"Мріяв стати льотчиком, щоб бути гідним сином": вчителі загиблого в Ан-26 Олександра Скочкова поділилися спогадами

"Мріяв стати льотчиком, щоб бути гідним сином": вчителі загиблого в Ан-26 Олександра Скочкова поділилися спогадами

"Мріяв стати льотчиком, щоб бути гідним сином": вчителі загиблого в Ан-26 Олександра Скочкова поділилися спогадами

Чесно кажучи, я навіть не уявляю, як це горе пережити його мамі: неможливо уявити, як це — втратити в небі спочатку чоловіка, а потім ще й сина ...

У Мелітополі Запорізької області завтра, 7 жовтня, попрощаються з курсантом Харківського університета ВСУ імені Івана Кожедуба Олександром Скочковим, який загинув у літаку Ан-26 під Чугуєвом. Про свого колишнього учня згадує класна керівниця хлопця, життя якого трагічно обірвалося 25 вересня у віці 20 років.

Про те, яким був Сашко Скочков, вона розповіла "Телеграфу".

Учителька української мови та літератури Наталія Устинова — колишня класна керівниця Саші — не одразу погодилася на спілкування: зізнається, що їй не віриться, що учня вже немає, не може говорити про нього в минулому часі та без сліз. І ще свіжий у пам'яті його голос, адже вони спілкувалися мобільним буквально напередодні того фатального польоту.

У холі навчального закладу зараз облаштований пам'ятний стенд з фотографіями Саші — одного і в оточенні веселих однокласників. А поруч на столику — свічка, лампадки, дві троянди і портрет юнака у військовій формі на тлі літака. 

—Це був випуск 2017 року, — коментує знімки викладачка. — Саші в квітні цього року виповнилося 20 років. У наш, тоді ще ліцей "Творчість", діти приходили після 8-го класу, так само і Саша прийшов до нас вчитися. А після закінчення того навчального року ще була літня практика, коли діти приходили в школу на різні заняття. І якраз тоді сталася ця страшна трагедія, загинув його батько (Ігор Скочков був штурманом військово-транспортного літака Іл-76, який бойовики збили на підльоті до Луганська вночі 14 червня 2014 року, загинули 9 членів екіпажу і 40 десантників. — Авт.). Сашу заспокоював весь клас, стосунки в учнів завжди були дружніми. Звичайно, це по дитині сильно вдарило, він дуже важко все це переносив.

Потім дітей поділили на два 9-х класи, додалися нові хлопці, і до випуску я була класним керівником Саші. Він дуже довго відходив від того, що сталося з батьком, який був для нього прикладом в усьому. І коли ми з ним розмовляли, він розповідав про свої переживання, про свої мрії, говорив, що хоче піти шляхом свого батька і вивчитися на військового льотчика, щоб бути його гідним сином.

Саші було важко. Але він не хотів, щоб його відкрито шкодували, хотів, щоб до нього ставилися просто як до звичайного учня. Зате сам завжди був готовий прийти на допомогу будь-якому — знаєте, в підлітковому віці у хлопців різні бувають проблеми. Якщо хтось новенький приходив до класу, він завжди з ним знайомився першим, розповідав про життя класу. Дівчаткам говорив компліменти — їм приємно, вони розквітають. Та й всі, кого б ви не запитали, скажуть, що Саша просто асоціюється з посмішкою, і всім запам'ятався тим, що надійний друг, навіть якщо не будеш просити про допомогу, він її сам запропонує. Він дуже позитивною людиною був, таким, на якого можна рівнятися, його можна ставити за приклад.

А які йому предмети подобалися в школі?

— Любив інформатику. Дуже красиво вірші читав на пам'ять, я була у них на відкритому уроці з англійської — він дуже добре тоді виступав. І фізпідготовці приділяв багато уваги, раз це йому знадобиться. А ще він займався в музичній школі по класу саксофона, і в ліцеї у нас на свята приходив із музичним інструментом: виступав і в 8-му класі, і в 9-му, і в 10-му.

