За рік після Нормандського саміту, окрім "формули Штайнмаєра", ми майже потрапили в ще одну пастку Кремля — прямий діалог із бойовиками й маріонетками Кремля в ОРДЛО.
У середу, 9 грудня, минає рівно рік від часу першої зустрічі Володимира Зеленського з Володимиром Путіним у межах Нормандського формату в Парижі. Збігає також і рік, який Зеленський встановив для прориву та прогресу Нормандського й Мінського форматів, інакше — план "Б". За цей час було багато зрад і мало перемог. До останніх можна зарахувати розмороження роботи Нормандського формату, обмін полоненими, який наразі заблокований, і найдовше за час війни з Росією перемир’я, яке, на жаль, порушується. Але глобально до встановлення миру на Донбасі й вирішення конфлікту на прийнятних для України умовах ми так і не просунулися. І головна причина — це небажання Росії закінчити війну, а не намагання побачити в очах Путіна зернятка миру.
У першій частині великої статті ТСН.ua підбиває підсумки року нашого руху до миру, оцінює спроби кабінету Зеленського піти на поступки Росії та прогнозує подальший розвиток подій. У другій частині читайте коментарі експертів та першого президента незалежної України, керівника української делегації в ТКГ Леоніда Кравчука.
Просто припинити стріляти
На президента Володимира Зеленського, який на виборах-2019, без перебільшення, об’єднав схід і захід країни, покладали дуже великі сподівання на врегулювання війни з Росією. Зі свого боку, на етапі передвиборчої кампанії, та й після неї, він робив дуже приязні заяви в бік Росії, які зустрічали величезну критику всередині України. "Просто припинити стріляти", "вдивитися на очі Путіна" — ці фрази, вирвані з контексту, стали мемами. Але треба зауважити, що в команді Зеленського дійсно побутувала думка, що Володимир Путін не хотів говорити саме з Петром Порошенком, бо він в Україні уособлював "партію війни".
Деяке пом’якшення риторики на певному етапі дійсно спрацювало — наприкінці минулого року було "розморожено" Нормандський формат на найвищому рівні. Лідери Німеччини, Франції, України і Росії 9 грудня 2019 року вперше від 2016-го зустрілися в Парижі. Авторка цих рядків була на цьому саміті. Тоді це дійсно сприймалося всіма учасниками перемовин як прорив. Водночас у Києві всі з острахом очікували результатів паризької зустрічі, побоюючись, що Зеленський здасть Україну. Проте на підсумковій пресконференції в Єлисейському палаці Володимир Зеленський чітко артикулював червоні лінії (контроль України над кордоном, "ні" особливому статусу Донбасу в Конституції), які в жодному разі не перейде Київ.
Проте не варто забувати, що передумовою цієї зустрічі була згода України на «формулу Штайнмаєра». Це механізм набуття чинності закону про особливий статус Донбасу після місцевих виборів в ОРДЛО. Формула «народилася» під час зустрічі "нормандської четвірки" в Парижі 2015 року. Говорив про неї, до речі, й Петро Порошенко на останньому своєму Нормандському саміті 2016 року в Берліні.
Більше зрад, аніж перемог?
Є, щонайменше, п’ять пасток, які Кремль розставив для України у мирному врегулюванні війни на Донбасі: прямий діалог із бойовиками й маріонетками Кремля в ОРДЛО (щоб на міжнародній арені представити війну як громадянську, всередині самої України); особливий статус Донбасу в Конституції з правом вето на зовнішньополітичні рухи Києва; власне, "формула Штайнмаєра"; спочатку вибори на Донбасі, а вже потім контроль над кордоном; і миротворці тільки на лінії розмежування.
І за цей рік після Нормандського саміту, після "формули Штайнмаєра", ми майже потрапили саме в першу пастку. На засіданні ТКГ 11 березня цього року було погоджено "запровадження Консультативної ради" (таке формулювання надав ОПУ). Саме таке рішення підписали голова Офісу президента України Андрій Єрмак і заступник російської Адміністрації президента Дмитро Козак, який перейняв кураторство в Кремлі за українським і молдовським досьє у Владислава Суркова — архітектора анексії Криму й подальшої окупації Донбасу.
Це був безпрецедентний документ, бо ані Єрмак, ані Козак не мали відповідних юридичних повноважень і директив його підписувати. Якби цей документ було втілено у життя, це фактично означало б здійснення давньої мрії Путіна — прямого діалогу Києва з бойовиками й маріонетками Росії в ОРДЛО. Тоді ж, нагадаємо, була створена й Національна платформа примирення й єдності, яку просував актор, телеведучий, продюсер і колишній позаштатний радник секретаря РНБО Сергій Сивохо. Проте цим намірам так і не судилося бути втіленими у життя.
Де ми зараз?
Експерти, з якими поспілкувався ТСН.ua, і думки яких представлені нижче, сходяться на думці, що глобальної зради за цей рік все ж не сталося. Але й видимих перемог немає. Так, за каденцію Володимира Зеленського відбулося декілька знакових обмінів полоненими. Але зараз цей процес заблоковано. Те саме й про режим тиші, який продовжує порушуватися.
Очевидно, що другої зустрічі з Путіним в осяжному майбутньому Зеленському очікувати не варто. Російський президент дуже вправно використав заяви українського візаві про дедлайни на прорив у Нормандському й Мінському форматах. Та й всередині України Зеленський втрапив у свою ж пастку, що підтверджують і соціологічні опитування. Так, за даними Центру Разумкова, 44,8% громадян схвалюють необхідність прямого діалогу Зеленського з Путіним. Проте, з іншого боку, майже 50% опитаних готові підтримати варіант де-факто ізоляції ОРДЛО.
