Закон про державну мову набув чинності.
Мова – на часі. Від 16 липня набув чинності закон про українську мову як державну, ухвалений у квітні. Вперше в історії України цим законом передбачена відповідальність за незнання мови чи її спотворення. Однак запрацює документ поступово.
Про це йдеться в сюжеті програми ТСН.19:30.
Протягом трьох місяців буде сформовано Нацкомісію зі стандартів державної мови та призначено мовного омбудсмена.
Через рік, 2020-го, – на українську має бути переведено весь документообіг країни.
За два роки, 2021-го, на українську має перейти сфера обслуговування. Чиновники складатимуть обов’язковий іспит, більшості достатньо буде надати диплом із відмінними оцінками з української.
Через три роки, 2022-го, – україномовним стануть Інтернет та друковані ЗМІ.
Через п’ять років, 2024-го, – запрацюють нові квоти на використання української в телеефірі. Державної там має бути - 90%.
Нарешті, за 10 років, 2030-го, українська стане єдиною мовою ЗНО для вступників.
Чи готові місцеві чиновники, транспортники, ресторатори і продавці жити за новим мовним законом, з'ясовували кореспонденти ТСН.
Півторамільйонний Харків розташований за 40 кілометрів від кордону з Росією. І більшість населення тут говорить російською. Цю мову чути майже скрізь: у лікарнях, магазинах, ресторанах. Єдиний виняток – транспорт. Зупинки оголошуються лише українською.
Місцеві чиновники ніколи не соромились спілкуватися саме російською. При цьому урядники запевняють, знають державну так, що готові складати іспит.
А харківський мер у травні навіть дякував народним обранцям, які не голосували за мовний закон.
"Я за українську мову. Я нею розмовляю. Це потрібно проєктувати на події такі, які повинні самі народжуватися, а не заставляти людину", - сказав міський голова Харкова Геннадій Кернес.
У харківських кафе та ресторанах теж продовжують говорити російською. Та на прохання змінити мову – принаймні сьогодні у цьому закладі - одразу це зробили.
Буковина, місто Герца - центр одного з прикордонних з Румунією районів. Більшість місцевих - етнічні румуни. Відтак щонайменше у побуті розмовляють румунською. Вивіски на держустановах теж дублюються румунською. Йдемо до чиновників. Адже саме їх насамперед стосуватиметься новий закон. Кажуть, навіть іспити їх не лякають:
"Наш район всі документи веде українською мовою. У нас румунської мови в документах немає. Тільки у школах, де є румунська мова".
У кав'ярнях та магазинах, як зайти - чути румунську. Але на запитання українською державною і відповідають.
"Я вчилася в школі українською мовою. Але вдома буду спілкуватися румунською", - говорить барменка.
Місцеві в один голос твердять: жодних проблем не буде, принаймні, у молодого покоління.
"Велика частина населення знає українську мову, бо є школа. А старше покоління не дуже", - говорить продавчиня.
У Запоріжжі для чистоти експерименту змінюємо офіційний одяг на шорти та футболку, вдягаємо темні окуляри – щоб вже точно не впізнали, і зараз будемо питати, як дістатись, ну, скажімо, мерії.
У трамваї кондуктори якраз жваво обговорюють мовний закон. Їх вже зобов’язали спілкуватись з пасажирами державною.
"Зробіть курси, навчіть мене. Ну, не вмію я розмовляти українською мовою. Оце два слова я можу", - каже кондукторка.
На звернення українською люб'язні жінки підказують маршрут, і чекають, що їм допоможуть підучити державну.
"Так, вчимо розмовляти українською, але не вміємо як".
У мерії йдемо поскаржитися на амброзію. Заповнюємо бланк. В посадовців українська – бездоганна, а от з викосом трави доведеться трохи зачекати – 30 календарних днів.
Ну, і наостанок перевіряємо, чи спілкуватимуться українською у закладах торгівлі. Обираємо невеличку ковбасну крамничку. Вивіска державною, всередині – українська музика, продавчиня розхвалює товар, але вперто не бажає переходити на мову покупця й говорить російською.
Загалом, у Запоріжжі вивіски, реклама й обслуговування зараз двомовні. Випити пива у цьому закладі закликають російською. Почитати книжки – державною. Мову спілкування в побуті кожен обирає для себе сам.