Мирної угоди, якої так хоче Трамп, не буде, Росія не припинить війну: інтерв’ю з американським експертом Марком Канчіаном

Головна вимога Кремля, на якій наполягають і США, — це відмова України від територій Донбасу, які російська армія не контролює. У Вашингтоні помилково вважають, що тоді Москва погодиться припинити вогонь, щоб Дональд Трамп нарешті отримав омріяну Нобелівську премію миру. Проте та група в оточенні Трампа, яка просуває «мир» ціною здачі України, заплющує очі на інші вимоги Путіна, як-то повернення НАТО до «кордонів» 1997 року.

За інформацією американських ЗМІ, наступний раунд переговорів спецпредставника Трампа Стів Віткоффа, який вже шість разів літав до Росії, щоб зустрітися з Путіним, з українськими та європейськими посадовцями відбудеться в Берліні 14-15 грудня. Проте навряд чи вони принесуть суттєві результати. Щодо ключових пунктів — територій і гарантій безпеки для України — поступок бути не може.

Тож чи можливе взагалі укладення якоїсь угоди з Росією чи хоча б досягнення домовленості щодо припинення вогню? Якщо адміністрація Трампа побачить, що це неможливо, чи можуть США взагалі вийти з переговорного процесу? Та що стане переломним моментом для України та Європи у відносинах зі США у 2026 році?

Про все це читайте в інтерв’ю ТСН.ua зі старшим радником Департаменту з питань оборони та безпеки в Центрі стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), колишнім полковник Корпусу морської піхоти США з більш ніж 30-річним досвідом Марком Канчіаном.

- Якщо підсумовувати 2025 рік напевно найбільшим потрясінням для світу стало повернення Дональда Трампа до Білого дому. Я живу в Києві, тому мені здається, що найбільше це вплинуло саме на Україну та Європу в цілому. Вам так не здається?

- Звісно. Коли президент Трамп прийшов на свій другий термін, він дуже суттєво змінив політику США щодо України. Він більше не дав жодного фінансування для війни в Україні. Він все ж дозволив європейцям купувати американське озброєння, щоб передавати його Україні. Не зрозуміло, чи призведе це до збільшення загального обсягу зброї, хоча це дасть можливість певним американським системам озброєння потрапити в Україну. Він також дозволив продовжити раніше укладені контракти на постачання зброї. Їх було призупинено на короткий період у лютому, але потім поставки відновилися.

Інший важливий аспект — це невтішні мирні переговори. Президент Трамп обіцяв завершити війну. У певний момент він заявляв, що зробить це за 24 години, пізніше — за 100 днів. Але, звісно, цей термін давно минув. Відбулося кілька зустрічей, і останнім часом з’явилися конкуруючі пропозиції. Але проблема в тому, що Росія насправді не зацікавлена у мирі. Вони вважають, що виграють. Вони вважають, що час на їхньому боці. Що США та Європа втомляться від війни. Тому вони не готові до компромісів на цих переговорах. Зараз, на мою думку, все зайшло у глухий кут, хоча обмін позиціями триває.

- Я можу помилятися, але ми, Україна та ЄС втратили момент і нагоду налагодити контакт з адміністрацією Трампа. Чи у нас не було жодних шансів? Наприклад зараз в Україні багато дискусій щодо появи в переговорному процесі зятя Трампа Джареда Кушнера.

- Я думаю, що Україна, ймовірно, зробила все настільки добре, наскільки це було можливо, з огляду на ставлення президента Трампа та його адміністрації. Була ця катастрофічна зустріч у лютому в Овальному кабінеті. Президент Зеленський зробив з цього висновки й згодом зумів відійти вбік, дозволивши Трампу спрямувати свій гнів на Путіна та росіян. Він продемонстрував готовність до компромісів, до діалогу й тим самим уникнув гніву Трампа.

