"Якщо на ваших очах б'ють дитину - треба втручатись": психологиня про страшні наслідки пережитого насильства

Дата публікації
Поділитись:
WhatsApp
Viber
"Якщо на ваших очах б'ють дитину - треба втручатись": психологиня про страшні наслідки пережитого насильства

pixabay.com

За дев’ять місяців 2021 року в Україні зафіксовано 205 608 звернень з приводу домашнього насильства.

В Україні тривають "16 днів проти насильства". Це міжнародна кампанія протидії насиллю у всьому світі.

Цього року понад 50 українських громадських організацій об’єдналися в коаліцію "За Стамбульську конвенцію" із закликом до президента Володимира Зеленського та Верховної Ради ратифікувати цей міжнародний документ, який допомагає боротися з насильством.

Для України це вкрай актуальна проблема, адже за даними Національної соціальної служби, за дев’ять місяців 2021 року зафіксовано 205 608 звернень із приводу домашнього насильства, з них: від жінок – 167 900 (82%), від чоловіків – 32 707 звернень (16%) та від дітей – 5 001 звернення (2,43%).

Про дитячі травми, наслідки насильства та необхідність системної роботи з постраждалими ми і поговорили з психотерапевткою, фахівчинею із сімейної та дитячої психології Оленою Кальною-Данилюк.

Як впливає на людину пережите у дитинстві насильство?

Якщо дитина бачила, як її мати чи тато знущаються одне з одного чи навіть з неї, і жоден з батьків не протидіяв цьому та не боровся, то дитина буде вважати, що це нормально. 

Діти виховуються образами, і цей образ стосунків вони приносять з собою через усе життя. Коли ця дитина виросте, вона буде знущатися з інших, чи сама з себе; дозволятиме іншим людям збиткуватися над собою, чи взагалі буде уникати будь-яких стосунків, тому що стосунки – це небезпечно. 

Навіть якщо дитина не постраждала, а лише спостерігала насильство, фактично вона буде свідком, зазнає великого психологічного насильства і навряд зможе самостійно вилікуватися від цієї рани. 

Як саме це буде проявлятися в людині? 

У депресіях, відчутті втрати гідності, у знущанні над слабшими, в байдужості до інших. 

Така людина вважатиме, що вона сама винна в тому, що коїться з нею чи з іншими, не буде розуміти своїх прав, не буде відстоювати своє життя. 

Представники молодого покоління нині дуже часто не хочуть створювати сім’ї. І це теж наслідок. Адже у них немає образу, що сім’я – це щастя, місце де тебе люблять таким, який ти є, підтримують. Сім’я сприймається ними як велика, нудна та каторжна робота, зі сварками і постійними вимогами, щось таке, в чому не лишається гарного.

pixabay.com

Наскільки справедливим є твердження, що "Насильство – породжує насильство"?

Повторюваність насильства – це дуже страшна тенденція, треба працювати зі свідками, з жертвами насильства, щоб в подальшому житті ці люди свідомо або несвідомо не несли це з собою та в своє оточення.

Людина може навіть не усвідомлювати, що те, що з нею коїться, це насильство. Що ревнощі чи словесні приниження – це не норма. Що умисна економічна залежність – це теж форма насильства. Що секс має бути за бажанням, а не за примусом.

Я дуже часто бачу, коли в сім'ях повторюється тенденція знущання з дітей, потім ці діти виростають, і вони дозволяють собі знущатись зі своїх дітей або знаходять собі партнера, який знущається над ними. У них сформована звичка, що прояви насильства – це теж мова кохання: "Якщо людина мене кохає, вона має мене ревнувати, контролювати та навіть бити".

Протягом довгого часу ми звикли, що сімейні стосунки – це щось окреме, і ніхто не має права втручатися в них, але з кожної сім'ї формується наше суспільство, і коли ця людина, наприклад, стає керівником, вона знущається з підлеглих.

Що відбувається тоді, коли для людини насильство стає нормою?

У неї фундаментально змінюється ставлення до життя. Людина живе з відчуттям, що світ небезпечний, що життя не добре, що ніхто не допоможе… Ця пригніченість призводить до дуже великих наслідків. 

Такі люди або мають низьку соціальну свідомість і не вважають, що можуть розраховувати на щось більше: не відстоюють свої права на роботі, не шукають кращих стосунків, погоджуються на те, що дали. 

Або ж можлива інші крайнощі – дуже агресивне ставлення до будь-яких натяків переходу власних кордонів. Людина просто не може зрозуміти: де це дійсно порушення кордонів, а де побутове питання, яке можна вирішити.

pixabay.com

Коли людина день за днем відчуває на собі таке ставлення, вона не здатна ставитися нормально сама до себе. У неї з’являється страх, що нікуди йти, що до кого не звернися всі скажуть, що ти ж сама винна. Вона боїться скаржитися до правоохоронних органів, бо залишиться потім з кривдником дома наодинці й отримає ще більше. 

Як запобігти насильству на особистому та загальному рівні?

Якщо ви за стіною чуєте бійку – треба втручатись. Якщо на ваших очах б'ють дитину або знущаються з неї – теж. Коли ви бачите насильство у своїй сім’ї – треба реагувати. 

Передусім – дітей не можна бити. Часто стикаюсь із тим, що батьки приходять і кажуть: “Мене ж били, і я виросла дуже доброю людиною. Якщо б мене не били, я був би кимось іншим, можливо, зі мною було би щось погано, тому я теж битиму свою дитину, бо мене били, і я – нормальний". 

Людина, яка таке говорить, насправді просто не має інших образів, патернів та інструментів для спілкування у родині. Вона звикла, що це норма, коли вдома небезпечна обстановка і можна кричати та пред'являти один одному претензії. 

Нашому суспільству дуже потрібне гуманне ставлення до людини, і до дитини, зокрема. Потрібно пропагувати інші інструменти виховання та заохочення до навчання, і не використовувати старі методи, які були в наших родинах і які нас не зробили щасливими.

Нас потрібно знайомити зі своїми правами. Вважаю, що в питанні протидії насильству, зокрема, може допомогти ратифікація Україною "Стамбульської конвенції". Насамперед вона інформуватиме людину, що є норма і що ні; що захист і допомога буде і вони гарантовані державою. Мають запрацювати консультаційні центри для надання психологічної, медичної та юридичної допомоги постраждалим. 

Дуже часто нами витрачається велика кількість роботи лише на те, щоб людина зрозуміла, що те, що з нею відбувається чи відбулося, ненормально, що "моя бабуся терпіла, мама терпіла і я буду" – хибне переконання. Тож "Стамбульська конвенція" може стати дуже великою підтримкою навіть у роботі психотерапевта, вона надасть нам змогу інформувати людей про їхні права, що вони не мусять боятися, що вони будуть захищені своєю державою.

Як обрати досвідченого психолога, психіатра та психотерапевта, та з якими питаннями звертатится до них

Як обрати досвідченого психолога, психіатра та психотерапевта, та з якими питаннями звертатится до них

Читайте також: 

У МОЗ повідомили, що зарплата лікарів у 2022 році буде "ринковою": названо суми

Все, що відомо про новий штам коронавірусу "Омікрон": симптоми хвороби, лікування та реакція світу

У СІЗО Полтави померла 20-річна дівчина, яка отримала 15 років за вбивство інструктора тиру

Автор: Ольга Ситнік

Наступна публікація