У російського керівництва настала криза жанру, вважають експерти, але попереджають, що наслідки цього може відчути весь світ.
Росія ухвалила рішення про безстрокове розміщення авіаційної групи в Сирії на аеродромі "Хмеймім" (провінція Латакія). Відповідну російсько-сирійську угоду Рада Федерацій ратифікувала 12 жовтня.
Також днями Росія заявила, що хоче розмістити постійну військово-морську базу у Сирії. Йдеться про причали та ангар у місті Тартус, де російські кораблі поповнюють припаси.
Водночас на фоні розмов про відновлення холодної війни між Росією та США пролунали заяви російського керівництва про відновлення колишніх радянських військових баз на Кубі та у В'єтнамі.
Такі заяви є частиною російської стратегії залякування світу, впевнені експерти. Адже навряд чи плани Росії з відновлення колишньої військової могутності Радянського Союзу матимуть практичний успіх.
У РФ просто не вистачить грошей на розвиток та утримання повноцінної військової бази за кордоном. Розміщення військового флоту, на кшталт Чорноморського, в іншій країні за світовими цінами коштуватиме мільярди доларів на рік. А левова частина російського бюджету зараз і так йде на озброєння та утримання військових. І це в той час як населення країни зубожіє.
Крім того, тут вмикається питання геополітики. Останнім часом двосторонні стосунки між США і Кубою потеплішали. Була скасована частина санкцій, накладених Штатами на Кубу ще 1960 року, коли вона експропріювала власність американських громадян і корпорацій. Проте ембарго ще працює, й очевидно, що кубинський уряд спрямований на посилення співпраці з американцями у цьому питанні. Тож відновлення радянського Радіоелектронного центру у Лурдесі для кубинців зараз не на часі. Хіба що вони можуть використати це як козир і важіль тиску у перемовинах з американцями задля досягнення своїх власної мети.
Своєю чергою військово-морська база у в'єтнамському місті Камрань може призвести до ускладнень відносин із Китаєм, на що Росія навряд чи зараз зважиться.
Через "анонімні джерела" у власних ЗМІ російське керівництво також повідомило про свою зацікавленість радянською військово-повітряною базою на території Єгипту у місті Сіді-Баррані. Згідно з повідомленням, перемовини про оренду військових об'єктів наразі тривають. Тим не менш, навіть у разі їхнього успіху, бази запрацюють не раніше 2019 року.
Відтак із заявлених планів Росії наразі більш реалістичною видається лише переведення морської бази у Сирії на постійну основу. За неї Росія платить президенту Башару Асаду знищенням Алеппо, де базуються повстанці.
Але й до цього військові експерти ставляться доволі скептично, звертаючи увагу на слабкість російського флоту у протиставленні з військово-морськими силами НАТО у Середземному морі. Якщо для захоплення Криму Росії і вистачило потужностей Чорноморського флоту, то у протистоянні з НАТО він значно програє.
- Повідомлення про відновлення баз на Кубі - це шоу. Це повернення у минуле, яке не має жодної екстраполяції з тим, що відбувається сьогодні. Розмови про це у часи потепління відносин кубинського уряду зі Штатами - далекі від реальності.
Радянський Союз міг собі дозволити мати ті бази й у В'єтнамі, і в Сирії, і на Кубі. В умовах глобального протистояння це були точки впливу Радянської імперії у тому чи іншому регіоні. Але закінчилося все виснаженням ресурсів.
Тож, судячи з таких завдань і планів, які ставить перед собою сучасне російське керівництво, я можу припустити, що воно живе у якомусь віртуальному світі.
Ймовірно, що ці меседжі більше спрямовані не на світову спільноту, яка розуміє, що повернення до колишньої системи неможливе, а також, що економічний та фінансовий стан РФ не дозволить реалізувати ці голослівні заяви. У першу чергу ці заяви мають вплинути саме на російське суспільство для утримання рівня підтримки дій російського керівництва.
Риторика холодної війни свідомо відновлюється у Російській Федерації без оцінки реалій. Для чого - це інше питання. Можна говорити про агонію і кризу жанру в ідеях чинного керівництва РФ, щоб тримати власне населення у такій напрузі.
