Політика за густими хмарами диму - Frankfurter Allgemeine

Дата публікації
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Політика за густими хмарами диму - Frankfurter Allgemeine

Порошенко і Путін зустрінуться в Мінську 26 серпня / Reuters

Світові політики не полишають спроб налагодити діалог із Кремлем, однак поки запитань більше, ніж відповідей.

Хоча бойові дії у Східній Україні тривають, федеральний уряд не полишає надії на діалог з Кремлем. У короткостроковій перспективі повинна бути відвернена військова ескалація - але як щодо довгострокового рішення?

У статті "Політика за густими хмарами диму", опублікованій на сайті німецької газети Frankfurter Allgemeine, Майїд Заттар пише, що міністр закордонних справ Німеччини іноді сам випереджає питання, які виникають до східної політики ФРН. Коли Франк-Вальтер Штайнмайєр у неділю ввечері в Берліні вітав міністрів закордонних справ з Москви, Києва й Парижа, розуміючи, що і ці переговори не принесуть ніякого прогресу, він сказав, що "з огляду на готовність до переговорів усіх боків, було б безвідповідально не поговорити". І далі: коли запитали, чому він запрошує на переговори, коли на Сході України тривають бої, він відповів: "саме тому". Можна поставити  питання і канцлеру: навіщо вона багаторазово дзвонить Володимиру Путіну, якщо після вечірніх телефонних дзвінків російсько-український кордон перетинають наступні танки?

Відповідь очевидна: федеральний уряд прагне запобігти найгіршому, тобто "безпосередньому протистоянню між українськими і російськими Збройними силами", як каже Штайнмайєр. Але чи є у Берліна крім цієї стратегії запобігання також довгострокова реальна мета? Дві речі Берлін підкреслив з самого початку. Перше: анексія Криму суперечить міжнародному праву і ні в якому разі не буде визнана, навіть якщо раніше в Берліні були припущення, що півострів у Чорному морі, імовірно, втрачений для України. Друге: якщо Путін сподівається на "вирішення конфлікту" за моделлю Абхазії, тобто на замороження конфлікту, як у 2008 році після війни в Грузії, а в іншому випадку "справа як зазвичай", то Кремль може про це забути. Найпізніше після введення економічних санкцій влітку Москва повинна була це зрозуміти.

Але що далі? Над чим працює федеральний уряд? Чого можна домогтися для регіону в кращому випадку від зигзагоподібних рухів Кремля з початку кризи - у риториці і діях - і від сигналів з Києва про складне зберігання припинення вогню?

"Новоросійські" ділові ігри

З одного боку, знову і знову є багато причин вважати, що Москва ставить тільки на військову ескалацію - все інше переключення уваги. Чому ж інакше Кремль відхиляє вимоги Києва про умови припинення вогню, а саме зміцнення російсько-українського кордону і контроль припинення вогню представниками ОБСЄ або їхнього дрона для спостереження, які зараз закупили і підготували до застосування?

Путін повинен знати, що Порошенко не може ще раз погодитися на беззастережне припинення вогню. В кінці червня сепаратисти у Східній Україні використовували припинення вогню для взяття трьох прикордонних постів, через які відтоді постачають російську зброю в регіон, де ведуться бої. Порошенко, в свою чергу, повинен розуміти, що немає ніякого військового рішення для Східної України - навіть після (ціною багатьох життів) взяття Донецька і Луганська, - відвоювання безпосередньої прикордонної території тягне за собою ризик, що українська армія відповість на вогонь з того боку кордону, що Москва сприйме як привід для вторгнення в Україну. Цього Порошенко, зрозуміло, не хоче допустити, що Путін добре розуміє - як завжди, він, завдяки своїй розвідці, добре поінформований про міркування Порошенко.

З іншого боку, президент Росії зараз відчув наслідки своєї неоімперської політики не тільки через різке скорочення іноземних інвестицій, але й через наслідки економічних санкцій. Крім того, Путін, схоже, не полишає своїх пихатих "новоросійських" ігор, які простяглися до Південно-Східної Європи, а останнім часом - десь можливо через міжнародний тиск - менше йдеться про Придністров'я. Зараз Москва не без побоювань стежить за Донецьком і Луганськом, двома містами, які Кремль - незалежно від міжнародних санкцій - хоче прив'язати до себе за допомогою величезного економічного тягаря.

Поступки Москві?

Згадана Штайнмайєром готовність усіх сторін до переговорів не обмежується тільки міністрами закордонних справ: і Порошенко, і Путін неодноразово вказували, що зацікавлені у зустрічі. Тому повідомлення Кремля у вівторок, що Путін зустрічається 26 серпня з Порошенком, не було несподіваним. Здивувало те, що обидва хотіли приїхати до Мінська, де проходить саміт Митного союзу. У розмові була згадана також зустріч у так званому "нормандському форматі", тобто з Ангелою Меркель і Франсуа Олландом. Також можлива зустріч у женевському форматі - за участю Вашингтона - якщо Путін для збереження обличчя буде вимагати присутності Барака Обами. Питання формату другорядні; важливіше, щоб такі зустрічі на президентському рівні не повторювалися дуже часто. Передумовою для цього є певна ймовірність, що Путін хоче всерйоз говорити про політичне врегулювання, що буде означати, що він повинен бути готовий відмовитися від підтримки так званих народних республік "ДНР" і "ЛНР".

Що можна запропонувати Москві, щоб Київ міг зберегти Східну Україну? Якщо згадати аподиктичні слова перед початком кризи, то явно не визнання анексії Криму. Можливо, це не випадковість, що Путін і Порошенко зустрічаються на саміті Митного союзу. Чи будуть тут шукати поступки Москві, не ставлячи під сумнів асоціацію з ЄС? Не обнадіює той факт, що президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу, ймовірно, відхилив свою можливу участь, і Олександр Лукашенко виступає як посередник. Інший конфлікт стосовно зв'язку Києва із Заходом Порошенко давно послабив, коли сказав, що Україна шукає союзу з Вашингтоном, але за межами НАТО.

Наступна публікація