Проти початку конфлікту в Ідлібі виступають майже всі геополітичні гравці.
З дня на день армія сирійського диктатора Асада готується розпочати наступ на провінцію Ідліб – останню територію в країні, яку контролюють антиурядові сили. Попередньо кілька авіаударів на кордонах провінції вже здійснила російська авіація, яка підтримує Асада та його режим.
Сирійський уряд поступово стягує техніку та особовий склад до кордонів провінції, прагнучи врешті-решт придушити опозицію, відновити контроль над країною та завершити громадянську війну, яка триває від 2011 року. Однак світ попереджає – ескалація конфлікту в Ідлібі може призвести до нечуваних раніше наслідків, масштабної гуманітарної катастрофи, безпосереднього зіткнення сирійської армії із військовими інших країн та розколу серед сирійських союзників.
Чим особливий Ідліб
Провінція Ідліб стала однією з чотирьох зон деескалації, про які домовились Росія, Туреччина та Іран в рамках Астанинського формату. Після перемоги над бойовиками терористичної "Ісламської держави" наприкінці 2017 року Асад взявся за відвойовування територій в опозиції. Як не дивно, всі вони розташовані саме в цих зонах деескалації, які визначили союзники сирійського диктатора. А тому протягом 2018 року Асад почав поступово повертати під свій контроль ці території.
Сценарій всюди був подібний – сирійська армія брала в облогу підконтрольні антиурядовим силам території та нещадно бомбардувала за підтримки російської авіації. Щодо особливо непримиренних застосовувала хімічну зброю. Все це, звичайно, спричиняло масовий потік біженців, численні жертви серед цивільного населення та тотальну руйнацію інфраструктури. Врешті-решт під потужними обстрілами антиурядові сили погоджувались на перемир’я та через зелені коридори, які контролювались російськими військовими, покидали території. Символічним для сирійського диктатора стало нещодавнє захоплення провінції Дар’а на півдні країни, де й спалахнуло повстання проти Асада в 2011 році.
Проблема в тому, що ті військові частини опозиції, які погоджувались на перемир’я, разом із сім’ями відправляли саме до провінції Ідліб, фактично зробивши її наймасштабнішим за чисельністю оплотом антиурядових сил. Наразі на території провінції проживає близько трьох мільйонів населення. Чисельність військ опозиції становить близько 85-100 тисяч осіб. Крім цього, в Ідлібі також сконцентроване угруповання "Джебхат ан-Нусра" – радикальних ісламістів, які теж воюють проти Асада, однак в більшості країн, зокрема і Заходу, визнані терористичною організацією. Чисельність їхніх бійців становить близько 50-60 тисяч. У разі початку військового наступу лише у військових діях загалом будуть залучені близько 300 тисяч осіб з обох боків.
Інтереси сторін
Якщо Асад захопить Ідліб, то на цьому він не зупиниться, і захоче відновити контроль над всією територією країни. А лишатиметься лише три частини – підконтрольні території Туреччині, Ізраїлю та курдам (де розташовані військові бази США). У разі наступу сирійської армії на ці території це призведе до безпосередніх зіткнень з військовими інших країн.
Однак перед цим Асад ще мусить захопити сам Ідліб, щодо якого існує теж величезна кількість запитань. Найактивнішим противником наступу на цю провінцію виступає Туреччина. Ердоган насправді в Сирії є досить самостійним гравцем, який підтримує сирійський режим скоріше через протистояння зі США та розвиток стосунків із Росією. Щодо самого Асада, то турецький президент неодноразово жорстко висловлювався на його адресу, зокрема, називав сирійського диктатора справжнім терористом. Крім того, Туреччина прагне зберегти контроль над північчю країни після завершення війни, зокрема, і над сирійською опозицією, яка компактно розташована в Ідлібі. Щоправда, бойовики "Джебхат ан-Нусри" Ердогана не влаштовують, тому він і погоджується на тривалі перемовини задля вироблення "правильного" плану наступу на Ідліб.
Крім того, наступ армії Асада спричинить і масовий потік біженців саме до Туреччини, чиї кордони розташовані безпосередньо біля провінції Ідліб. За різними даними, від сирійського диктатора тікатимуть від 250 тисяч до мільйона осіб, що теж абсолютно не влаштовує Ердогана.
Турецький президент завжди вів свою політичну гру, а тому у разі недомовленостей з Росією та Іраном щодо Ідлібу, він може здійснити розворот у бік США. Для цього йому варто зробити крок назустріч – звільнити американського пастора Брансона, а також відмовитися від купівлі російських установок С-400.
Весь світ від ООН до Ватикану закликає сторони не починати військовий конфлікт в Ідлібі, оскільки це призведе до масштабної гуманітарної кризи. Однак навряд цього вдасться уникнути. Російське Міноборони вже попередило про можливі провокації із застосуванням хімічної зброї в провінції. Армія Асада вже неодноразово за час війни використовувала хімзброю проти власного населення, що підтверджують як міжнародні експерти, так і журналісти-розслідувачі, однак Росія та сирійський режим продовжують відхрещуватись від цього.
Через використання хімзброї США двічі завдавали потужних ударів по позиціях сирійської армії. Останніми днями президент Трамп ясно дав зрозуміти – Штати будуть "дуже розлючені", якщо в Ідлібі розпочнеться "кровопролиття". А тому абсолютно не виключений можливий сценарій завдавання ще більш потужного удару з боку США. Щоб запобігти цьому, в Середземному морі Росія збирає власну флотилію – найбільшу за весь час війни в Сирії.
Найімовірніше, рішення про наступ на Ідліб буде ухвалене 7 вересня у Тегерані – саме там на перемовини зберуться лідери Туреччини, Росії та Ірану. Фактично вони повинні спільно вирішити та дати вказівки Асаду, як саме здійснювати наступ на провінцію. Російські та іранські чиновники одноголосно стверджують про "катастрофічну необхідність" ліквідувати всіх терористів в Ідлібі. Однак в Туреччині виступають проти цього. За словами голови МЗС Мевлюта Чавушоглу, терористів у провінції потрібно ліквідувати, але повне захоплення провінції несе серйозні ризики для безпеки та гуманітарної ситуації. Тому лідерам Ірану та Росії доведеться умовляти Ердогана санкціонувати наступ сирійської армії. Натомість Туреччині можуть запропонувати економічні інвестиції для стабілізації економіки або допомогу із розташування біженців з Ідлібу.
Попри заклики з усього світу, всі сторони конфлікту стягують війська до провінції Ідліб. Місцеві жителі, розуміючи всю гіркоту ситуації, готують припаси у бомбосховищах та навіть навчають дітей, як правильно користуватись власноруч зробленими масками проти хімічних атак. Асад неодноразово демонстрував, що заради влади він готовий до будь-яких жертв, навіть серед власного населення. Країни Заходу свою позицію сформували чітко – Асаду не місце на чолі Сирії. За даними дипломатичних джерел та деяких ЗМІ, в ООН видали секретну директиву, в якій досить лаконічно сформулювали свою позицію – організація не братиме участі у відновленні післявоєнної Сирії, якщо Асад залишиться там при владі. У прагненні завершити війну сирійський диктатор може спровокувати катастрофу набагато більшого масштабу – і тут далеко не факт, чи є у Сирії майбутнє з Асадом, і чи є у самого Асада майбутнє в Сирії.
Олексій Ярмоленко