Трамп у глухому куті: чи ризикують США наступити на ті ж граблі, що й у В’єтнамі, Іраку та Афганістані

Війна США та Ізраїлю проти Ірану, яка поширилася на країни Близького Сходу, спровокувавши світову енергетичну кризу, триває вже понад місяць. Вартість нафти марки Brent перевищила позначку $116. Експерти припускають, що ціни можуть навіть побити рекорд 2008 року, коли Brent підскочив до $147, якщо війна триватиме й Іран продовжить завдавати ударів по енергетичній інфраструктурі країн Перської затоки, блокуючи Ормузьку протоку, на яку припадає 20% світового експорту нафти.

Дональд Трамп і члени його адміністрації час від часу заявляють, що проводять переговори з Іраном і дуже скоро все закінчиться. Речниця Білого дому Керолайн Левітт підтвердила, що США не змінюють термінів операції проти Ірану — це 4-6 тижнів. За словами американського президента, Тегеран погодився на більшість із 15 пунктів американського плану припинення війни, який США передали Ірану через Пакистан. Водночас Іран заперечує факт прямих переговорів зі США, а мирний план називає «надмірними й необґрунтованими вимогами». Проте за лаштунками залишається найважливіше питання: чи мають представники іранського режиму, з якими США спілкуються чи-то напряму, чи-то через посередників, повноваження підписати угоду?

У перший день початку чергового етапу війни США та Ізраїлю проти Ірану 28 лютого під час спільної повітряної операції було ліквідовано аятолу Алі Хаменеї та членів найвищого військового та розвідувального керівництва Ірану. Новим верховним лідером було обрано Моджтабу Хаменеї, 56-річного сина Алі Хаменеї. Проте, за словами Трампа, він у вкрай важкому стані через серйозне поранення й взагалі не з’являється на публіці. Тож хоч президент США й каже, що теперішній іранський режим «поводиться набагато розумніше» і прагне укласти угоду, інші країни регіону не поділяють такої впевненості, додаючи, що питання розблокування Ормузької протоки взагалі буде окремою від мирного плану домовленістю.

В американських ЗМІ з’являється все більше свідчень, що в адміністрації Трампа немає розуміння, в чиїх руках зараз зосереджена влада в Тегерані. ТСН.ua вже писав, що США не прорахували всі можливі негативні наслідки початку чергової війни проти Ірану, як-то заблокування Ормузької протоки, що призвело до світової енергетичної кризи. Тепер Трамп погрожує захопити іранський нафтовий експортний центр на острові Харг, нарікаючи на союзників по НАТО за відмову допомогти розблокувати Ормузьку протоку, поки США перекидають на Близький Схід тисячі військовослужбовців елітної 82-ї повітрянодесантної дивізії.

Поки що американська адміністрація не ухвалила рішення про початок сухопутної операції в Ірані. Експерти ж попереджають, що це може стати катастрофою для другого терміну Трампа. Рейтинг його схвалення вже впав до 33%, а ціни на пальне на американських заправках перевищили $4 за галон (це 3,78 л — Ред.). Хоча ще місяць тому були на рівні $2,98. Війни у В’єтнамі, Іраку та Афганістані довели, що США не можуть конвертувати військову перевагу (а в Ірані виявилося, що американці не готові до війни нового покоління з використанням дронових технологій) в політичну перемогу.

Тож далі в статті ТСН.uaчитайте, яких помилок США припустилися під час війн у В’єтнамі, Іраку та Афганістані, та чому історія знову повторюється.

Програш у В’єтнамі. Американські війська вели активні бойові дії у В’єтнамі протягом восьми років — від 1965 до 1973 року. Через війну пройшло близько 2,7 млн американських солдатів. Загинуло більше 58 тис. військовослужбовців США. Ще понад 150 тис. отримали поранення й тисячі зникли безвісти. Під час Холодної війни на боці комуністичного Північного В’єтнаму були СРСР і Китай. Південний В’єтнам підтримували США, а також Південна Корея, Австралія та інші.

Попри переважаючу військову міць, США втягнулися в багаторічний конфлікт на виснаження без чіткої стратегії повалення комуністичного режиму. Витрати на війну зростали паралельно зі зменшенням її підтримки з боку американців, яку остаточно похитнув Тетський наступ у 1968 році, коли війська Північного В’єтнаму почали одночасний наступ на понад 100 міст і баз у Південному В’єтнамі. США та союзники його відбили, але кадри, зокрема 77-денної облоги американської бази морської піхоти Ке-Сан, переконали американську громадськість, що попри запевнення уряду війна далека від завершення.

