"Сергію потрібно було дати гранатомет". Репортаж з рідного села патрульного Олійника

Односельці, батьки та друзі патрульного розповіли ТСН.uа про його минуле та про те, чому не вірять у справедливий суд.

Рідне село поліцейського Сергія Олійника – Тирлівка у Вінницькій області – мало чим відрізняється від інших українських сіл. Погана дорога на під'їзді, напівзруйновані будинки, порожні вулиці, старий одноповерховий магазин без вивіски в центрі. З будинку, що навпроти закритої огорожі сільського храму, виходить чоловік років 40 і направляється з відром, до криниці.

Репортаж з села поліцейського Сергія Олійника_3
ТСН.ua
Охайна сільська церква стоїть за зачиненим парканом

– А, Олійник? Звичайно, знаю. Його батько тільки вчора з Києва повернувся. Ось вам – в ту сторону, потім – направо, і через шість будинків запитаєте, – нерозбірливо промовляє він, вказуючи рукою, куди йти.

Після гучної події з гонитвою, стріляниною і вбивством (деталі можна прочитати тут), Олійника знають далеко за межами його села. Патрульного, який застрелив одного з підлітків в машині, водій якої відмовився зупиниться на вимогу поліції, вже встигли заарештувати на два місяці і знайти на нього компромат. Під час Майдану Олійник, тоді ще як слідчий, вів сфабриковані справи проти учасників Автомайдану.

За наводкою стоїть скромний будинок з одноповерховою прибудовою. Поруч скопом лежать різнокольорові дитячі іграшки. З будинку виходить молодий чоловік у спортивній кофті з капюшоном. Представляється Мирославом Павлюком і на запитання, чи знає Олійника, як і всі у Тирлівці, відповідає: "Так!". Але в будинок не кличе і розмову веде через закриту хвіртку.

– У нас завтра будуть збори на його підтримку. Всі готуються. Він нормальний, коли за батюшкою ходив – паламарем був до армії. Носив кадило. Він взагалі-то мій кум, – на цих словах Мирослав посміхається і продовжує: – Він був слідчим під час Майдану, потім звільнився. Його змушували заводити справи, а він не хотів. Він начебто написав заяву про звільнення, але його не відпускали, поки не закриє справи. Тягали, телефон прослуховували. Потім на сторінці у нього побачив "Нова поліція – моя поліція".

На цих словах Павлюк повертається до дружини, яка з початку розмови стоїть за ним і уважно слухає: "Іди розкажи про свого кума". Вона охоче погоджується і підходить ближче до хвіртки. Про Олійника говорить, як про члена сім'ї – по-доброму і з повагою.

– Він хрещений батько нашої дочки. Любить дітей. З благополучної сім'ї Сергійко. Все думав про кар'єру, ось тільки влітку нарешті одружився. Він не такий, як там деякі, які напивалися, билися, вікна в клубі били. Як побачила в новинах, що він підозрюваний, так очі на лоб полізли. Інші багато чого роблять. Мажори, у яких грошей багато, то вони можуть відкупитися, а тут все на нього звалили. А якщо б вони в цьому неадекватному стані збили дітей?

Більше про "мажорів" та хід справи куми радять дізнатися у батьків Сергія. Вони живуть неподалік, у добротному двоповерховому будинку.

Репортаж з села поліцейського Сергія Олійника_4
ТСН.ua
Будиночок батьків Сергія помітно виділяється на тлі типових сірих тирлівських будівель.

На ґанок виходять чоловік 50 років без верхнього одягу і жінка у подертій куртці чоловічого крою – батько і мати поліцейського. Батько – Володимир – працював інженером у колгоспі. Мати – Тетяна – вчитель місцевої школи. Через дефіцит фахівців готових працювати в селі, викладає кілька предметів: біологію, хімію, малювання.

Про сім'ю вони розповідають неохоче. В будинок не кличуть. Згадують, як діти – старший Сергійко і молодша Інна – навчалися у місцевій школі. Потім Сергій поїхав в Ірпінь, там закінчив Податкову академію, став слідчим в Києві.

Батько помітно нервує, але намагається триматися спокійно. Говорить без емоцій, але виглядає втомленим.

– З тих пір, як він (Сергій – ред.) поїхав, ми зідзвонюємося два рази в день: "Живий, здоровий". У нас в сім'ї так прийнято. Сьомого вранці він не подзвонив... Я був в Києві весь цей тиждень з ним. Ми неодноразово обговорювали цю тему, – Володимир тяжко зітхає і розпаковує нову пачку сигарет. – Я вважаю, що він зробив правильно, тому що всі ці мажори вже набридли. Того, чого його навчили, то він і вмів. Вони там розбираються між собою, а наш Сергійко... Та дитина постраждала – і це теж дуже велике горе. Але моя – виконувала свою роботу.

– Ви у будь-який будинок зайдіть! Всі сидять і плачуть. Всі моляться. Ми його завжди вчили по правді жити, – майже зривається на сльози Тетяна.

Вона йде в будинок і виносить звідти грамоти за шкільні спортивні досягнення й армійський диплом. Батько, подивившись на папірці, йде не прощаючись.

Репортаж з села поліцейського Сергія Олійника_5
ТСН.ua
У Сергія багато почесних грамот і дипломів за спортивні досягнення і за сумлінне виконання обов'язків під час служби.

