Окрім власної говірки, діти засвоюють мови всіх найближчих народів.
Українські журналісти побували там, де живуть польські гуралі – природні поліглоти, котрі з дитинства легко засвоюють три-п’ять мов. Рідною ж для них є власна говірка, котру знають не більше трьох тисяч людей у світі, йдеться в сюжеті ТСН.19:30.
Ці люди можуть говорити польською, румунською, словацькою, українською тощо. Гуралі – це польський аналог гуцулів, котрі мають власні легенди. До Буковини вони переселилися на початку ХІХ сторіччя зі словацького Чадця, тому їх іще називають чадецькими гуралями. В Україні компактно проживають лише в двох селах – Стара Красношора та Нижні Петрівці. Більшість після Другої світової війни виселили до Польщі.
Пан Йосип, що насправді Юзеф, показує свою хату – справжню гуральську, з мисливськими трофеями. Нагодувати гостей намагалися в кожній гуральській хаті, а на почесному місці був струдель. "Оце суто гуральське", - кажуть вони. Австрійці би з цим посперечалися, але в гуралів точно є те, що відрізняє їх од усіх етносів світу – неповторна гуральська говірка. Вона віддалено нагадує польську і вистояла у віках, хоча ніколи не була поширеною серед значної кількості народу. У сільській бібліотеці сусідять книги різними мовами, і без їх знання в краї просто не виживеш. Місцевий феномен: діти практично від народження – поліглоти.
Не втратити себе в такому міжнаціональному розмаїтті гуральцям було складно, раніше навіть штучно боролися за чистоту крові – забороняли одружуватися з чужинцями. Тепер уже все відбувається з любові, тому змішані майже всі шлюби. Гуральські села – приклад того, як мирно співіснують різні за національністю, мовою та темпераментом люди. Чимало з них заробляють за кордоном, проте залишити Україну назавжди неготові. Цей рідний клаптик землі для них багато важить.
Кореспондент ТСН Валентина Доброта