Що саме пішло не так, і як тепер живуть люди в сусідніх селах – ексклюзивно дослідила ТСН.
Перший ядерний вибух в Україні стався задовго до Чорнобильської катастрофи – 47 років тому на Харківщині підірвали ядерну бомбу, щоб загасити пожежу на газовій свердловині. Операцію готували в Москві під наглядом КДБ в умовах надзвичайної секретності, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.
Ядерний вибух стався за 500 метрів від людських хат у селі Першотравневе – і жодного слова правди в радянських новинах про нього не було. "Пішла така коричнева суміш, а тоді отак воно клубком закрутилося", - пригадують очевидці. Про наслідки локальної "Хіросіми" тепер розповідає місцева фельдшерка, коли влаштовує "екскурсію" кладовищем: "Ракова хвороба була. Оце один, ото Митрофанович з жінкою лежить – обоє ракові теж. То пік, мабуть, 83-й рік був".
Рядок однакових хат, одна вулиця і кілька розкиданих селом дворів – все, що лишилося від села Першотравневе. У цю хату родину пані Ліди, тоді другокурсниці, переселили після вибуху. Вони жили на краю села - прямо біля епіцентру аварії. 17 нових будинків для переселенців звели на один кілометр далі.
Газовики приїхали в село 1970-го, розвідали потужне родовище, вже за рік набурили 17 свердловин, але квапились, помилялися. Внаслідок аварії розірвало трубу, потужним потоком убило бурильника, виник неконтрольований газовий фонтан. Його запалили, щоби запобігти вибуху. Згодом факел досяг кількох десятків метрів заввишки, гасити його вирішили підземним ядерним вибухом. "Взагалі ніхто нічого не сказав, що це ядерний вибух", - каже місцева жителька Лідія Ричик.
Операцію готували фахівці з Калуги, Москви і Ленінграда. Усе відбувалося під наглядом КДБ в умовах надзвичайної секретності. То був час, коли підривати ядерні бомби було модно – це і пропаганда державної міці, і експерименти водночас. В Радянському Союзі в інтересах народного господарства провели 124 вибухи. Так, зокрема, виникло мертве озеро Чаган у Казахстані. Досвід приборкання газових фонтанів ядерним вибухом уже був в Уртан-Булак в Узбекистані.
Як подібне відбувалося в Україні – пан Микола бачив на власні очі. Місцеві міліціонери стояли в оточенні навколо епіцентру вибуху. Спершу все стихло, а за півхвилини стався новий вибух. "Струсонуло дуже. Начальство було і з Києва, може, і з Москви. Вертольоти стояли, "Волги". І почали – вони в курсі справи були, що то за був ляск – і почали розбігатися. А нам ніхто нічого не каже", - пригадує Микола Таран.
Після вибуху факел запалав іще потужніше. Зараз можемо тільки припускати, що саме пішло не так. "Пробурили похідну шахту. Заклали ядерний заряд. Він вибухнув, піднявся тиск в місці заряду. Принцип – зміщається пласт і перекривається наша газова конфорка. Полум’я гасне. Моє припущення – була недостатня потужність ядерного заряду. І тиск у 400 атмосфер вимив ці пласти, внаслідок чого вийшов ядерний гриб", - розповів начальник відділу аналізу безпеки державного науково-технічного центру з ядерної та радіаційної безпеки Дмитро Гуменюк.
Потримавши людей пару годин за 5-7 кілометрів від епіцентру ядерного вибуху, їх повернули додому. Селяни пили воду з колодязів, їли власну городину – ніхто їм не сказав, що це небезпечно. До факела почали їздити туристи, місцеві дітлахи там гралися після школи. "Ходили Новий рік зустрічати туди. Трава росла. В січні, в лютому місяці трава росла, гарна, можна було туди коров ганяти. Роздягнуті були, там до 30 градусів тепла було", - каже місцева жителька Юлія Караная.
Рятувальникам довелося ще два роки боротися із наслідками ядерного вибуху. Чим саме був начинений заряд – інформація засекречена досі. Дані про параметри вибуху, склад і потужність вибухівки забрали в Москву. Невідомо навіть, був це урановий чи плутонієвий заряд. Пан Володимир був свідком подій у Хрестищі – від першого дня аварії і до моменту, коли свердловину заглушили. В його архіві збереглися унікальні знімки. Він хотів написати книжку про свій протифонтанний підрозділ – вони гасили факел, доки їх не усунули і не почали готувати ядерний експеримент. "Сказали: тільки атомний вибух. Наші фахівці були дуже проти. Ми пропонували наш варіант, котрий ми почали перед вибухом. Брежнєв і Косигін – вони підписали і дали команду. Там ще була група людей, котрі були дуже зацікавлені в результатах атомного вибуху в густонаселених районах. І вони писали дисертації гарні для себе", - каже він.
Українські пожежники знали, що робити – то був один із найкращих протифонтанних загонів у Радянському Союзі. Наші рятувальники боролися зі значно масштабнішими аваріями. Газовий факел під тиском 400 атмосфер, який досягав 50 метрів заввишки, хлопці згасили за кілька місяців після невдалого вибуху стандартними методами. Викопали величезний котлован завглибшки 20 метрів, аби дістатися розірваної труби, обрізали її, навели спеціальне обладнання і струмінь газу розвели в різні боки – так змогли залити в трубу розчин.
Хворіти люди почали не одразу. Пані Наталя саме прийшла в село працювати фельшеркою, вела записи в журналі, але вони втрачені. Тому жінка пропонує поїхати на цвинтар: діагнозів на плитах нема, але пані Наталя їх пам’ятає. Фельшерка впевнена – оце і є наслідки їхньої ядерної трагедії. Практично в кожному дворі були пацієнти з онкологією. Від неї померла і її мама.
Є такі, що пережили рак, але ця тема в селі – табу. Хоч офіційної статистики немає, в районній лікарні підтверджують, що в перші 30 років після вибуху у трьох найближчих селах кількість хворих на рак помітно зросла. "Ми порахували, за оці роки приблизно півтори тисячі населення померло у них. Серед причин смерті я можу сказати, що рак легенів у чоловіків, рак шлунку, у жінок - рак молочної залози. А тоді, десь у 2000-х, воно вирівнялося", - розповіла начмед районної лікарні Віра Горбович.
За цей час природа мала вже очиститися від радіації, але змістовних досліджень ніхто так і не проводив. Тому журналісти знайшли лабораторію, яка нарешті дослідить ґрунт і воду та визначить, чи безпечно зараз у постраждалих селах. За напрямком, куди понесло радіаційну хмару в 1972 році, нині беремо проби землі з різної глибини на дослідження. Землю взяли і з епіцентру вибуху, і з місцевого закинутого кладовища – загалом 10 пакетів. Зразки дослідили в Інституті геохімії навколишнього середовища, де є точне обладнання, яке фіксує найменші відхилення від норми. Виявили невелику кількість цезію-137 і природні радіонукліди. Висновок: за пів століття після ядерного вибуху жити на цих землях безпечно.
А от речовини, які вбивали людей, вже неможливо визначити. Чим саме була начинена ядерна бомба - зможемо дізнатися хіба коли в Росії відкриють архіви КДБ. Документи, що вдалося знайти в Україні, підтверджують: людське життя було не на першому місці для експериментаторів. Основні мотиви доповідної секретарю ЦК КПУ товарищу Щербицькому: "Збереження особистого і державного майна забезпечено повністю. Мешканці жодних претензій не мають і задоволені наданою допомогою". А "задоволені" селяни дотепер добиваються статусу потерпілих від атома.
Кореспондент ТСН Оксана Муляр