Для багатьох українців підозра у злочині – це вже вирок і старт до страшного цькування сімей тих, за кого взялися правоохоронці.
В Україні життя близьких родичів злочинців, і навіть тих, чия провина ще не доведена, стає суцільним пеклом, йдеться в сюжеті ТСН-Тижня.
У вікна їхніх домівок кидають каміння, їх звільняють із роботи, смикають на допити в міліцію і примушують змінювати адреси та коло спілкування.
Мати Євгена Краснощока, обвинуваченого у зґвалтуванні і підпалі Оксани Макар, не хоче спілкуватися ні з ким, крім сусідів та найближчих родичів. Вона щодня зазирає у пляшку.
Дружина Краснощока, Інга, розповідає – після арешту чоловіка її звільнили з роботи. Нині вона з донькою живе у свекрухи.
"Кожен другий як на прокажену на мене дивиться... Я що, винна в чомусь, або моя дитина винна?", - з розпачем питає Інга.
Галина Мазурок має інше питання: чи мали право її без санкції прокурора тримати три доби в міліції. Вона мати людини, яку поки що тільки підозрюють у потрійному вбивстві. Коли ім'я її сина оголосили на всю Україну, її життя перевернулось догори дригом.
Більше за все у житті зараз Галина хоче почути голос Ярослава та спитати його, чи він стріляв в людей. Вона весь час вдома, сама. Цілодобово плаче. Та п'є.
"Повіситися… Я вже думала… якби ви мені довели і показали, що це він, я би була це зробила! Яка мама може до кінця життя нести такий хрест?!", - з плачем питає Галина.
Не краще довелося і сім'ї Максима Дмитренка, якого засудили за вбивство, а за вісім років звільнили, визнавши невинним.
Після суду над Максимом його мама змушена була переїхати, а його дім односельці просто розгромили.
Психолог Нігора Хазратова пояснює - люди цькують тих , до кого прийшла біда, бо самі бояться.
"Це страх, який закладений дуже давно і він працює. Тобто треба цькувати ближнього, треба опустити якомога швидше того, кого торкнулась ця кара господня, щоб тебе самого це не торкнулося", - каже психолог.
Але так – в нашій країні. Уряди Європи та Америки витрачають бюджетні мільйони на захист та підтримку родичів вбивць та ґвалтівників.
В Україні ж немає жодної, навіть приватної організації, яка б узялася їх захистити і підтримати. Тож поки що ніхто не несе відповідальності за цькування, переслідування та залякування близьких людей, за яких взялися правоохоронці.