Тож, на мою думку, він зробив мабуть все, що можна було зробити в цій ситуації. Це надзвичайно складне становище, адже в адміністрації є багато людей — зокрема віцепрезидент (Джей Ді Венс — Ред.), — які не хочуть мати нічого спільного ні з Україною, ні з Європою. Я думаю, він би взагалі забрав всі американські війська (з Європи — Ред.) та припинив будь-яку підтримку. За таких обставин Україна, ймовірно, діяла так добре, як могла.

Озираючись на ту початкову катастрофічну зустріч (Зеленського з Трампом в Овальному кабінеті 28 лютого — Ред.), можна сказати, що, так, президент Зеленський міг би повестися інакше. Але про це легко говорити в ретроспективі. На той момент було важко передбачити, як усе розгортатиметься.

- Після цього ми побачили саміт Трампа та Путіна на Алясці. Чи справив він великий вплив на зміну політики Трампа щодо України та Європи в цілому? Бо зараз ми чуємо з Кремля заяви про домовленості нібито досягнуті на Алясці, щодо майбутнього мирного врегулювання й ледь не загальної архітектури європейської безпеки.

- Я не думаю що справа в цьому. Президент Трамп думав, що росіяни будуть більш гнучкими, й вважав це початком серії обговорень, які могли б призвести до припинення вогню. Але цього не сталося. Можливо, росіяни поїхали звідти з переконанням, що Трамп налаштований до них прихильніше, ніж це було насправді.

Перша мирна пропозиція з 28 пунктів, безумовно, відображає багато російських цілей, хоча й не повністю. Там є деякі речі, які б росіянам не сподобалися. Але водночас цей план був очевидно неприйнятним для європейців та українців. Після цього ми пройшли через кілька ітерацій переговорів із американськими переговорниками, які вже приймали ті зміни, що пропонували Україна та Європа.

Я не думаю, що (на Алясці — Ред.) була укладена якась угода. Трамп вважав, що вони домовилися про шлях до угоди. Але, знову ж таки, Росія не була зацікавлена ні в припиненні вогню, ні в мирній угоді.

- Нова Стратегія національної безпеки США. Зараз про неї багато говорять і в Україні, і в Європі. Зокрема, ваш колега з CSIS Макс Бергман написав, що цей документ фактично оголошує війну європейській політиці, європейським політичним лідерам та ЄС. Чого нам очікувати від адміністрації Трампа у 2026 році? Якою буде політика щодо Європи?

- Є дві речі, які є очевидними.

По-перше, адміністрація Трампа хоче, щоб Європа сама себе захищала і не покладалася на США. Вони вважають, що Європа має взяти на себе головну відповідальність за допомогу Україні.

По-друге, існує культурно-політична розбіжність. Це видно й у самому документі — зокрема в оцінках «демократичного відкату в Європі», у поглядах адміністрації Трампа на велику кількість мігрантів і на те, що деякі країни можуть бути ненадійними партнерами з точки зору безпеки саме через масштаби імміграції. Для адміністрації Трампа це, безумовно, дуже важлива тема.

Думаю, ми побачимо продовження нинішньої політики. США продаватимуть зброю європейцям, але не надаватимуть власного фінансування. Це, ймовірно, триватиме, адже президент Трамп сприймає світ передусім крізь економічну призму. З його точки зору, продаж зброї — це добре для економіки США та американського виробництва.

Що стосується політико-культурного виміру, ми вже бачили заяви США щодо внутрішньої політики окремих європейських країн, тож це може продовжитися. Не думаю, що це стане більш нав’язливим, але такі риторичні втручання — коли США фактично стають на бік тієї чи іншої сторони — ми, ймовірно, ще побачимо. У сфері безпеки Європу й надалі підштовхуватимуть до відповідальності за власну оборону, паралельно з риторичними втручаннями у політичні та соціальні питання.

Я також зазначив би, що в цій дискусії бракує ще одного важливого елементу — Стратегії національної оборони. Ми вже бачили Стратегію національної безпеки, яка виходить з Білого дому. Але є ще й Стратегія національної оборони, яку готує Пентагон, і саме вона міститиме деталі щодо американських сил та їхнього розміщення. Для Європи ключовим буде питання, чи залишаться американські війська на континенті. Очікується, що ті сили, які були терміново (додатково — Ред.) перекинуті до Європи на початку війни у 2022 році, повернуться до США.

