У кривавому бою було вбито кілька сотень бійців, які наступали.
Артилерійський вогонь був настільки інтенсивним, що американські командос стрибали в окопи, щоб сховатися від нього, а потім піднімалися, покриті пилом і брудом, щоб відповісти на стрілянину танкової колони, яка наступала під потужними ударами з повітря. Це був початок майже чотиригодинного лютневого наступу, в якому брало участь близько 500 бійців сирійських проурядових сил, включаючи російських найманців, і цей бій погрожував підірвати і без того напружені відносини між Москвою і Вашингтоном.
У підсумку було вбито від 200 до 300 нападників. Решта відійшли під нещадними авіаударами американських ВПС, а потім повернулися, щоб забрати з поля бою вбитих. Ніхто з американців, які перебували на невеликому форпосту на сході Сирії (а до кінця бою їх було близько 40 осіб), не постраждав.
Подробиці події 7 лютого зіткнення вдалося дізнатися з інтерв'ю і документів, отриманих The New York Times. Для Пентагону це був перший публічний звіт з місця одного з найбільш кровопролитних боїв у Сирії, в якому брали участь американські військові, що прибули туди битися з "Ісламською державою" (заборонена в Росії — прим. перекл.)
За словами Пентагону, цей бій був актом самозахисту від бойового формування проурядових сил Сирії. Американські воєначальники в інтерв’ю заявили, що напередодні цього наступу вони з острахом спостерігали за тим, як до місця майбутнього бою прибувають сотні ворожих військовослужбовців, машини і артилерійські знаряддя.
Можливого зіткнення російських і американських військових боялися вже давно, бо у сирійській громадянській війні, яка триває сім років, вони перебувають по різні сторони.
За словами офіційних осіб та експертів, у гіршому випадку таке зіткнення може призвести дві країни до кривавого конфлікту. І як мінімум, протистояння військових двох країн на полі бою, де і без того багато учасників, посилило вже серйозну напруженість між Росією і США, які прагнуть посилити свій вплив на Близькому Сході.
Командири військових контингентів, які протистоять один одному, давно вже намагаються триматися подалі один від одного, часто розмовляючи телефоном в рамках запущеного процесу деконфліктизації. Напередодні того пам'ятного наступу російські та американські військові, як перебували на протилежних берегах Євфрату, підтримували роздільні наступи своїх прихильників проти "Ісламської держави" в нафтоносній провінції Дейр-ез-Зор, яка межує з Іраком.
Командування американських військ неодноразово попереджало про зосередження сил і засобів. Однак російські військові заявляли, що бойовики, які сконцентрувалися біля річки, їм не підкоряються, хоча американські пости підслуховування перехоплювали сеанси радіозв'язку, які вказували на те, що ці війська говорять російською.
У документах вказується, що бойовики входили до складу проурядових сил, вірних сирійському президенту Башару аль-Асаду. Серед них були солдати урядової армії і ополченці, проте американські військові і розвідники говорять, що більшу частину з них становили приватні російські військові найманці, швидше за все, компанії "Група Вагнера", до чиїх послуг Кремль вдається тоді, коли російський уряд хоче дистанціюватися від виконуваних військових завдань.
"Російське військове командування в Сирії запевнило нас, що це не їхні люди", — сказав минулого місяця міністр оборони Джим Меттіс, виступаючи перед сенаторами. За його словами, після цього він дав вказівку голові Об'єднаного комітету начальників штабів про знищення цього угруповання. І воно було знищене.
Зосередження військ
Початок дня навіть натяком не вказував на те, що скоро почнеться битва.
Група у складі 30 військовослужбовців з підрозділу "Дельта" і зі спецназу працювала разом із курдами й арабами на невеликому і запорошеному блокпості неподалік від нафтопереробного заводу компанії "Коноко" поруч з містом Дейр-ез-Зор.
Приблизно за 30 кілометрів від них на майданчику засобів забезпечення загін зелених беретів і взвод морської піхоти дивився на комп'ютерні екрани, отримуючи від безпілотників інформацію про скупчення бойовиків і передаючи її американцям з НПЗ.
О 15:00 сирійські війська почали висуватися в бік заводу "Коноко". До вечора там накопичилося понад 500 бійців і 27 машин, в тому числі танки і бронетранспортери.
В американському центрі управління діями авіації, що розташоване в катарському Ель-Удейде, а також у Пентагоні офіцери і аналітики з розвідки схвильовано спостерігали за подіями. Командири давали вказівки льотчикам і командам наземного технічного обслуговування. За словами військових, усі літаки в регіоні були приведені в бойову готовність.
А на майданчику засобів забезпечення зелені берети і морпіхи готували невеликий загін реагування на машинах з протимінним захистом чисельністю 16 людей на той випадок, якщо вони знадобляться на підприємстві "Коноко". Люди перевіряли зброю і завантажували машини протитанковими ракетами, тепловізорами, їжею і водою.
О 20 годині 30 хвилин три 50-тонних російських танки Т-72 зі 125-мм снарядами наблизилися до НПЗ на відстань півтора кілометра. В очікуванні атаки зелені берети приготувалися задіяти свої сили реагування.
На блокпості американські солдати спостерігали за тим, як колона у складі танків та іншої броньованої техніки повертає і починає наближатися до них. Це було приблизно о 22:00. Вони з'явилися з боку будинків, де намагалися непомітно зосередитися. Через півгодини російські найманці і сирійські сили завдали удару.
