Кур’єри-листоноші: як доставляють пенсії у найвіддаленіших куточках країни

Останні

Більше новин

Популярні

Більше новин

Коментують

Більше новин

Відділення у селах для "Укрпошти" є збитковими.

У поліській глушині  хрести заплітають мереживом яскравих стрічок. На порозі зими ці стрічки голосно гудуть на пронизливому вітрі. Крім них тут нема нічого яскравого. Навіть потяг "кукушка", так назвали  в народі  вузькоколійку  повзе в село Борове ніби привид посеред цього замерзлого  краю. 

Щоб побачити як сюди доходить пошта, ми здолали весь шлях від центрального поштампу до останнього відділення, йдеться у сюжеті ТСН.Тиждень.

З міста Рівне ми виїхали о 6 ранку. О 9 асфальтова дорога закінчилася і почався "тракт". Саме так місцеві називають цю збудовану в 19 столітті військову  бруківку, якою водії бояться їздити швидше ніж  20 кілометрів на годину. Я їздив всілякими шляхами. Але ці 50 кілометрів бруківкою – це ніби подорож у барабані пральної машинки.

Ми так довго їхали, щоб побачити ось цю сільську хатку. Майже всі сільські відділення виглядають так само. Тут нема не те що комп’ютера, а навіть касового апарата. Керівник "Укрпошти" пообіцяв мені особисто – в наступному році комп’ютер тут буде. Бо село велике. Кожне село, де мешкає більше 2000 жителів, має отримати комп’ютеризований офіс.

Нові вікна тут встановили нещодавно, за спонсорські гроші. А от в туалет вже багато років просяться до сусідів через дорогу.

"Пошта як була так і залишиться в селі. Та моя мама – і в дощ – 30 років віддала пошті. І далі будемо працювати – іншої немає",  - розповідає місцева працівниця.

Більшість із тутешніх працівниць отримують мінімальну зарплату – чи навіть менше. В столичних кабінетах пояснюють – із 75 тисяч співробітників пошти 55% влаштовані  на половину ставки або ще менше.

"У Чернігівщині ми запропонували всім людям перейти на повну зайнятість. Тобто начальнику відділення з 921 гривні перейти на 6500. Погодилося 5%. Що краще – 15 людей по 0.2 ставки чи 4 людини на повну зайнятість", - розповідає гендиректор "Укрпошти" Ігор Смілянський.

Він переконує - сільським працівникам пошти вигідніше отримувати субсидію та працювати на власному городі, ніж переходити на повну завантаженість. Утім компанія за кожного з своїх співробітників повинна сплачувати єдиний соціальний внесок незалежно від кількості робочих годин. Тому з 11 тисяч відділень "Укрпошти", які існують сьогодні, 7 тисяч сільських  – збиткові. Без дотацій з боку держави єдиний вихід, що бачить начальник компанії – закрити ці 7 тисяч збиткових відділень. 

"Якщо будуть закриті ці 7 тисяч сільських відділень, наш розрахунок - це 25-30 тисяч працівників (буде звільнено)", - запевняє Смілянський.

Звільнення 30 тисяч людей виглядає рядком на папері, якщо ти – топ-менеджер і думаєш про успіх та прибутковість  велетенської компанії. Навіть якщо ти успішний топ і держава згодна тобі платити - 744 тисяч гривень на місяць. Утім колишній американський менеджер Смілянський за цю зарплату намагається модернізувати архаїчну державну компанію. На якій тягарем висить надважлива соціальна функція – донести пенсію чотирьом з половиною мільйонам літніх людей. І тут нема простих рішень.

"Вся ця сільська мережа – вона побудована під виплату пенсій. Кожен рік кількість пенсіонерів в селі падає на 5%.  Що це для нас означає – листоноша, яка йшла 15 кілометрів, так і йшла, затрати на паливо збільшились. А доходи зменшились. Бо якщо вона раніше обслуговувала 100 пенсіонерів, то тепер обслуговує 80", - розповідає він.

На Чернігівщині маленькі сільські відділення вже реформували. Тепер замість 15 таких відділень – один автомобіль, який розвозить пошту та пенсії селами та хуторами за встановленим графіком. Але і на таку реформу, кажуть, потрібні чималенькі гроші. Тому Тетяна і досі 4 дні на тиждень ходить через цей ліс, як тут кажуть, на хуторя. Нещодавно в одній з таких лісових хат вона знайшла стареньку, що перебувала в комі.

"Я викликала швидку і забрали в лікарню. А так би померла", - розповідає вона.

Тетяні 51 рік, але бабусі, яким вона носить пенсію, вважають її "молодою".

"Листоноша нам треба старим людям в таку далечінь. Не дай боже пошту закриють. Що ви. Бо ми нікуди не дійдемо", - зазначає одна із пенсіонерок.

Тетяна вже 11 років в будь-яку погоду  тягне важку поштарську торбу, в якій не лише пошта і преса. А й печиво, сірники, а інколи просто ліки з аптеки. Перед Тетяною листи, посилки, газети та пенсію розносила її мама. Всі звали її "поштальйонкою". Тепер це її звання.

"Все життя в труду прожила. Нікуди не їздила. На жодний відпочинок", - розповідає жінка.

Жодної відпустки за 28 років -  бо тут, в селі, це не прийнято. Подібна династія склалася ще якнайменше в  трьох жінок, що працюють на пошті в цьому та сусідньому селі.

"Тут все важко. Тут робота дуже важка. Тут ти працюєш і психологом. І лікарем. Я заїжджаю туди на хутір, а дядько каже – я тебе зранку чекаю. Чого – бо треба тиск поміряти", - розповідає начальник відділення Лідія Мельник.

Їхня начальниця Надія Євгеніївна теж починала з листоноші. Зараз вона керує більш ніж 50-ма відділеннями в районі. І підбирає слова дуже обережно. Вона розуміє – "Укрпошта" інколи єдине свідчення існування держави і її послуг.

"Відділення у селі - це єдина ланка, яка ще залишилась у цьому селі. Люди-пенсіонери, які проживають на хуторі, не зможуть прийти в банк або приїхати. Або прийти до банкомата", - запевняє начальниця міського відділення "Укрпошти" м.Дубровиця Надія Костючок.

Пенсійний фонд мав би за доставку пенсій заплатити "Укрпошті" один мільярд. Утім замість цього пошті дали дотацію - вдвічі меншу, адже голоси мільйонів сільських пенсіонерів у виборчий рік – це справжня золота акція.  Але за ці гроші  влада хоче змусити листонош носити політичну агітацію -  як під час усіх попередніх виборчих компаній. Бо владі, здається, вигідна саме така пошта - архаїчна та слухняна.  Тож наступного року відділення в селах не закриють. Але що буде далі?

Бюджетної дотації вистачить на півроку.  Як підтримати на плаву величезну армію листонош далі? Бо вони давно вже  перетворилися на кур’єрів, що розносять гроші та продають печиво і сірники. Але саме  вони – єдині, хто з’єднують це мереживо відділених лісових хуторів з їхніми забутими владою людьми у єдине ціле.

Станіслав Ясинський   

Залиште свій коментар

Вибір редакції