Унікальна забудова приваблює до селища Антоніни художників, поетів та завзятих мандрівників.
Антоніни – селище у Красилівському районі Хмельницької області. З першого погляду у його архітектурі вгадується розкішна минувшина. І справді, селище нині потопає у заростях. Однак, ще століття тому місцевий парк вважався найкращим на Волині. А забудова, яку тут нарощували кілька славетних польських родів, навіть зараз приваблює художників, поетів та мандрівників.
Місцеві будиночки вирізняються не лише художнім задумом, а й особливою зручністю. Всі ці складні комбінації форм із вежечками, еркерами, балконами та лоджіями диктувалися суто функціональними потребами, але манірно декорувалися, ховаючи свій функціоналізм за романтичним зовнішнім виглядом мініатюрних казкових замків.
Такі чарівні обриси, як і назву, Антоніни отримали в кінці XVIII століття. Завдячувати цьому варто регенту польської коронної канцелярії Ігнацію Мальчевському. Саме він перетворив невеличке містечко у романтичне гніздечко для своєї дружини Антоніни.
Відбулось все так. Власниця цих земель – Барбара Санґушко – віддала їх у користування чоловіку своєї сестри Антоніни. Тоді містечко називалось Голодьки, однак після романтичного перетворення отримало сучасну назву. Точно невідомо, чи його так назвали власники, чи назва жила в народі, а потім стала загальновживаною. Однак новий образ садиби не залишав байдужим ні селян, ні шляхтичів.
Після Мальчевського маєток розбудовували Санґушки та Потоцькі. В'їзні брами з маскаронами, вазами та родовими гербами Санґушків-Потоцьких збереглись до наших днів. Герб з семиконечним хрестом – "Пилява" – належав Потоцьким. Герб з вершником – "Погоня" – Санґушкам.
Нині площа парку близько 13 гектарів. Хоча палац не зберігся, чимало будівель, у яких жила прислуга, милують зір. Збудовані у стилі прусського мурування будиночки переносять подорожувальників не лише в минуле, а й далеко за межі України. Вони належали: садівнику, конюху, агроному, механіку, ветеринару та водіям.
Останній власник Юзеф Потоцький не шкодував коштів на Антоніни та навіть заклав тут ботанічний сад. З господарських будівель збереглись возниця, кінний манеж та фахверковий гараж. Останній збудований у стилі прусського мурування та більше нагадує фантастичний замок, ніж приміщення для автівок.
Селянам подобалось працювати у Потоцьких. Тому що, робота у маєтку була не такою важкою, як на полі, а ставлення шанобливе. Серед польської шляхти навіть була приказка: "З Чарторийськими краще жити, з Радзівілами пити, у Брацьких скуштувати, а у Потоцьких служити".
Ще одне цікаве місце у селищі – садиба керівничого маєтком Потоцьких. Вона розташована біля Антонінського парку, на березі річки Ікопоть. За Потоцьких кожна алея парку закінчувалась альтанкою чи фазанником, більшість із яких не збереглись. А найменша збережена будівля - сторожка, біля центральних воріт.
Селище має цілу низку легенд, про які з радістю розповідають місцеві екскурсоводи. Антоніни, одне з місць в Україні, яке незаслужено забуте. Воно збудоване на знак великого кохання та саме кохання створили тут неповторну атмосферу. Вона зберігається у фахверкових маєточках дотепер, незважаючи на численні руйнування та пожежі радянських часів.