– Ось приходив на турніки, а хлопці йому пропонували випити, так він відмовлявся, казав: "Та ні, я тільки молоко п'ю". Він приїздив, хлопці збиралися, і він їх всіх тренував.

З дому виходить молода розчервоніла жінка – сестра Сергія – Інна.

– Він завжди казав, що Україну треба міняти, а починати треба з себе. Всім завжди говорив, що треба бути чесними. Захищав мене. Всі знали, що мене краще не зачіпати.

На цьому розмова різко обривається: Інна каже, що в будинку залишилася без нагляду дитина і вони з Тетяною швидко йдуть з двору.

Щоб перевірити слова матері про те, що все село молиться за Олійника, йдемо до магазину – місцеве "вогнище культури". Різноманіттям продуктів він не вражає, зате вибір бюджетного алкоголю широкий. Поряд з табличкою про заборону продажу алкоголю і сигарет особам до 18 років висить свіже оголошення про загальний збір жителів села на збори 21 лютого. Час - 14:00. Місце – тирлівський Будинок культури.

Продавчиня, зрозуміло, теж знає і теж любить Олійника молодшого.

– В школі з ним вчилася. Родич трошки. Хлопець гарний, нешкідливий. Для всіх це шок. Дитина прагнула до чогось, не те що деякі.

тирлівка, магазин
ТСН/Марія Мороз
У місцевому магазині висить оголошення про збір мешканців на збори на підтримку Сергія

Останні слова продавчиня адресує єдиному покупцю, який увійшов під час розмови. Помітно хитаючись, нетверезий хлопець ніяковіє через незнайомців і довго не наважується підійти до прилавка.

– Дайте, будь ласка, дві пляшки настойки, – нарешті наважується він, звертаючись до продавчині.

– Вася, може вистачить?

– Кому? Мені? Сьогодні можна... А, це той, Сергій Олійник, який застрелив у Києві пацана? – запитує, гаркавлячи, Василь. – Чув, сьогодні ж Грибанов ходив збирав голоси. Серйозно, збирав!

– Він ходив, кликав, щоб люди приходили на збори села!

– Я не знаю, що там потрібно було шмаляти, з чого він там шмалив, але йому це просто так не минеться, – брязкаючи пляшками, резюмує Вася, явно дратуючи такими висновками продавчиню.

– Вася, шо ти мелеш?

– Я серйозно по тєлєку бачив. І взагалі... мені пофіг, я там не був, – заявляє покупець, спритно підхоплюючи пакет, і ховається за дверима.

ВідеоСуд залишив за ґратами поліцейського, що вистрілив у пасажира BMW

Василь Павлович Грибанов, про якого розповідав Вася, – колишній голова сільради, колишній "регіонал", а нині фермер з солідними угіддями і за сумісництвом депутат Тирлівської ради. Те, що він не рядовий житель села зрозуміло одразу: на ньомупальто з коміром з норки і кепка з такого ж хутра. Місцеві одягаються інакше і поводяться простіше. Ледь увійшовши до найкращого магазину Тирлівки, що поруч з Будинком культури, і побачивши незнайомців, він одразу пропонує повечеряти і тільки потім запитує: "Ви взагалі хто такі?". Почувши у відповідь – "журналісти" – відвертається, випалює "Тьху! Працюйте!" і різким кроком прямує до дверей, хапається за ручку, але в останню мить завмирає.

– Знаєте що? Кажуть, що він садив майданівців. Я питаю: "Серьожа, було таке?". Він каже: "Так, було таке". Каже: "Я написав протокол, навіть не підписав його і звільнився". А вони його знайшли і почали! І сидить ця суддя руда, яка судила автомайданівців, а тепер Сергія судить, – з червоним від напруження лицем, Грибанов тремтячою рукою вказує на немолоду жінку біля прилавка магазину. – У неї було два сини, обох забрали на війну, а тепер судять. Забирають найкращих. Ось ця алкашня під наркотиками повинна їздити, а ми повинні воювати?! За кого наші діти гинуть? Ми за мажорів боремося? Або за те, щоб розквітали села? Думали, що прийде зек (Янукович - ред), порядок наведе. Нас кинув, сам втік. Але Порошенко б його обігнав і втік би набагато далі. Два дні тому "Лексус" в Чапаївці летів зі швидкістю 200 кілометрів на годину, п'ять машин згоріло, три дитини  збив, хлопчика і дівчинку на смерть, один у лікарні лежить. Та коли ж цьому край вже прийде?

Грибанова підтримують всі присутні в магазині односельці. Вони, як один, повторюють історію про мажорів і про те, що в "нормальних людей ніхто не стріляє", що BMW "розвозило наркотики по всіх київських будинках", а Сергійкові "треба було б дати гранатомет, щоб одним пострілом всіх".

Досягнувши загального консенсусу, люди розходяться. Грибанов наполегливо просить у продавщиці зробити гостям чай і, побажавши успіхів, йде готуватися. Завтра у нього і у всієї Тирлівки велика подія – мітинг в підтримку односельця.

Єдиний, хто до нього точно не готується, – Вася. Пізнім вечором він, спустошивши куплені в магазині пляшки, мирно спить на узбіччі дороги. Продавчині він не брехав. Йому "пофігу".

Автор Марія Мороз

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: