Наші захисники та захисниці повертаються з фронту та приносять війну додому. Як підтримати того, кого любиш

Дата публікації
Перегляди
1486
Час на прочитання
5 хв
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наші захисники та захисниці повертаються з фронту та приносять війну додому. Як підтримати того, кого любиш

Коли хтось з сім'ї йде на фронт, на війні опиняється вся родина.

Повертаючись додому, боєць приносить із собою болісний відбиток передової. Наслідки фізичних та психологічних травм, втрата навичок мирного життя, знецінення всього, що не стосується війни, неконтрольовані спалахи агресії – те, з чим стикаються військові та їхні близькі.

“Три місяці тому мій чоловік пішов на війну вже восьмий раз. Тобто, від 2014 року він брав участь у такій кількості військових операцій”, – ділиться своєю історією Олена Бессараба. Її чоловік, “кіборг” донецького аеропорту, військовий лікар Андрій Грачов, вперше повернувся з фронту, коли його демобілізували після поранення в 2015 році:

"Місяці два чоловік був в депресивному стані. Він не хотів працювати. Я гадаю, він так відпочивав від всіх тих подій, що відбулися. Тоді Андрія дуже пригнічувало і дезорієнтувало нерозуміння контрасту життя: там війна, а тут мирне середовище. Андрій не міг чути салюти. І зараз вже всі українці розуміють, чому: вони нагадували йому звуки вибухів, після яких гинули люди. В нього прям очі бігали". 

“Я часто чую від жінок: “Мій чоловік, як повернувся з війни, змінився, це бачать і діти”, – розповідає докторка психологічний наук Інна Чухрій. – Війна – це хаос. Люди бачать і відчувають таке, чого їхній організм сприймати не хоче. А наслідки шокової травми  можуть проявлятись по-різному. Може відбуватися насильницьке вторгнення спогадів – коли якісь звуки або візуальні образи нагадують про травматичний момент, біль. Іноді це можуть бути навіть дитячі іграшки, що видають звуки, подібні до тих, які боєць чув на війні. Тоді оточуючі можуть побачити неадекватну реакцію: переляк або спалах гніву”.  

Проблеми, з якими зіткнулася Олена Бессараба, спонукали її до здобуття психологічної освіти. ЇЇ кандидатська робота – “Дезадаптованість ветеранів АТО і їхня соціальна і психологічна корекція”. Ось ще одна її порада:

"Потрібно розуміти, що деякий час чоловікові необхідно побути самому. Не потрібно ставити питання: “Що ти там робив? Що ти там бачив? А чого ти такий засмучений? А чого ти агресивний такий? А чого ти зі мною не розмовляєш? Я на тебе чекала, а ти мене не любиш!”. Не треба прискорювати процес адаптації до мирного життя. І ще одна поведінкова порада з власного досвіду: не варто підходити до чоловіка ззаду, він може неправильно відреагувати, сприйняти це як напад, агресію”. 

Подібний травматичний досвід Олена пережила сама, коли 2015 року їздила на схід допомагати чоловікові на фронті: "Я була там два рази по 14 днів. Я коли повернулася додому до Вінниці, я взагалі не розуміла, де я знаходжусь. Тому що там зовсім інша реальність. Ти бачиш смерті, вибухи. Там побратими. Ти знаєш, що твоє життя залежить від них, а їхнє – від тебе. Вони там між собою діляться останнім шматком хліба. А тут – люди ходять, усміхаються, ресторани, пісні. Це два різні світи". 

Схожу проблему озвучив 19-річний син Олени і Андрія Сергій, котрий прийшов у відпустку з фронту на пару тижнів. До повномасштабного вторгнення він вчився в медуніверситеті. 

“За час війни в нього змінилося бачення світу. Він сказав, що навіть не хоче виходити з дому, бо не розуміє, що відбувається: на фронті зовсім інші події, а тут – мирне життя. В молодих людей є юнацький максималізм, полярне сприйняття доброго та поганого. А що посередині – важко сприймати”, – пояснює Олена. 

Ледь не найбільше від втрати звичного контакту з батьками-військовими страждають малі діти. Якщо доросла людина здатна проаналізувати причинно-наслідкові зв'язки незвичної поведінки, діти сприймають світ та інших людей через емоції та відчуття. Їм важко пояснити, чому мама або тато змінилися.  

“Дуже важливо дітям пояснювати незвичайну поведінку тата мами доступними їм словами: “Він/вона має відпочити, йому/їй зараз важко, ми маємо підтримати”.  Можливо, на деякий час змінити певні правила поведінки в родині: “Зараз ми будемо вчиняти так, але скоро все повернеться на свої місця”, – радить Олена. – І дійсно, за два місяці чоловік сказав: “Треба вставати і працювати, допомагати хлопцям!”

Одна з найпоширеніших проблем тих, хто повернувся з фронту – порушення сну.

“В зоні бойових дій сон не є нормованим, постійна бойова готовність спричиняє його розлади. На це потрібно звертати увагу, тому що це впливає на якість життя, на нервозність, на прояви гніву. Якщо порушення сну регулярні, варто звернутися до психолога, бо сон – це життєво важливий ресурс. Можливо, бійцеві знадобиться і медикаментозна допомога”, – зауважує Інна Чухрій. 

Якщо військовий тривалий час перебуває в стані, котрий турбує родину, не варто намагатися змиритися з цим. Утримана напруга рано чи пізно може вибухнути родинними конфліктами. Підтримайте близького, не звинувачуйте його в тому, що він змінився – кажіть про ваші почуття поруч із ним, про те, що ви тривожитеся за його стан. Заохочуйте його звернутися до психолога: лише спеціаліст здатен визначити глибину проблеми. Можливо, потрібна буде допомога інших лікарів – невролога чи психіатра. І цього не варто уникати, адже непропрацьована психологічна травма може серйозно вплинути на якість подальшого життя.    

“По всій Україні на базі ветеран-хабів та волонтерських центрів є спеціальні програми підтримки військових, а також їхніх жінок та дітей. Такі заняття дуже ефективні, адже сім’ї військових краще розумітимуть, як поводитися, коли вони повернуться додому”, – переконує Олена.

Психологиня Інна Чухрій зауважує, що швидше адаптуються ті бійці, котрі мали роботу і повернулись на ту саму посаду. Тож, нашим захисникам та захисницям потрібна допомога з працевлаштуванням, можливо, курсами перекваліфікації. Це означає, що окрім родини, суспільство теж має чекати та адекватно сприймати військових, які повертаються до мирного життя. "Нещодавно мій чоловік приїхав у відпустку і сказав: “Я дуже радий, що так відбувається, що люди можуть вільно поводитись, можуть посміхатися, жити, що є місце, куди можна повернутися в спокій”, – каже Олена Бессараба. 

Повʼязані теми:

Дата публікації
Перегляди
1486
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Наступна публікація