Що таке "п'єц": значення слова, яке знають не всі українці

Завдяки активному розвитку соціальних мереж та цікавості до власного коріння, серед українців стрімко зростає популярність діалектизмів. Це дозволяє поглянути на українську мову під новим кутом та збагатити свій словниковий запас. Одним із таких слів, що викликає чимало запитань, є загадковий «п’єц».

Про це пише «24 Канал».

Що означає слово «п’єц»

Для багатьох українців цей термін залишається невідомим, адже його ареал поширення — переважно захід України, і зокрема Галичина. Проте предмет, який позначає це слово, добре відомий кожному, адже йдеться про звичайну піч.

Згідно з «Словником української мови» у 20 томах, «п’єц» визначається як піч — споруда для опалення приміщення або приготування їжі. Українські словники фіксують це слово як розмовний синонім та діалектизм, який є нормативним.

Етимологія слова вказує на його західне походження: воно запозичене з польської мови (piec), де має аналогічне значення.

Ресурс «Лексикон львівський» уточнює специфіку використання цього слова в історичному контексті міста Лева. У міському просторі «п’єцом» найчастіше називали велику кахляну пічку, призначену саме для опалення кімнат. Такі автентичні печі досі збереглися у багатьох старовинних будинках історичного центру Львова.

Слово настільки вкорінилося в мову, що породило низку стійких виразів та ідіом, які можуть збити з пантелику недосвідченого слухача:

• «Забула запалити п’єц» — означає, що господиня забула розтопити піч.

• «Дати на п’єц» — означає сильно побити когось. Цей образ походить із банної культури, де на розпечену кам’янку (п’єц) різко хлюпають воду для утворення пари.

• «Тримайся п’єцу» — це побажання бути сильним, стійким, або ж діяти по совісті.

Класик української літератури Іван Франко також використовував похідні від цього слова. У його творах можна зустріти термін «п’є́цух», яким називали лежня — людину, яка любить вилежуватися на теплій печі.

Нагадаємо, у різних регіонах України побутують власні діалектизми, які можуть бути незрозумілими для мешканців інших областей. Одним із таких слів є «калабанчик» — так у деяких регіонах називають невеликий контейнер або судочок для їжі, який беруть із собою на роботу чи навчання.

Окрім цього, українці використовують й інші локальні назви: зокрема, на Донеччині поширені слова «тормозок» (їжа на роботу, особливо в шахту) та «мармід» (посудина для обіду).