Я сумніваюся, що дійде до реалізації цих планів. Відстежуючи реальний стан виконання програм переозброєння Збройних сил РФ можна сказати, що вже відчувається потужна нестача ресурсів і суттєва корекція програм. Як наслідок дій міжнародних санкцій, що були введені проти Росії від початку її агресії проти України. Якщо навіть на первинні потреби російського війська скорочується фінансування, то на вирішення тих завдань, які не були передбачені жодними програмами, процес пошуку грошей є дуже проблематичним.
Ці заяви лежать у площині інформаційно-психологічного впливу.
Але подібна політика Росії матиме неминучий кінець. Ця криза жанру і тенденція пошуку нових засобів впливу на населення може призвести до катастрофічних наслідків для світу. Розгортання баз Росія не зможе реалізувати, а, продовжучи психологічний тиск і вплив, насамперед, на власне населення та експлуатуючи тезу про конфронтацію з Заходом, РФ може дійти до крайнього заходу - реалізації власних загроз про застосування ядерної зброї.
- Висловлюючи бажання відновити колишні військові бази СРСР, Путін намагається зберегти того гегемона, яким колись був Радянський Союз. Однак швидко втілити в життя заявлені ними плани не вдасться. Тому зараз ці заяви насамперед виконують функцію залякування усього світу.
І світ повинен реагувати на це більш жорстко, а не так мляво, як це робить Пан Гі Мун в кріслі генсека ООН. Зараз ми бачимо, що ця організація ні на що не впливає, поки Путін робить все, що хоче.
Якщо простежити заяви Росії щодо Мінського процесу, то можна побачити, що все заявлене вони намагаються втілювати у життя. Тому я не виключаю, що вони будуть розставляти свої бази і оновлювати їх залежно від джерел загроз, які вони для себе визначать.
Однак далеко не на все, що РФ запланувала, у неї вистачить сил. Економіка Росії валиться. Більшість бюджету йде на озброєння армії. Населення потихеньку убожіє і в Росії існує загроза подій на кшталт нашого Майдану. Варто розуміти, що будь-яка пружина, яка перебуває під постійною напругою, рано чи пізно не витримує.
- Після розвалу Радянського Союзу Росія закинула бази у В'єтнамі і на Кубі, а тепер намагається їх відновити. Безумовно, Росія хотіла б збільшити військову присутність у цих регіонах. Інше питання - чи зуміє вона це зробити.
Протягом останнього року Куба активно почала налагоджувати контакти з Америкою - була припинена блокада, зняті штрафи та інше. Кубинцям набагато вигідніша співпраця зі Штатами, аніж з убогою Росією.
Своєю чергою В'єтнам теж вирвався вперед в плані економічного розвитку. І навряд чи у Росії вийде відновити там військово-морську базу, тому що, по-перше, це дасть напруження в стосунках з Китаєм, а по-друге, В'єтнам теж досить активно співпрацює зі Сполученими Штатами.
Я не дав би і 50% ймовірності, що Росії вдасться відновити свої бази на Кубі або у В'єтнамі.
А ось у Сирії, судячи з усього, Асад вже продав їм військово-морську і сухопутну бази за знищення Алеппо, яке Росія поступово зрівнює з землею постійними бомбардуваннями. Тут у них є шанси закріпитися, а як надовго - важко сказати. Самі по собі ці бази не мають того значення і ваги, яку має, наприклад, шостий американський флот в Середземному морі, яке все оточене НАТО і Росія там немов ізгой. Ця база швидше потрібна Росії для престижу, щоб показати, що вона теж супердержава, світова держава зі своїми військово-морськими базами.
Насправді у Росії немає пристойного флоту, щоб впливати на Середземне море. Російський флот - в основному мотлох. Є окремі кораблі з більш-менш сучасним озброєнням. Але їх мало і їх потужності недостатньо, щоб впливати на політику навіть в Середземному морі. Я вже не кажу про Тихий або Атлантичний океан, куди вони намагаються прилаштуватися.
У Сирії немає ніякої російської ескадри. Вся їхня ескадра прописана до Севастополя. Це кораблі, які виходять до берегів Сирії і повертаються назад. Справа в тому, що там немає реальної основи. Раніше там і зовсім був просто причал і ангар для припасів.
Є ще подобу бази в Венесуелі, Чавес дав їм пару причалів. Але у них немає грошей на її утримання і розвиток.