Це поховало політичне майбутнє президента США Ліндона Джонсона, який відмовився балотуватися на другий термін. У 1969 році, коли президентом США став Річард Ніксон, Америка оголосила політику «в’єтнамізації», архітектором якої був відомий американський дипломат і держсекретар Генрі Кіссінджер, почавши вивід американських військ із В’єтнаму. Головна публічна ідея була в тому, щоб оснастити й навчити армію Південного В’єтнаму до такого рівня, щоб вона змогла воювати самотужки.

Зрештою все закінчилося підписанням Паризьких мирних угод про припинення вогню між Північним і Південним В’єтнамом у 1973 році, падінням Сайгона (столиці Південного В’єтнаму) у 1975 році після наступу півночі й встановленням комунізму. Цьому передувала відома дипломатична оборудка Кіссінджера щодо нормалізації відносин США з Китаєм у 1971-1972 роках і курс на розрядку з СРСР у Холодній війні. Проте політичне майбутнє Ніксона перекреслив Вотергейтський скандал.

Вторгнення в Ірак і втеча з Афганістану. Втечу США з Афганістану весь світ спостерігав у прямому ефірі. Вивід американських військ після 20-річної війни завершився наприкінці серпня 2021 року, за півроку до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. В мережі безліч відео, як тисячі людей після швидкого колапсу афганського уряду та захоплення столиці Талібаном штурмували аеропорт Кабула, чіплялися за стійки шасі та крила американського військово-транспортного літака С-17, що злітав.

Бомбардування Афганістану, а згодом і наземні операції, почалися у 2001 році після терактів 9 вересня того ж року в Нью-Йорку, коли загинуло майже 3 тис. людей. Тоді Талібан відмовився видати Осаму Бін Ладена й закрити табори Аль-Каїди. У 2003 році почалося вторгнення США та союзників в Ірак з метою повалення режиму Саддама Хусейна, якого пов’язували з міжнародним тероризмом, зокрема Аль-Каїдою. Повне виведення американських військових з Іраку, за винятком напівавтономного Курдистану (де зосереджений нафтовий видобуток) завершилося в січні 2026 року.

Американська політика встановлення демократії в Афганістані зазнала нищівної поразки знову ж таки через відсутність стратегії присутності на довгу перспективу, великі витрати, втому американського суспільства та ставку на корумповані еліти. До того ж, варто нагадати, що ще під час свого першого президентського терміну Трамп підписав із Талібаном угоду про виведення військ США та НАТО, в якій не взяв участі тодішній уряд в Афганістані. В Іраку США також не змогли створити стійкий демократичний уряд, що посилило Іран, а країна залишилася розділеною й глибоко корумпованою, де досі тривають теракти й збройні напади.

Сьогоднішня війна в Ірані. ТСН.ua вже писав, що після успішної точкової спецоперації у Венесуелі, коли американські військові захопили президента країни Ніколаса Мадуро та його дружину, доправивши їх до американського суду, Трамп вважав, що й чергова війна проти Ірану буде такою ж швидкою. В американській адміністрації ніхто всерйоз не готувався до блокування Іраном Ормузької протоки та світової енергетичної кризи. В цей момент європейські лідери, навіть британський прем’єр Кір Стармер, пригадали США вторгнення в Ірак у 2003 році, легітимність якого багато хто ставить під сумнів.

Як бачимо, попри суттєву військову перевагу, історія свідчить, що США не вміють розробляти стратегії ведення тривалих війн, повалення автократичних і диктаторських режимів, прораховуючи всі негативні наслідки наперед. Трамп, вимагаючи від країн Перської затоки трильйони доларів на війну проти Ірану, яку сам і почав, встановив для Тегерана дедлайн — до 6 квітня розблокувати Ормузьку протоку й прийняти угоду з 15 пунктів, інакше США почнуть удари по електростанціях та нафтовим об’єктам країни, включно з захопленням острова Харг.

Проте експерти попереджають, що навіть захопивши цей острів, Америка не отримає доступу до іранської нафти. А розблокувати Ормузьку протоку буде вкрай важко через дронові технології, якими володіє Іран, і до яких виявилися неготовими Сполучені Штати. На додачу, адміністрація Трампа не хоче об’єднуватися з союзниками, щоб спільно спробувати вирішити проблему, поки Іран рухається до запровадження плати за проходження Ормузької протоки та повної заборони на прохід для суден, що належать США, Ізраїлю та їхнім союзникам.