Чому жінки гинуть в катастрофах та під час стихійних лих частіше ніж чоловіки

Наукові дослідження у сфері катастроф та екстремальних ситуацій демонструють стійку тенденцію, під час природних та техногенних катаклізмів жінки гинуть частіше за чоловіків. Прийнято вважати, що природні катастрофи не обирають жертв, а ураган, цунами чи землетрус є однаковою загрозою для всіх. Проте статистичні дані говорять про зворотне, одні й ті самі катастрофи вбивають жінок і чоловіків у принципово різних пропорціях. І причина цієї нерівності — не природа, а суспільство.

Що кажуть цифри: статистика загиблих у катастрофах

Одне з найбільш масштабних досліджень цього питання провели науковці Ерік Ноймайєр та Томас Плюмпер із Лондонської школи економіки (LSE). Вони проаналізували наслідки природних катастроф у 141 країні світу за період з 1981 по 2002 рік. Автори встановили, що біологічні та фізіологічні відмінності між статями не пояснюють масштабних гендерних розбіжностей у смертності. Головна причина — соціально сконструйована гендерна вразливість жінок, яка вбудована у повсякденні соціально-економічні паттерни.

Ця стійка закономірність зафіксована у десятках країн під час різних стихійних лих:

• Циклон у Бангладеш (квітень 1991 року) забрав близько 140 000 життів, і 90% від усіх загиблих становили жінки. Серед жінок у віці від 20 до 44 років смертність досягала 71 на 1000 осіб — проти 15 на 1000 у чоловіків того ж віку.

• Цунамі в Індійському океані (2004 рік). У багатьох постраждалих регіонах Індонезії, Індії та Шрі-Ланки кількість загиблих жінок становила від 70% до 80% від загального числа жертв.

• Циклон Наргіс у Мьянмі (2008 рік). Жінки склали 61% від усіх жертв катастрофи.

• Ураган Катрина в США. Близько 80% людей, які залишилися в Новому Орлеані після оголошення обов’язкової евакуації, становили жінки — при тому, що вони складали лише 54% від усього населення міста.

Ключові причини вищої смертності серед жінок

Дослідження Еріка Ноймайєра та Томаса Плюмпера доводять, що біологічні чи фізичні відмінності між чоловіками та жінками не є причиною такої різної смертності. Основна проблема полягає в соціальній вразливості жінок, яка закладена у звичних правилах життя суспільства та економіці.

1. Відповідальність за дітей та літніх родичів

За даними звітів гуманітарної організації Oxfam, під час цунамі 2004 року жінки масово гинули через те, що залишалися розшукувати дітей та інших залежних членів родини замість негайної евакуації. У Бангладеш серед офіційно задокументованих причин високої смертності також зафіксовано спроби матерів урятувати своїх дітей ціною власного життя. Прагнення захистити близьких суттєво зменшує шанси самої жінки на порятунок.

2. Заборона та упередження щодо базових навичок виживання

У багатьох традиційних суспільствах дівчат змалечку не навчають критично важливим навичкам. Наприклад, у постраждалих районах Шрі-Ланки плавання та лазання по деревах вважалися заняттями майже виключно для чоловіків, і саме ці вміння допомогли їм вижити у хвилях. У сільських районах Бангладеш соціальне упередження проти навчання жінок плаванню різко знижувало їхні шанси на виживання під час масштабних повеней.

3. Обмеження рухливості

Культурні норми в деяких країнах очікують від жінок носіння традиційного одягу (наприклад, сарі в Бангладеш), який сильно ускладнює біг чи спроби пливти. Крім того, у багатьох патріархальних громадах жінки не можуть залишати домівку без дозволу чоловіка, батька чи брата. Це заважає їм вчасно евакуюватися або оперативно реагувати на повідомлення про загрозу.

4. Брак інформації: жінки дізнаються про загрозу останніми

Під час циклону в Бангладеш у 1991 року було зафіксовано, що чоловіки активно та самостійно збирали попередження про наближення стихії у громадських місцях. Жінки в цей час переважно покладалися на чутки, через що значна частина з них взагалі не знала про наближення небезпеки до самого моменту удару.

5. Місце перебування під час удару стихії

Під час землетрусів чоловіки з більшою ймовірністю перебувають на вулиці, на відкритому просторі або в міцніших виробничих і громадських будівлях. Жінки ж частіше знаходяться вдома, займаючись домашнім господарством. Саме житлові будинки в таких регіонах зазвичай рушаться першими й забирають найбільше життів.

Важливий висновок дослідників: чим вищим є соціально-економічний статус жінок у країні, тим слабше проявляється гендерний розрив у смертності від катастроф. Там, де жінки мають доступ до освіти, фінансових ресурсів, інформації та права приймати рішення самостійно, вони виживають нарівні з чоловіками. Це робить гибель жінок у катастрофах не неминучою природною трагедією, а передбачуваним і цілком відворотним наслідком гендерної нерівності.

Проблема не обмежується лише моментом самої катастрофи. Для жінок, які вижили, ризики залишаються високими й у період ліквідації наслідків. У тимчасових таборах для евакуйованих та біженців жінки часто стикаються з браком безпечних санітарних умов, обмеженим доступом до специфічної медичної допомоги, а також із суттєвим зростанням рівня насильства. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, гуманітарні кризи загострюють проблеми репродуктивного здоров’я, що також веде до прихованої смертності після завершення активної фази лиха.