Ще важливо також побачити, чи повернуться до США й інші сили (з інших регіонів — Ред.). Поки що Пентагон не сигналізував про такі наміри, але ми дізнаємося про більше зі Стратегії національної оборони.

- Або ж, можливо, наступного року ми почуємо ще одну гучну промову Джей Ді Венса на Мюнхенській безпековій конференції, де він дасть більше деталей. Я також читала статтю про нову Стратегію нацбезпеки США на CNN, де вони порівнюють її з аналогічним документом адміністрації Джо Байдена, й перша згадка про Китай там лише на 19-й сторінці, якщо не помиляюся.

- Так. І весь документ, зокрема й частина про Китай, написаний радше з економічної, а не безпекової перспективи. Тож значна частина про Китай стосується торгівлі. Водночас там є розділ про Тайвань, який підтверджує зобов’язання США щодо автономії Тайваню. Думаю, це хороша новина для тайванців.

Коли ми побачимо Стратегію національної оборони США, ми краще зрозуміємо, що це означає з погляду безпеки: чи продовжать США поворот до Тихоокеанського регіону, чи нарощуватимуть там сили, чи залишать їх там де вони є, або ж у деяких місцях скоротять присутність. Стратегія нацбезпеки, звісно, надає пріоритет безпеці Західної півкулі та внутрішній безпеці США.

Міністр Гегсет (глава Пентагону Піт Гегсет — Ред.) у виступі на Reagan Forum (6 грудня — Ред.) зазначив, що США планують перекинути частину сил для потреб внутрішньої безпеки. Тож наскільки масштабним це буде — дуже важливе питання. Поки що запит на війська не був надмірним, особливо на сухопутні сили США. Війська направляли на південно-західний кордон, а також у міста всередині країни. Це має великі політичні та стратегічні наслідки, але за чисельністю ці контингенти були відносно невеликими — загалом менше 30 тис., приблизно 27 тис. із понад 2 млн військовослужбовців.

Натомість нарощування сил у Карибському регіоні є значним. Наразі там перебуває близько 20% кораблів ВМС США. Якщо це триватиме, іншими словами, стане постійною необхідністю, це безумовно призведе до виведення американських сил з Європи та Близького Сходу — що, власне, і є їхнім наміром, — але, ймовірно, також і з Тихоокеанського регіону.

- Читаючи нову Стратегію нацбезпеки США, у мене склалося враження, що найбільший ворог США вже не Китай і Росія та їхні «друзі», а Європа. Нещодавно також з’явилася інформація, що адміністрація Трампа обговорювала ідею створення нової групи під назвою «Core 5» — за участі Китаю, Росії, Індії та Японії — як противаги G7. Водночас саме разом з Європою США могли б ефективно протистояти новій «осі зла», яку очолюють Китай і Росія.

- Адміністрація Трампа дуже зосереджена на внутрішніх питаннях і внутрішній безпеці. Зараз це, зокрема, боротьба з наркотиками, і, звісно, ми всі стежимо за тим, що відбувається з Венесуелою. Але те, що по-справжньому займає їхню увагу, — це Західна півкуля. Тому Європа для них радше другорядна тема, де вони просто хочуть скоротити свою присутність. У них є певні роздратування щодо європейців, але це не є головним фокусом. Щодо створення нових міжнародних форматів, адміністрація часто озвучує різні ідеї. Сумніваюся, що якась із них справді буде реалізована. Трамп хотів би повернути Росію до ширшої світової економіки. Але поки Росія веде цю війну, це практично неможливо. Хоча документ і має досить виразний антиєвропейський відтінок, насправді це не є високим пріоритетом для адміністрації.

- Ви щойно сказали, що Трамп і його адміністрація хочуть повернути Росію — про що йдеться і в мирному плані — до світової економіки. Але навіщо?

