Такі поради дав професор Інституту розвитку та транспорту Нью-Йорка Енріке Пеньялоса.
Якщо ви пішохід або людина з велосипедом за 30 доларів - то повинні відчувати себе так само зручно в мегаполісі, як і власник машини за 30 тис. Про це не втомлювався повторювати в Києві Енріке Пеньялоса, професор Інституту розвитку та транспорту міста Нью-Йорк, колишній мер столиці Богота (Колумбія).
Знаменитий консультант з розвитку міст провів тиждень в Києві на запрошення КМДА - і був шокований кількістю машин і жахливим паркуванням. Каже, у нас авто заганяють людей під землю, в торгові центри і забирають у них головний простір для життя - тротуари. Чим допомогти Києву, "Газета Киевская" дізнавалася у самого Пеньялоси. Такі ж питання газета задала і Сергію Бабушкіну, головному архітектору міста в 1996-2003 рр..
Києву не потрібно більше мостів, інакше люди придбають ще більше машин, вважає Пеньялоса. "Хіба що тільки під громадський транспорт. Вкладати гроші в дорожню інфраструктуру, щоб не було заторів - все одно, що гасити пожежу бензином. У багатьох мегаполісах, наприклад в Бостоні і Сеулі, уже витрачають мільярди доларів на демонтаж автострад".
Сергій Бабушкін вважає, що перемогти затори на мостах можна, якщо створити систему управління світлофорами і паралельними розв'язками біля мостів.
"Зараз затори тому, що не дотримується послідовність. Якщо їхати по Набережній, - зробили розв'язку біля мосту Патона, біля мосту метро, але не доробили Поштову площу. Там все і зупиняється", - підкреслив у недавньому минулому головний архітектор Києва.
Пеньялоса також розповів, що робити з маршрутками.
"У Боготі було 30 тис. приватних автобусів. Коли ми зробили абсолютно нову транспортну систему TransMilenio (9 ліній загальною протяжністю 84 км, щодня перевозять 1,5 млн осіб), то запропонували власникам цих автобусів стати її акціонерами".
Бабушкін упевнений, що знищувати маршрутки - точно не вихід. "Наземний транспорт повинен бути всіх видів, але управлятися комплексно. Ті ж маршрутки, що знаходяться в приватних руках, повинні бути враховані в транспортних схемах міськадміністрації", - вважає Бабушкін.
Обидва архітектора поділилися своїм баченням того, як збільшити пішохідні зони.
"Тиснути на владу. У Нью-Йорку чотири рази за рік проводили демонстрації на підтримку перекриття руху. Пішохідні вулиці "вихідного дня" вигідні мерові: вимагають маленьких витрат. У Боготі їх 120 км кожну неділю. Важливо, щоб була велика протяжність однієї пішохідної зони, не менше 10 км. Щоб городяни могли довго їхати на велосипеді, гуляти", - упевнений Пеньялоса.
"Потрібні постійні такі зони, як Пейзажна алея, а не тимчасово, як Хрещатик. У Києві є історична вісь - від Софії Київської до Лаври. Вона може бути величезним пішохідним маршрутом, якщо доробити "зв'язки" над Європейською площею, в районі метро "Арсенальна", між Софіївською та Михайлівською площею. Також слід закінчити Паркову алею", - вважає Бабушкін.
Пеньялоса також радить зменшити потік машин в місті обмежуючи площі під парковки.
"Не треба змушувати людей на в'їзді в місто пересідати з машин на громадський транспорт. Треба брати з них гроші. По-друге, підняти ціни на бензин. Але третє, найпростіше, що можна зробити - обмежувати площу під парковку. Києву потрібно було б почати з заборони паркуватися на тротуарах. Ви прийдете до цього", - переконаний колумбійський архітектор.
"Необхідні розрахунки схем руху транспорту, а не примусове обмеження кількості машин", - не зовсім згоден з колегою Сергій Бабушкін.
Також професор Інституту розвитку та транспорту Нью-Йорка вважає, що Києву не обов'язково будувати окремий величезний бізнес-квартал, як Canary Worf в Лондоні або Défense в Парижі. "Краще поєднати ділову забудову з житловою. Робити квартали-супутники міста: зверху живемо, внизу працюємо, відпочиваємо, вчимося".
Приблизно такої ж точки зору дотримується і Сергій Бабушкін. "Людина вирішує сама, як їй добиратися на роботу. В ідеалі, якщо вона може робити це пішки або на велосипеді. Оплата або інші спроби якось обмежити в'їзд в центр - це теж хаос, нерви, незручність для тих, хто там живе".