Екологи обурюються, що у XXI столітті досі є китобійний промисел і не вбачають необхідності у його існуванні.
19 лютого у світі відзначають Всесвітній день китів і дельфінів. Його було засновано 1986 року Міжнародною китобійною комісією. Саме існування комісії і робота в напрямі обмежень полювання на цих величезних ссавців сьогодні дають змогу зберегти популяцію і не дозволити зникнути китам з обличчя землі.
Заборона китобійного промислу діє саме від 1986 року і має доволі жорсткі обмеження для країн щодо полювання. Наприкінці XIX століття гладкі кити майже винищені, оскільки їх легко зловити: вони живуть недалеко від берега, біля поверхні води, вони повільні, а вбиті особини тримаються на поверхні води за рахунок великої кількості підшкірного жиру, таким чином полегшуючи буксування.
Наразі чисельність гладких китів невелика: всього 300 особин північних, 200 - японських, і 7 500 південних гладких китів. Два перших види занесені до списків Міжнародної Червоної книги як види, які вимирають, популяція південних гладких китів поступово відновлюється, збільшуючись приблизно на 7% на рік.
Схожа історія і з найбільшою твариною на планеті - синім китом. Через безконтрольний промисел в XX столітті чисельність особин стала швидко знижуватися. У 1960-х роках синій кит був практично знищений і опинився на межі повного зникнення - 1963 року залишалося не більше 5 000 особин. Незважаючи на вжиті заходи охорони, синій кит дуже рідкісний - загальна чисельність нині не перевищує 10 тис. особин. Крім полювання, існує ще одна загроза, з якою стикаються екологи, - антропогенний фактор, що виражається в порушенні звичного способу життя синіх китів і забрудненні морів.
Мораторій, введений китобійною комісією, нині не зачіпає лише місцевий промисел китів, дозволений для корінного населення Чукотки (Росія), Гренландії, Аляски (США), Сент-Вінсента і Гренадин, тобто для тих, хто полює на китів заради виживання.
Це є доволі виправданим, оскільки їхні масштаби сильно різняться від звичайної мисливської діяльності. Наприклад, в Алясці (США) в 2017 році місцевими було вбито 58 китів, тоді як у Норвегії, яка займається комерційним полюванням, - 432 особини. Норвежці самостійно встановлюють собі квоти з видобування і вважають, що їхня діяльність не завдає сильної шкоди загальній популяції китів у водах їхньої виключної економічної зони.
Ще півтора століття тому китів вбивали заради м'яса, а також ворвані - жиру, який використовували згодом для виробництва різних косметичних засобів. Оскільки нині існують різноманітні синтетичні масла - необхідність в цьому фактично відпала.
Наприкінці 2018 року про вихід з китобійної комісії заявила Японія. До цього японці і так полювали на китів в межах наукових квот - фактично прикриваючись науковою дільністю. Нині збираються поновити масштаби і відновити комерційний промисел, оскільки вважають, що популяція ссавців достатньо відновилася. Екологи обурюються цим рішенням і вважають це поверненням до минулого століття.
Екологічна група Greenpeace засудила рішення японського уряду, зазначивши, що життю океану загрожує забруднення, а також надмірний вилов риби. "Уряд Японії має терміново вжити заходів для збереження морських екосистем, а не відновлювати комерційний китобійний промисел", - заявив у грудні 2018-го директор японського підрозділу Greenpeace Сем Еннслі.
Взагалі запитання, навіщо наразі вбивати китів, постає доволі гостро. Наприклад, навіть у Японії попит на китове м'ясо знижується: молоді японці "не розглядають китів як їжу", а туристи все частіше відмовляються від цієї страви з етичних міркувань.