По блокпосту біля заводу "Коноко" відкрили вогонь танки, артилерія і міномети, про що свідчать документи. Повітря наповнилося порохом і уламками. Американські спецназівці сховалися, а потім пішли в укриття за брустверами окопів, щоб відкрити вогонь з ПТРК і кулеметів по колоні броньованої техніки, що наступала.
Перші 15 хвилин американські командири телефонували своїм російським колегам і закликали їх припинити атаку. Їм це не вдалося, і тоді американці зробили кілька попереджувальних пострілів по групі машин і гаубиці. Але війська продовжували наступати.
Удар здалеку
Потім хвилями пішли американські літаки, серед яких були дрони "Ріпер", винищувачі-невидимки F-22, ударні винищувачі F-15E, бомбардувальники В-52, літаки вогневої підтримки АС-130 і вертольоти AH-64 "Апач". За словами американських військових, наступні три години авіація прасувала війська ворога, танки та інші машини. Морська піхота з землі вела стрілянину з реактивних систем залпового вогню.
Група реагування поспішила до місця бою. Як свідчать документи, до того часу стемніло, на дорогах валялися дроти з повалених ліній електропередачі, і всі вони були у вирвах від снарядів. Їхати було важко ще й через те, що водії машин не вмикали фари, покладаючись винятково на тепловізійні камери.
До 11 години 30 хвилин зелені берети і морські піхотинці наблизилися до НПЗ "Коноко", але були змушені зупинитися. Артилерійський вогонь був дуже небезпечним, і американці стали чекати, коли їхня авіація змусить замовкнути гаубиці і танки противника.
На самому заводі противник притиснув спецназівців до землі вогнем артилерії, і вони були змушені відповідати йому відповідною стріляниною. У темряві було видно спалахи пострілів танкових гармат, зенітних установок і кулеметів.
О першій ночі, коли артилерійський вогонь почав стихати, група морпіхів і зелених беретів підібралася до блокпоста і почала стрілянину. До того часу частина американських літаків повернулася на базу, витративши боєзапас і паливо.
Американські військові загальною чисельністю 40 осіб, які перебували на полі бою, почали готуватися до оборони, коли найманці залишили машини і в пішому порядку стали наближатися до блокпоста.
Група морських піхотинців підносила боєприпаси до кулеметів і ПТРК "Джавелін", встановлених на брустверах і між машинами. Деякі зелені берети і морпіхи цілилися в супротивника з відкритих люків. Решта сиділи всередині машин і вели вогонь зі встановлених на дахах важких кулеметів за допомогою дистанційного управління і тепловізорів.
Частина спецназівців, в тому числі авіанавідники, через радіозв'язок наводили на нову групу бомбардувальників, що наближалися до поля бою. Щонайменше один морський піхотинець опинився на лінії прямого вогню, використовуючи комп'ютер наведення ракет для пошуку цілей і передаванні даних спецназівцям, які викликали авіацію.
Через годину противник почав відходити, і американці припинили вогонь. Спецназівці зі свого блокпоста спостерігали за тим, як найманці і сирійські бойовики повернулися на поле бою підібрати убитих. Один сирійський боєць на боці американців отримав поранення.
Хто керував цією злощасною атакою?
Про кількість втрат у результаті бою 7 лютого сперечаються досі.
Спочатку російські представники сказали, що загинули чотири громадяни Росії, а потім додали, що загиблих можуть бути десятки. Один сирійський офіцер розповів про загибель приблизно 100 сирійських солдатів. Отримані "Нью-Йорк Таймс" документи вказують на те, що з боку проурядових сил загинуло від 200 до 300 осіб.
Результат бою і його динаміка вказують на те, що російські найманці і їхні сирійські союзники опинилися не в тому місці, намагаючись провести примітивний масований наступ на американські бойові позиції. Від часів вторгнення в Ірак 2003 року Центральне командування ЗС США провело величезний обсяг робіт, оптимізуючи кількість зброї і техніки, тактику бою, взаємодію та тилове забезпечення, а також склад бойових засобів, що ведуть вогонь із повітря і з землі.
Залишаються без відповіді питання про те, ким були ці російські найманці, і чому вони пішли у наступ.
Американські розвідники кажуть, що "Група Вагнера", яку називають так на прізвисько відставного російського офіцера, який очолює її, перебуває в Сирії для того, щоб захоплювати нафтові і газові родовища в інтересах уряду Асада, а потім охороняти їх. Найманці отримують частину прибутку від видобутку газу на цих родовищах.
Найманці слабко взаємодіють з російськими військовими в Сирії, хоча за наявною інформацією, керівники "Групи Вагнера" отримували нагороди в Кремлі, а її бійці проходять підготовку на базах російського Міністерства оборони.
Російські урядові війська в Сирії стверджують, що вони не брали участь у тому бою. Але за інформацією військового командування США, останнім часом вони почали ставити перешкоди невеликим американським безпілотникам і ударним вертольотам типу тих, що використовувалися в бою в Дейр-ез-Зорі.
"Зараз у Сирії ведеться найактивніша радіоелектронна боротьба на планеті, і ведуть її наші супротивники, — заявив нещодавно генерал Тоні Томас (Tony Thomas), що очолює командування спеціальних операцій. — Вони перевіряють нас на міцність щодня".