї, які підтримує Росія. Все це створює неабияку загрозу для Південної Кореї.

Восени минулого року міська влада заявляла, що до 2028 року під Сеулом побудують перший цивільний ядерний бункер на понад 1000 людей, який буде обладнаний всім необхідним для 14-денного виживання. Проте як показала чергова війна США та Ізраїлю проти Ірану, яка поширилася на країни Перської затоки, з якої також вчаться КНДР і Китай, як і з війни Росії проти України, — це перш за все масовані дронові та ракетні атаки.

Тож владі Республіки Корея все ж варто спочатку перевірити функціональність всіх 19 тис. укриттів по країні. Особливо в Сеулі, де проживає близько 10 млн людей. Від столиці до DMZ — демілітаризованої зони, що від 1953 року розділяє Корейський півострів по 38-й паралелі, — 56 км. Від міст-супутників Сеула, де проживає ще близько 15-16 млн людей, до DMZ і того менше — 15-30 км. Можна лише уявити найгірший сценарій, якщо Північна Корея запустить у бік Сеула 1000 ударних безпілотників, як це зробила Росія 24 березня цього року під час чергової атаки по Україні.

«Відчути» війну: зміна політичного курсу та потяг миру

На різноманітних туристичних пабліках нерідко можна зустріти рекомендацію: «Якщо хочете відчути „війну“, вирушайте до DMZ». На що українці й тут могли б слушно зауважити: «Якщо хочете відчути справжню війну, приїздіть до України, тоді точно не відкидатимете загрози, які вже стукають до вас у двері». Проте дійсно в Південній Кореї вже давно є тури до демілітаризованої зони. В середньому за 1800 грн з Сеула можна дуже швидко дістатися до DMZ. Екскурсію можна взяти з військовим у відставці, північнокорейським перебіжчиком, відвідуванням «третього» підземного тунелю, який слугував для раптового нападу на Південну Корею й був виявлений у 1978 році.

Південнокорейські політики й експерти визнають, що війни Росії проти України та на Близькому Сході стосуються Республіки Корея безпосередньо. Адже Корейський півострів — це завжди гаряча точка. Особливо опозиційні політики від головної консервативної Партії народної влади (PPP) зазначають, що Сеул недооцінював спроможності Пхеньяна виробляти дрони. Саме тому Південна Корея має активно переймати військовий досвід Києва, особливо щодо дронових технологій, адже БПЛА, які виробляє Республіка Корея в рази дорожчі за українські розробки. До того ж, південнокорейські компанії лише за кілька років обіцяють вийти на масове виробництво дронів-перехоплювачів. У той час як Україна в березні цього року, за словами міністра оборони Михайла Федорова, за допомогою дронів-перехоплювачів знищила рекордні понад 33 тис. ворожих безпілотників різних типів, що вдвічі більше, ніж місяцем раніше.

Південна Корея входить до топ-10 країн у світі за експортом зброї. Її ЗРК Cheongung-II перехопив понад 90% іранських цілей в ОАЕ у березні цього року. У 2022 році контракт із Об’єднаними Арабськими Еміратами на $3,5 млрд на поставку 10 батарей Cheongung-II став для Сеула найбільшим в історії. Водночас, хоч ракети-перехоплювачі до південнокорейських ЗРК приблизно в чотири рази дешевші за американські до Patriot PAC-3, дорогими системами дешеві дрони збивати невигідно. Й це наочно продемонструвала війна проти Ірану, на яку Америка витратила близько $28 млрд.

Саме тому країни Перської затоки уклали з Україною 10-річні угоди щодо оборонної співпраці, зокрема в сфері виробництва дронів-перехоплювачів. Володимир Зеленський неодноразово закликав Південну Корею надати чи продати Україні ППО. Проте Сеул так і не ухвалив це рішення, посилаючись на закон про зовнішню торгівлю країни, який буцімто забороняє Республіці Корея надавати зброю країнам у стані війни. Південна Корея є другим за величиною постачальником систем озброєння до країн НАТО в Європі після США. Проте вони також не можуть передавати чи перепродавати північнокорейське озброєння Україні через заборону Сеула.

Кілька років тому Республіка Корея знайшла шлях, як допомогти Києву, «позичивши» США близько 550 тис. артилерійських снарядів, які потім передали Україні. Проте після імпічменту колишнього президента Юн Сок Йоля, який у грудні 2024 року здійснив невдалу спробу запровадження в країні воєнного стану й пізніше отримав довічне ув’язнення, на дострокових президентських виборах у Південній Кореї у червні 2025 року переміг Лі Чже Мьон від ліберальної Демократичної партії. Його підходи до зовнішньої політики, зокрема й до України, змінили вектор руху Республіки Корея.

