Перемога Макрона - сумнівний вісник надії - Neue Zürcher Zeitung

Еммануель Макрон, схоже, стоїть на порозі Єлисейського палацу. Молодий політик обіцяє радикальну модернізацію. Але є сумніви в тому, що він зможе сформувати стабільний уряд.

Про це пише Нікос Тцерміас у статті "Сумнівний вісник надії", опублікованій на сайті газети Neue Zürcher Zeitung.

Перемога Еммануеля Макрона над Марін Ле Пен в першому раунді, і припущення у тому, що він переможе екстремістку у фіналі 7-го травня, принесло полегшення фінансовим ринкам, а також французькій і європейській еліті. Однак, політика не футбол, вона набагато складніша і тягне за собою довгострокові наслідки. Тому постає серйозне питання про те, чи не стане перемога Макрона (якою б доречною вона не здавалася зараз) пірровою [перемогою] для нього і разом з ним, для всієї Франції.

Макрон вже зараз радіє тому, що його проміжна перемога втілює прагнення його співвітчизників до кардинального оновлення і модернізації країни – і ще більш інтегрованої Європи. Це сміливе твердження. У неділю за Макрона проголосували лише 24 відсотки французьких виборців, і багато з них зробили це не з переконання. Небезпечним демагогам Ле Пен і Жан-Люку Меланшону, які виступають проти євро і НАТО, виборці віддали в цілому майже 42 відсотки.

Не менш тривожно й те, що Макрон не може розраховувати на надійну підтримку двох раніше перспективних традиційних партій, хоча вони і зазнали невдачі. І соціалісти президента Франсуа Олланда, і буржуазно-консервативні республіканці рекомендують голосувати за Макрона. Але вони роблять це виключно заради того, щоб побудувати загальну "республіканську греблю" проти "Національного фронту".

Замаскований лівий?

Більшість представників лівих, а також традиційних правих підкреслили, що вони вирішили представляти свої позиції після другого туру виборів, і хочуть знову повернутися в червні на загальних виборах. Республіканці прийняли рішення, що програв лише їхній кандидат Франсуа Фійон, а не партія. Після провального президентства соціаліста Олланда їм ще не вдавалося отримати більшість. Відповідно, тепер вони хочуть отримати контроль у Національних Зборах проти Макрона. Колишній радник з економічних питань та міністр президента-соціаліста – просто погано замаскований лівий.

Проте, для більшості лівих колишній інвестиційний банкір Макрон є опортуністичною маріонеткою великих фінансистів і неоліберальних глобалістів. Таку точку зору розділяють не тільки багато в соціалістичній партії, але і прихильники Жана-Люка Меланшона, шанувальника Уго Чавеса, який отримав майже 20 відсотків голосів. У неділю ввечері він відмовлявся закликати громадян голосувати проти ультра-націоналістки Ле Пен, незважаючи на те, що вона, на відміну від утопічних лівих популістів, ще і ксенофоб.

Макрон заявив, що після остаточних виборів через два тижні він буде прагнути до створення правлячої більшості. Щоб вирішити проблеми країни, воно повинно складатися з нових осіб і талантів, і порвати з "системою", яка не функціонувала протягом більше тридцяти років. Чи вдасться це зробити безпартійному Макрону, який не хоче бути ні правим, ні лівим, поки залишається загадкою для всіх.

Загроза "співіснування"

Безсумнівно, в неділю звалилася традиційна двопартійна система, але поки ще занадто рано оголошувати про кінець історії традиційних партій та ідеологій. Скоріше, слід побоюватися, що старі злі духи минулого століття завдали великої шкоди підвалинам П'ятої республіки. Як ще можна пояснити успіхи націонал-соціаліста Ле Пен і комуніста Меланшона?

Важко собі уявити, що Макрон зможе отримати незалежну більшість у Національних зборах тільки за допомогою його досі досить аморфного руху "En Marche!". Порівняно з традиційними партіями, його кампанія не отримувала достатнього фінансування і не була належним чином закріплена на території. Тому Макрон, швидше за все, буде змушений сформувати коаліційний уряд. І якщо йому не пощастить, і на парламентських виборах переможуть, наприклад, праві, йому загрожує "співіснування" (президент і правляча більшість належать до різних партій).

Формування стабільного коаліційного уряду буде, щонайменше, тернистим. Не лише через вкорінене суперництво партій. Розколотому політичному ландшафту не вистачає розумного консенсусу у визначенні пріоритетів країни. Тому, можливо, Макрон буде змушений від випадку до випадку шукати підтримки більшості, що буде досить складно.

Ще одна складність в тому, що після перемоги Макрон навряд чи зможе стверджувати, що за нього та його програму проголосувала більшість виборців. Своїм успіхом він зобов'язаний насамперед солідарності республіканців проти Ле Пен. У його програмі упущені сміливі економічні реформи, і деякі її пункти так і залишилися неясними. Центральні пункти також навряд чи отримають підтримку більшості. Відповідно, є побоювання, що Макрону не вдасться відновити Францію, як він обіцяє. Все може тривати, як за Олланда.

Не зовсім як Тоні Блер

Досить сміливими, навіть відірваними від реальності, здаються європейські плани кейнсіанського кандидата в президенти, він прагне створити величезний, демократично керований бюджет ЄС у "сотню мільярдів євро", а також вибрати міністра фінансів для зони євро.

Це має стати новим імпульсом для ЄС, і об'єднати зростання і солідарність. Таке єднання не тішить ані Німеччину, ані, навіть, громадян Франції, які з дедалі більшим скептицизмом ставляться до Брюсселю – незважаючи на те, що більшість французів побоюються виходу з євро.

Макрон, безсумнівно, молодий і сповнений надій. 39-річного політика вже називають французьким Тоні Блером. Але, насправді, у нього немає такого ж уміння говорити і переконувати, як у колишнього прем'єр-міністра Великобританії. Макрон у своїй книзі "Революція" згадує, що він завжди був старанним відмінником, і він, безсумнівно, розумний. Але витонченим випускникам французької елітної школи ENA для вищих державних чиновників притаманна стримана чарівність технократів, які походжають у плюшевих салонах Банку Ротшильда, міністерстві економіки і Єлисейському палаці.

Але те, що випускники ENA стають президентами Франції, нікого не дивує. Елітна кузня кадрів випустила Валері Жискар д'Естена, Жака Ширака і Франсуа Олланда, а також багатьох прем'єр-міністрів. Але після Олланда у багатьох французів тепер алергія на цих випускників, їх звинувачують у тому, що вони ігнорують інтереси людей. Ці настрої призвели до того, що кілька буржуазно-консервативних політиків навіть закликають ліквідувати цю "недемократичну" установу.