Цифра не підтверджена офіційно, але дослідники мають факти, котрі важко заперечити.
Трагедію цілого народу геноцидом визнала тільки Україна, і лише торік. За 72 роки не підрахували навіть точної кількості загиблих, приблизна офіційна статистика вдвічі менша за підрахунки дослідників, ідеться в сюжеті ТСН.19:30.
Самі киримли говорять, що тепер їхня історія повторюється вдруге. Але нагадують усім своїм ворогам: кримські татари завжди повертаються додому.
Вагон як символ трагедії цілого народу – їх називали "тєплушкамі", сюди заганяли від сорока людей, із яких чверть не доїде до місця призначення. Їх навіть не дозволять поховати. Ще чверть у найближчі кілька місяців помре від холоду, голоду та хвороб.
Цілий народ оголосили "ворогом" та "зрадником". Цей злочин не зберігся у відеоархівах – татари самі відтворили історію геноциду в художній стрічці "Хайтарма". У перекладі з кримськотатарської – "повернення".
Щоби вивезти всіх кримських татар, загнавши наче скотину до вагонів, знадобилося дві доби. У виставковому варіанті вагона екскурсовод Олексій пояснює, що нари ставили в три ряди та дуже щільно зачиняли двері.
"Клали два щити, посередині буржуйка. Коли тут знаходяться люди, що вони можуть робити? Лежати, сидіти – все", - розповів він.
Меджит Мамбетов радіє, здається, кожній травинці на городі під Євпаторією. У 84 роки піклується про свої персики та інжири. 72 роки тому в цей самий час 12-річний Меджит плакав у теплушці за сто метрів од моря. "Бачимо востаннє море. Ми не розуміємо, діти. А дорослі кажуть: ми востаннє бачимо", - досі плаче чоловік.
Повернувшись до Криму, він заприсягнувся, що не покине його ніколи. У його домі на свята збирається до ста людей, є окрема кімната для молитви. У теплушці 18 діб їхало 60 людей.
"Води нема. Туалета нема. Ніхто ж не брав із собою нічого. Діти, спека. Поки весь ешелон завантажили, темніти почало", - пригадує свідок депортації.
Він варить смачну кав. Жаліється лише, що вода в Криму досі в дефіциті. "Годували всього три рази. Давали два відра баланди і п'ять чи шість буханок. 60 чоловік у нашому вагоні було. Всі вагони з вошами, нікуди не дінешся", - розповідає старенький.
Його батьки поховані в Узбекистані. Тато помер молодим від голоду та хвороб. Мама дожила до старості, але на батьківщину повернутися не встигла. Скільки людей утратив кримськотатарський народ під час геноциду – це й досі намагаються порахувати дослідники.
Гульнара Бекірова серед тих істориків, що намагаються порахувати. Офіційна статистика свідчить – знищили 23%. Дослідниця впевнена, що мінімум удвічі більше. Її батько стежив за односельцями з Аджимєнди Керчинського району.
"Він провів статистику по своєму селу. Там померло 37,2% жителів. До 40% цифра", - каже вона.
Нащадки депортованих – тепер вимушені переселенці. Серед цих дітей немає таких, чию родину не зачепила б депортація. У національному вбранні в Києві вони співають гімн свого народу.
Їх не вивозили в теплушках, вони не заморені голодом, але вдома їм знову загрожує небезпека. І знову вони сумують за своїм Кримом.
"Там море, там наші рідні. Ми сумуємо за Кримом, тому ще це наша батьківщина", - кажуть вони. І тими самими словами, що і їхні предки в депортації, обіцяють – обов'язково повернуть собі своє.
Сьогодні в усій Україні згадують жертв геноциду кримськотатарського народу. ТСН.ua вшановує пам'ять жертв та хоче нагадати вам в інфографіці, через що довелося пройти кримським татарам, які й досі продовжують боротьбу за своє існування на окупованому Росією півострові.
Кореспондент ТСН Наталя Нагорна