З початком російської агресії Харків зазнав приголомшливих руйнувань. Ворог перетворив на руїни мерію, знищив цілі квартали та пошкодив навіть легендарний будинок “Слово”. Внесений до реєстру культурної спадщини. Ровесники 90-річної пам’ятки кажуть, що такого варварства не чинили навіть гітлерівці.
“На наше щастя, в наш дім тоді нічого не влучило. Хоча, за цю війну у другий підʼїзд будинку прилітала, здається, касета. І в мене вилетіли шибки”, – розповідає Вільям Виноградов, син письменниці Хани Левіної.
“Те, що прилетіло саме сюди, дуже символічно. Раз на 50 років цей сусід намагається нищити нас”, – підмічає історичну закономірність директорка харківського ЛітМузею Тетяна Пилипчук.
В будинку “Слово” на початку минулого століття жив увесь цвіт української культури, який був підступно знищений Москвою. Але чи може сучасне руйнування бути спробою замести сліди жахливого злочину?
“Для того, щоб у нас не було пам’яті, потрібно знищити носіїв пам’яті, – переконана Тетяна Пилипчук. – Памʼяті про цей будинок, про те, хто тут мешкав, і чому ці хлопці були настільки круті. А вони справді були круті. Вони зробили неймовірні речі”.
“Тим, що писав Підмогильний – він випереджав час. Тим, що писав Хвильовий – він випереджав час, європейську літературу. Це те, що європейська література на той час тільки нащупувала. І в нас це забрали. Нам це відрубали!”, – свідчить Тарас Томенко, режисер фільму “Будинок “Слово“: Нескінченний роман”.
Будинок “Слово” був задуманий як комфортабельне житло для відомих українських митців, яке зводилось на їхні кошти.
“Це був проєкт самих письменників. Був випадок, коли в них не вистачило грошей, і Сталін, сам Сталін дофінансував проєкт, принісши дві валізи готівки на закінчення побудови”, – наводить дивовижний факт Тарас Томенко.
1930-го квартири в “Слові” отримали Микола Хвильовий, Остап Вишня, Володимир Сосюра, Микола Куліш, Павло Тичина. Та ще десятки видатних митців. Половина шкільної програми з укрліту під одним дахом… Син письменниці Хани Левіної, Вільям Виноградов, багатьох із них знав особисто: “Це були українські письменники, з якими ми дуже дружили сімʼями. Це були доброзичливі люди. Люди, в яких було досить багато совісті”.
Оселяючись у нових зручних квартирах, письменники не тямили себе від щастя. Однак, райське життя виявилося пасткою Москви. Невдовзі елітний будинок “Слово” перетвориться на будинок жахів.
“Маючи під одним дахом всіх письменників, поетів, митців, їх легше контролювати, – викриває план знищення Тарас Томенко. – Давши їм невеличку свободу, давши їм можливість себе виявити, вони зрозуміли, хто є хто. Кого можна ламати, кого потрібно розстріляти”.
Пізніше це покоління українських митців назвуть “Розстріляним відродженням”. Про сталінські часи і досі нагадує фасад будинку, чорний хід, автентичні сходи та оригінальний шматок стіни в квартирі, якою опікується Харківський літмузей.
“Ми з вами в квартирі Петра Лісового, це був відомий журналіст 20-х років, – проводить екскурсію директорка музею Тетяна Пилипчук. – Квартира стала харківською мистецькою резиденцією “Слово”. Ми вирішили робити тут ремонт. Почали знімати різні шари, аби зрозуміти, якими були стіни 1930-го. Таке вікно історії ми залишили сьогодні в цій кімнаті”.
Імениті літератори не підозрювали, що їхні стіни мали вуха. А вони самі цілодобово були “під ковпаком” спецслужб.
“Коли робили ремонт в квартирі Хвильового, знайшли якісь прослуховуючі дроти і все інше”, – підтверджує це Тетяна Пилипчук.
“Контролювався кожен крок письменників. Було організовано прослушку. Було організовано мережу “сєксотів” – “сєкрєтних сотрудніков”, тобто донощиків. Був найкращим товаришем, пив чарку, а ввечері він сідав за машинку і писав доноси”, – розповідає Тарас Томенко.
Батьки вдома говорили про все лише єврейською, аби ми, діти, не розуміли, – пригадує Вільям Виноградов. – Бо ситуація була така, що невідомо, хто тебе здасть. Кожного разу, коли хтось стукав у підʼїзді, ми здригалися. Бо могли приїхати саме за тобою”.
“Агентом була і Уманцева, дружина Хвильового, і дружина Сосюри з позивним “Мурка”, – шокує фактами Тарас Томенко.
“Дружини митців, які стежили за своїми чоловіками, виходили заміж вже будучи агентами. Вони мали конкретну ціль, мету і вони знали, що їм робити. Можливості маніпулятивної поведінки не давали приводу навіть запідозрити жінку в тому, що вона є агентом спецслужб”, – каже страшну правду Микола Голомша, колишній перший заступник Генпрокурора України.
Вже за три роки після заселення у будинку “Слово” розпочались арешти. Репресували мешканців 40-ка з 66-ти квартир. 33-ох митців розстріляли. Інші потрапили до божевільні або померли за нез’ясованих обставин.
За свідченням письменника Івана Багряного, який дивом вижив і втік за кордон, жителі “Слова” прозвали свій будинок крематорієм. А ще ДПЗ – “домом прєдварітєльного заключенія”.
Це Національний історико-меморіальний заповідник “Биківнянські могили” неподалік Києва. Тут у братній могилі покоїться щонайменше один зі знищених Москвою письменників із харківського будинку “Слово”.
“На стіні пам’яті ми можемо побачити ім’я унікального українського поета Михайля Семенка. Назвати його видатним – це мало. Це поет, який заснував новий стиль поезії – футуро”, – розповідає Валерій Філомоніхін, дослідник історії політичних репресій в Україні.
1937-го Семенко приїхав до Києва на свій творчий вечір. Та зненацька був заарештований НКВС.
“Був звинувачений в тому, що він готував бомбу якусь для керівництва. Хоча навіть слідчі визнали, експертиза визнала, що він її ніяк не міг виготовити, бо ця людина абсолютно не розумілася на бомбах. Але його знищили, оскільки йшло масове знищення української інтелігенції”, – каже Валерій Філомоніхін.
Сталінські спецслужби облаштували у Биківнянському лісі одне зі своїх таємних поховань. Нелюди щоночі звозили сюди тіла закатованих ними жертв. Валерій Філімоніхін брав участь у розкопках масових поховань у Биківні: “Під час розкопок було знайдено 251 місце братських могил. За деякими даними, тут може бути поховано до 100 000 чоловік. Це було суцільне кладовище, яке складалося з сотень братських могил. Кожен череп мав вхідний отвір в потилиці і вихідний в районі передньої частини голови”.
Божевільний сталінський терор забрав життя тисяч талановитих українців. Одна розпочалося все з омріяного митцями будинку “Слово”. Він став своєрідним тренувальним полігоном Москви зі знищення нашої культури.
“Харківський будинок “Слово” є унікальний тим, що він був першим таким експериментом, яким скористалася радянська влада. Власне, те саме, та сама ситуація відбувається і зараз”, – переконаний режисер Тарас Томенко.