- Трамп сприймає світ крізь призму економіки та торгівлі. Він бачить можливість укладення торговельних угод з Росією. Саме про це Путін постійно говорить йому під час усіх телефонних розмов і зустрічей. Тож те, що ми зараз спостерігаємо, є відображенням цього підходу.

- Перейдемо до так званого мирного плану. Останніми днями навколо нього з’являється дуже багато новин. Але спершу поставлю запитання, яке зараз турбує більшість українців: чи реально найближчим часом досягти хоча б угоди про припинення вогню?

- Ні. І причина, як я вже казав раніше, полягає в тому, що Росія не зацікавлена в мирній угоді. Вони вважають, що виграють, що час на їхньому боці. Вони не готові до компромісів. Росія й далі вимагає решту території Донецької області. Якби вони погодилися на припинення вогню по нинішній лінії фронту, це був би великий крок до домовленості.

Далі постає питання гарантій безпеки. Теоретично тут можна було б щось узгодити. Росія заявила, що не хоче присутності військ НАТО в Україні. Водночас існують й інші можливі форми гарантій безпеки. Але небажання Росії відмовитися від територіальних вимог робить угоду фактично неможливою. Переговори триватимуть, але я не бачу реального вікна можливостей.

- Мирні переговори тривають, спецпосланці Трампа їздять до Москви, до різних європейських країн, спілкуються з Києвом, європейськими столицями та знову з Кремлем. Водночас, як ви й сказали, Росія не зацікавлена в жодній мирній угоді, бо вважає, що час на її боці. Чи розуміє це адміністрація Трампа?

- Думаю, в певний момент вони знову зроблять паузу. Ми вже бачили це влітку. Після зустрічі з Путіним на Алясці був великий інтерес та ажіотаж навколо можливого мирного процесу. Але дуже швидко стало зрозуміло, що росіяни в цьому не зацікавлені. Потім на певний час все затихло допоки не з’явилася пропозиція з 28 пунктів пропозиція. Думаю це те, що станеться знову. Розмови триватимуть, але відчуття близької домовленості не буде допоки одна зі сторін не піде на серйозні поступки. Зараз я не бачу цього ні з боку українців і європейців, ні — тим більше — з боку росіян.

- В Україні «мирний план», який просуває адміністрація Трампа, називають таким, що написаний у Кремлі, адже багато його пунктів вигідні Росії. Адміністрація Трампа фактично торгує українськими територіями, ігноруючи базові принципи міжнародного права. Чи, на вашу думку, вона й надалі наполягатиме на вимозі, щоб Україна відмовилася від своїх територій? Чи усвідомлює адміністрація Трампа, що таким чином дає Росії вигідний плацдарм для майбутньої нової атаки проти України?

- Я думаю, що адміністрація відійшла від початкового плану з 28 пунктів. Потім у європейців з’явився свій план із 24 пунктів. Відтоді тривають подальші обговорення. Тож, ймовірно, існує ще одна версія (президент Зеленський заявляв, що разом із європейськими лідерами напрацьований документ із 20 пунктів — Ред.). Вона значно ближча до того, що пропонують Європа та Україна, й вже не містить поступок щодо територій.

Насправді Трампу просто потрібна угода. Йому не так важливо, якою саме вона буде. Він хоче угоду, бо бачить себе майстром домовленостей. Так він сприймав себе ще з часів роботи в Нью-Йорку як девелопера нерухомості. Його книжка так і називається — «Мистецтво укладати угоди». Він мислить саме в цій логіці. Останнім часом він часто говорить про всі ці мирні домовленості, яких він нібито досяг у світі, зокрема й про свої обіцянки завершити війну в Україні.

Тож йому просто потрібна угода — будь-яка. Тому найкраще, що можуть зробити Україна та Європа, — це зайняти жорстку позицію щодо того, що вони готові прийняти. Інакше Трамп погодиться на те, чого хоче Путін, якщо це дозволить укласти угоду. Але якщо українці та європейці чітко скажуть: «Ні, це для нас неприйнятно», — тоді Трампу доведеться переглядати параметри мирної пропозиції.