Лі Чже Мьон, який ще у 2022 році заявляв, що Україна спровокувала Росію, займає менш конфронтаційну позицію щодо Китаю, а у відносинах зі США наголошує на більшій військовій самостійності Південної Кореї та модернізації військового альянсу Сеула та Вашингтона. Також він вважає, що Республіка Корея не повинна обирати між США та Китаєм, закликаючи уникати конфронтації і приділяти більшу увагу економічним зв’язкам. Щодо Північної Кореї, минулого тижня Лі Чже Мьон фактично вперше перепросив у Пхеньяна через польоти дронів, які запускалися з Південної Кореї у бік Півночі. А міністр об’єднання Чун Дон Йон заявив про відновлення туристичного «потягу миру» до DMZ.

Авторитет США підірвано: американські гарантії безпеки під питанням

Виступаючи на зустрічі міністрів оборони країн-членів НАТО в середині лютого цього року, заступник міністра війни США Елбрідж Колбі закликав до переходу до «Альянсу 3.0». За його словами, потенційні супротивники можуть скоординовано діяти одночасно на кількох театрах військових дій, тому союзники мають бути готовими взяти на себе основну відповідальність за конвенційну оборону Європи. Америка при цьому збереже лише ядерну парасольку. Те ж саме Ебрідж Колбі повторив і на цьогорічній Мюнхенській безпековій конференції, наголошуючи на релевантності корейського сценарію для України.

Рівно за два тижні після цього, 28 лютого, США та Ізраїль розпочали чергову військову операцію проти Ірану, яка не лише продемонструвала, що Америка не готова до нового типу дронової війни, а й довела, що супротивники вже давно об’єдналися, й без надійних союзників Вашингтону не впоратися. На додачу, партнери США як в Європі, так і в Тихоокеанському регіоні побачили, що американські війська на їхній території вже не є страховкою від вторгнення чи чимось недоторканим від ворожих ударів. А наявність американської зброї чи ППО зовсім не гарантована — США перекинули засоби ППО з Південної Кореї на Близький Схід, попри домовленість Вашингтона та Сеула від 2016 року. До того ж приклад Ірану, який зберіг свою ядерну програму, дуже добре бачать у Пхеньяні.

Іран бив по американських військових базах у Кувейті, Бахрейні, ОАЕ, Катарі та Саудівській Аравії. При цьому, за словами Володимира Зеленського, адміністрація Трампа, яка вірить Путіну, ігнорує докази, що для цих ударів розвіддані Тегерану надавала Москва. Маючи дешеві дронові технології, Іран заблокував Ормузьку протоку, через яку проходить 20% світового експорту нафти, що призвело до енергетичної кризи й стрибка цін на нафту до $120. При цьому до 75% нафти цим маршрутом експортується саме до країн Азії. У п’ятірці найбільших країн-покупців також Південна Корея.

ТСН.ua вже писав, що при плануванні чергової війни проти Ірану адміністрація Трампа, окрилена успіхом швидкої операції у Венесуелі, припустилася помилки, не прорахувавши всі очевидні ризики. Проте пізніше, замість хоч і запізнілих але необхідних консультацій із союзниками, Білий дім почав вимагати від них доєднатися до війни проти Ірану й розблокування Ормузької протоки. Причому свої ультиматуми Трамп висував як європейським союзникам по НАТО, погрожуючи виходом США з Альянсу, так і Південній Кореї, Японії та Австралії.

Днями Reuters повідомив, що США розглядають виведення частини американських військ з Європи, бо Трамп розчарований відмовою союзників по НАТО допомогти розблокувати Ормузьку протоку. Союзники США в Тихоокеанському регіоні, які мають на своїй території постійну військову американську присутність, вже також чули публічні нарікання Трампа на свою адресу. Й попри офіційні заяви щодо впевненості в американських безпекових гарантіях, Південна Корея, де на сьогодні розміщено найбільший американський постійний іноземний контингент — 28,5 тис., направляє до Ірану свого спецпосланця для обговорення безпечного проходження 26 південнокорейських суден, які застрягли в районі Ормузької протоки.

Президент країни Лі Чже Мьон та його Демократична партія, дотримуючись політики «прагматичної дипломатії» — балансування між США, Китаєм та Росією — будуть радше домовлятися з Іраном, хоч публічно й наголошують, що офіційної двосторонньої угоди між Сеулом та Тегераном для забезпечення безпечного проходу південнокорейських кораблів не буде. Проте, на відміну від країн Перської затоки, з якими Україна вже підписала 10-річні угоди щодо оборонної співпраці, спільного виробництва зброї та протидії дронам, Південна Корея не поспішає переймати український досвід, вже не кажучи про військову допомогу Силам оборони України.

*Поїздка до Сеула відбулася в рамках адвокаційного візиту Центру «Нова Європа» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».