Деякі міжнародні організації доступ до знеболення паліативних пацієнтів в Україні прирівнюють до тортур.
Дружина легендарного українського баскетболіста Олександра Окунського, який помер у пекельних муках, має намір судитись із сімейним лікарем. Вона переконує, що в амбулаторії доводилося з боєм отримувати рецепт на наркотичні знеболювальні препарати для чоловіка, який страждав від болю.
Судовий позов може стати прецедентом для України, однак це далеко не перша історія. Міжнародні організації доступ до знеболення в Україні паліативними хворими прирівнюють до тортур. Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.19:30.
Легендарний спортсмен Олександр Окунський захворів на рак кишківника в 45 років. Український велетень зростом у 2 метри 14 сантиметрів згасав два роки. Операції й десятки курсів хіміотерапії не давали результатів. Олександр прийняв рішення, час, який йому залишився, провести не в лікарні, а вдома з трьома дітьми і дружиною Маріанною. Однак родина навіть уявити не могла, що їхнє життя перетвориться на пекло. В Олександра почалися дуже сильні болі.
"Він кричав криком. Біль був таким тяжким, що він не міг його стерпіти".
Дружина Олександра Окунського звернулася до сімейного лікаря за знеболювальним. Однак адвокат родини переконує, що за майже кожен рецепт довелося змагатися:
"Лікарка бачила, що особа кричить від болю, я не розумію, чому лікарка неякісно виконувала свої обов'язки".
Записи в медичній картці - 1 пігулка морфіну тричі на день. Для чоловіка зростом у 2 метри 14 сантиметрів і вагою в 140 кілограмів - ця доза була замалою, переконують у родині. Олександр Окунський останні два місяці свого життя провів у пекельних муках. В амбулаторії вважають, що сімейний лікар діяв за інструкціями:
"Доза знеболення була адекватна і складала 150 міліграм на добу, і була значною, яка мала знімати цю біль".
За словами директора центру, сімейний лікар не могла збільшити дозу, бо переживала за здоров’я Олександра Окунського.
"Є побічні дії, які можуть призвести до зупинки дихання. У нього було зафіксоване порушення дихання".
Олександр помер у січні 2019 року. Тепер родина збирається позиватися до сімейного лікаря.
"Будемо добиватися, щоб була порушена кримінальна справа. Ми готуємося звернутися до суду".
Цей судовий позов може стати прецедентом для України, однак це далеко не перша історія. Деякі міжнародні організації доступ до знеболення паліативними пацієнтами в Україні прирівнюють до тортур. Зокрема, Human Rights Watch однією з причин називає відсутність сучасних знань про знеболення в українських медиків.
Вікторію Філатову виписали додому помирати. Рецидив раку, що не реагує на лікування. Біль така, що жінка не могла ходити, спати, їсти.
"Я просила маму, щоб вона пішла до мого сімейного лікаря. Той порадив "Кетавов". Спробуйте підібрати, він мені відмовив у принципі".
Щоби полегшити становище, через інтернет вона замовила собі наркотичні препарати.
"Я вживала наркотики. Під їхньою дією я могла їсти, спати".
В амбулаторії, де Віку позбавили знеболювальних, переконують - пацієнтка мала би довести, що їй сильно болить. А те, що вона досі жива, означає, що наркотичного знеболення в лютому вона не потребувала.
Віка досі жива й навіть усміхається через те, що потрапила в клінічні дослідження. Нині проходить сучасну імунотерапію.
Сімейні лікарі часто просто бояться виписувати наркотичні препарати, каже лікар-онколог. Колись за них була надсувора звітність.
"Радянська медицина реально пресувала лікарів за призначення наркотичних препаратів. Закони помінялися, а наші страхи залишилися".
Процедури спростили, однак лікарі й досі виписують рецепти на 2-3 дні. Аптек, що відпускають препарати, вкрай мало. Деколи родичам треба залишати хворого і долати шлях у 50 кілометрів.
"Сімейний лікар має право видавати препарати або виписувати рецепт на 15 днів. Ганяти хворого або родичів 2-3 дні - це є перевищення їхніх повноважень".
Анестезіолог каже, сімейним лікарям не завжди вистачає кваліфікації оцінити ступінь болі й дозування, особливо маленьким пацієнтам.
"Лікарі неосвіченні у своїх обов’язках. Головна проблема - це людський фактор".
Бригада центру паліативної допомоги дітям Києва їде на виклик до 9-річного хлопчика. Мама не хоче показувати обличчя - звернулася до педіатра за знеболювальними, а та засипала її запитаннями: "А які дози я повинна вам виписати?". Якісь такі питання це вона у вас питає". Сьогодні Максиму геть зле. Біль сковує його маленьке й худеньке тіло. Максим прийматиме морфін щочотири години, завдання – за два-три дні відкорегувати дозу. Лікар анестезіолог каже, що з цим завданням міг би впоратися педіатр. Мобільних бригад паліативної допомоги в Україні одиниці, а таких пацієнтів тисячі.
Головне завдання паліативної допомоги - аби невиліковно хворі діти чи дорослі свої останні дні могли гідно провести з родиною, а не виборювати право на знеболювальне.