- Які гарантії безпеки може отримати Україна від США та Європи? Президент Зеленський, зокрема, говорив, що для України дуже важливо отримати гарантії, затверджені Конгресом США.

- Ухвалити щось у Конгресі було б надзвичайно складно, адже він дуже глибоко розділений. Це був би найкращий варіант, тому як стратегічна мета він цілком логічний. Але в найближчій перспективі це дуже важко реалізувати.

Путін провів чітку «червону лінію» щодо присутності військ НАТО на території України. США точно не будуть готові направляти свої війська, але продаватимуть озброєння європейцям або українцям. Бо, знову ж таки, Трамп розглядає продаж зброї як частину торговельної та промислової політики. Тож основний тягар гарантій безпеки, ймовірно, ляже на Європу й, можливо, на НАТО.

Якими вони можуть бути? Це може бути певне продовження нинішніх тісних відносин між НАТО та Україною. Хоча Україна, звісно, не є членом Альянсу. Можливо, деякі країни будуть готові направити миротворців. Але не варто очікувати від них надто багато. Якщо це будуть треті країни — Індія, Туреччина чи інші нейтральні держави, — то, швидше за все, це будуть не миротворці, а радше спостерігачі. Тобто вони стоятимуть із планшетами й фіксуватимуть: «Добре, тут росіяни запустили ракету по Україні, українці відповіли…». І передаватимуть ці звіти далі. У цьому є певна користь, але це максимум, на що варто розраховувати. Вони не застосовуватимуть силу для забезпечення режиму припинення вогню чи миру.

У підсумку Україні, ймовірно, доведеться й надалі зміцнювати оборону, продовжувати будівництво фортифікацій на лінії фронту. Можливо навіть робити їх більш складними, підтримуючи свою обороноздатність, зокрема за значної допомоги з боку Європи. Україна могла б, наприклад, переозброїти свої сили технікою, яку європейці закуповували б у США. Це значно допомогло б і зберегло відповідну співпрацю. Путін цього звісно не хоче. Він прагне обмежити обсяги озброєння, які має Україна. Це дуже важливий момент для української сторони.

Одним із каменів спотикання було питання чисельності ЗСУ. Я не думаю, що це настільки велика проблема, як її часто подають. Зараз чисельність ЗСУ, на мою думку, становить близько 900 тис. Обговорювалися обмеження на рівні 600 або 800 тис. Відверто кажучи, після запровадження режиму припинення вогню чисельність армії все одно скоротиться до 300–400 тис. Так завжди відбувається після припинення бойових дій.

- Також є питання бюджету та грошей…

- Саме так. Це і гроші, і люди. Люди хочуть повернутися додому. Якщо війна завершується або настає перемир’я, люди хочуть жити нормальним життям. Це обмеження, з яким Україна цілком могла б змиритися. І моя порада переговорній команді — використати це як можливу поступку, адже чисельність армії в будь-якому разі скорочуватиметься. Це може нагадувати ситуацію, подібну до корейської.

Одна важлива деталь щодо Кореї: США (їхні війська — Ред.) там досі присутні. Як відомо, там (між двома Кореями — Ред.) було укладено перемир’я, однак мирного договору так і не підписали. Є демілітаризована зона (DMZ), обидві сторони глибоко укріплені й перебувають у стані високої бойової готовності. Водночас, попри численні напруження, війна там не відновилася. Можливо, щось подібне ми побачимо й між Україною та Росією.

- Уточню щодо гарантій безпеки. В Україні кажуть, що Америка могла б надати певну повітряну підтримку в координації з європейськими союзниками.

- Я вважаю це малоймовірним. Адміністрація Трампа не направлятиме жодних військ в Україну. Я бачив пропозиції щодо повітряної підтримки або нарощування українських повітряних сил. США могли б бути готові розмістити додаткові авіаційні сили у Східній Європі, наприклад у Польщі. Ми вже розміщували там сухопутні війська й могли б перекинути туди й авіацію як певний запобіжник для інших сил НАТО. Це могло б стати компромісом між прямою присутністю військ НАТО на землі та повною відсутністю залучення. Теоретично можливі, скажімо, авіаційні операції з території Східної Європи над Україною — операції НАТО. Це, безумовно, один із можливих компромісних варіантів.