Після загибелі батька його поведінка не змінилося, не було якоїсь, скажімо, образи на армію?

— Ні. Насправді, в 9-му класі йому було важко, хоч він цього намагався не показати, але мені, як старшій людині, це було помітно. Але й він якось відразу подорослішав. Ще як тільки все це сталося, він мені сказав: "Я тепер єдиний чоловік у сім'ї". І це вже було відчутно так, що він відповідає за маму і сестру, якій тоді ще не було і двох років.

Він хотів після навчання служити в авіабригаді тут, у Мелітополі, льотчиком. Ми про це говорили з ним буквально напередодні, він мені дзвонив 24 вересня. Я йшла з роботи після уроків, тут дзвінок — Саша телефонує. Ми частіше спілкувалися в Інстаграмі, він писав, коли я побачу — відповідаю, або я йому писала перша, або він мені, по-різному бувало. А то він мені подзвонив і ми хвилин 40 розмовляли з ним, якщо не більше. Іноді так виходить, якщо діти дзвонять, а вони і зараз не "колишні", а як і раніше всі мої учні, ми завжди говоримо довго. Якось з Сашком години дві, мабуть, говорили. А коли зателефонував 24-го, просто говорить: "Я вам подзвонив, я за вами скучив, хотілося вас почути".

Про що ж ви говорили? Може, було щось незвичайне в цій розмові? Або якесь передчуття?

— Ні, жодних передчуттів, нічого такого не було. Ми згадували шкільні роки, якісь смішні ситуації. Згадували, як фотосесії проводили в 11-му класі, як ми кліп тоді ж знімали. Говорив про те, що так чекає, коли закінчить навчання, йому вже хотілося літати, щоб працювати в Мелітополі — "там же мама, там сестра, їм потрібна моя підтримка". Завжди, коли Саша говорив про них, у нього сяяли очі.

А як ви дізналися про цю трагедію?

— Відкрила ввечері фейсбук, о 22:00, і там ця новина була в стрічці. Я читаю: "Впав літак", починаю шукати подробиці, і бачу, що це літак університету, де вчиться Саша. І я думаю: "Не дай Боже!", Про себе прошу, хоч би його там не було. Потім на якомусь сайті вже з'явився список, спочатку — неофіційний. Там тільки вказали прізвище. Там всі молоді хлопці, і ті, хто старші, все одно молоді люди, чоловіки. А ці взагалі діти! Їм 19-20 років, для мене це діти... А якщо ти ще читаєш там прізвище знайоме... Так не буває! Я була в шоці: як же так, батько загинув в авіакатастрофі, а Саша — так само, виходить? Я відмовлялася в це вірити до останнього. Потім вже й офіційні списки дали, але мені не віриться досі, і не хочеться в це вірити, відмовляєшся в це вірити.

Всі однокласники мені дзвонили, писали, питали, можливо, це неправда, можливо, це не він. Ми з учителями на це сподівалися, поки шукали всіх, хто був в літаку в тому польоті. Чесно кажучи, я навіть не уявляю, як це горе пережити його мамі: неможливо уявити, як це — втратити в небі спочатку чоловіка, а потім ще й сина ...

Поховають курсанта 133-ї групи льотного факультету ХНУВС ім. Івана Кожедуба Олександра Скочкова на міському кладовищі Мелітополя, там же, де поховані члени екіпажу Іл-76, зокрема й гвардії капітан Ігор Скочков.

Прощальна церемонія: люди несуть квіти на місце падіння Ан-26

Прощальна церемонія: люди несуть квіти на місце падіння Ан-26

Нагадаємо, що біля міста Чугуїв, що у Харківській області, впав військовий літак Ан-26. За останніми даними, в авіатрощі загинули 26 людей. З них 25 загинули на місці і один – від опіків, несумісних із життям, у лікарні. З 27 офіцерів та курсантів, що були на облавку, вижив лише один. 

Повʼязані теми:

Наступна публікація