- Нещодавня промова генсека НАТО Марка Рютте в Берліні мала назву «жорстке послання». Він заявив: «Якщо Україна програє, ми — наступна ціль Росії». За якого сценарію, на вашу думку, можлива атака Росії на Альянс?

- Поляки та країни Балтії дуже занепокоєні тим, що може статися після завершення війни. Росії знадобляться роки, щоб відновитися після втрат, але вона цілком може це зробити. Якщо вона й надалі інвестуватиме у свої збройні сили та зберігатиме агресивну позицію щодо НАТО, то через 4–5 років може відновити свій військовий потенціал. Ці сили матимуть величезний бойовий досвід, можливо найбільший у світі, поряд з українськими. Це робить країни Балтії особливо вразливими. Але поляки також дуже стурбовані через довгу історію конфліктів із Росією та втрати власних територій у минулому. Я вважаю менш імовірним повномасштабний напад Росії на Польщу. Можна уявити певні повітряні порушення, ракетні інциденти, напруження на кордоні. Але саме країни Балтії, на мою думку, перебувають у найбільшій зоні ризику, адже вони невеликі й дуже вразливі.

- Чого нам очікувати у 2026 році? Я не хочу говорити про прогнози чи передбачення — у нас немає карт, як любить казати Трамп. Отже, 2026 рік: Україна, Європа і чого чекати від адміністрації Трампа, особливо після виборів до Конгресу в листопаді наступного року?

- Адміністрація Трампа продовжить нинішній курс. Я не бачу тут якихось радикальних змін. Ми вже говорили про мирні переговори — вони триватимуть, але без реального результату.

Один із непередбачуваних чинників — це українські удари по російській енергетичній інфраструктурі. Україна активно це робить й отримує додаткові можливості для таких ударів. Наприклад, зараз на озброєння надходить система «Фламінго». Це, на мою думку, найпотужніший інструмент тиску на Росію, який може змусити її погодитися на домовленості. Саме енергетичний сектор утримує російську економіку на плаву й дозволяє продовжувати війну, платити своїм союзникам й уникати серйозних потрясінь для російського населення.

Втрати на фронті, схоже, їх не стримують. А енергетика — так. Якби я давав рекомендації Генштабу України, я б порадив зосередити ресурси саме на цьому: продовжувати удари по цих об’єктах і знижувати рівень енергетичного виробництва. Під час Другої світової США засвоїли урок, що удари по енергетичній інфраструктурі Німеччини мали величезний ефект.

У листопаді в США відбудуться (проміжні — Ред.) вибори (до Конгресу США, американці переоберуть третину Сенату й всю Палату представників — Ред.), а новий склад Конгресу розпочне роботу на початку січня 2027 року. Очікується, що демократи отримають більшість у Палаті представників. Останнім часом вони демонстрували серйозні успіхи, тож не можна виключати, що вони зможуть отримати контроль і над Сенатом. Це змусить адміністрацію Трампа значно більше зосередитися на внутрішніх питаннях і шукати двопартійні рішення, що для них надзвичайно складно. Але водночас це означатиме, що уваги до України може стати менше. Можливо це навіть піде на користь, адже фокус зміститься на внутрішню політику США.

Не виключено й те, що демократи тиснутимуть на адміністрацію Трампа з вимогою активніше допомагати Україні. Наприклад серед республіканців є суперечки, що в оборонному бюджеті передбачено певні кошти для України. Йдеться приблизно про $400 млн у межах NDAA (оборонного бюджету США на майже $1 трлн — Ред.). Ця стаття існує ще від 2014 року, тоді як решта допомоги надходить через так звані додаткові асигнування. Адміністрація Трампа може погодитися зберегти цю суму або навіть розширити можливості для України. Наприклад, для закупівлі озброєння чи навіть для його отримання. Отже, розділений Конгрес цілком може зіграти Україні на користь.