Перейти до змісту
"Тема Криму має бути пекельною для Росії, а не священною": інтерв’ю з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою
ТСН.ua
  • Кількість коментарів 1
  • Кількість переглядів 2240

Керівник МЗС вважає, що візит угорського прем’єра Віктора Орбана не знято з порядку денного, президент України готовий провести таку зустріч.

Рік, що минає, був багатим на події на зовнішньополітичній ниві. Вистачало як здобутків, так і поразок. До перемог можна віднести створення Люблінського трикутника та зародків Кримської платформи. До провалів — нове загострення відносин з Угорщиною. Але це не означає, що Володимир Зеленський вже відмовився від особистої зустрічі з угорським прем’єром Віктором Орбаном. Водночас є багато тем, до яких ми у 2020 році так і не підійшли. Це, зокрема, прийняття законопроєкту про подвійне громадянство. 

Про зовнішньополітичні підсумки 2020 року і плани на наступний 2021 рік ТСН.ua поговорив з міністром закордонних справ України Дмитром Кулебою. 

- Назвіть топ-3 здобутків і топ-3 провалів України на зовнішньополітичному треку за цей рік? 

- Ну, починається, одразу про провали. Насправді рік був шалений, але дуже цікавий. Попри всі зміни і трансформації, яких зазнав світ через пандемію, були дуже яскраві результати. Важко виокремити лише три. Але ваше завдання я зрозумів, тому скажу так. Перше — це ефективна допомога Україні й українцям під час пандемії. Ми змогли допомогти понад 250 тис. українських громадян повернутися до України, коли весь світ почав закриватися. Допомогли залучити багато гуманітарної допомоги. Це все те, з чим Україна зіткнулася і не була до цього готова. І дипломатія відіграла тут активну та важливу роль. Друге — я дуже задоволений, що ми отримали статус партнера розширених можливостей НАТО. Знаєте, коли я був віцепрем’єром і президент доручив мені очолити координацію цього процесу, займатися ним, дуже мало людей вірили в успіх. Ми зібралися маленькою шаленою командою і побудували процес таким чином, щоб довести його до успішного для України завершення. І це дійсно велика перемога. Третє, що я хотів би відзначити, це нова якість двосторонніх відносин з низкою ключових країн. Я маю на увазі Велику Британію, Туреччину, Румунію і, попри всі складнощі, але зовсім по-іншому йде діалог з Угорщиною. А також створення Люблінського трикутника з Польщею та Литвою, і та принципова позиція, яку ми зайняли в регіоні загалом. Але нічого з цього лише дипломати б не змогли досягти самотужки. Ми постійно відчували підтримку колег по уряду, а головне — президента. У президента є така звичка, він дуже високо підіймає планку завдань і змушує тебе до неї тягнутися. І мені ця звичка дуже імпонує. Це постійно вимагає прагнути більшого й ставити нові амбітні завдання. І саме завдяки тому, що всі ці фактори зійшлися, ми змогли досягти цих результатів. 

- А провали? 

- Провали. Треба налаштуватися на самокритику. Я б хотів, щоб ми вийшли на конкретні результати у перемовинах з Іраном щодо нашого збитого літака. Попри весь наш тиск, попри всі наші намагання вести перемовини і так, і так, станом на кінець року іранська сторона все-таки не виконала ті обіцянки, які вона давала. Ми так і не отримали, наприклад, технічний звіт про катастрофу, і не змогли просунутися в переговорах. Тобто, багато було зроблено, ми далеко просунулася, але недостатньо для того, щоб вийти на той результат, якого ми очікували. 

тегеран_авіатроща_МАУ
Associated Press

- У січні буде рівно рік від цієї жахливої трагедії. Ми за крок до подання позову до міжнародного суду, чи все ж дочекаємося компенсацій родинам загиблих? 

- Будь-яке терпіння має межу. І наше зокрема. Але ми можемо перейти до фази судового розгляду, тільки якщо зрозуміємо, що всі можливості врегулювати це питання з Іраном вичерпано. І зрозуміти це має не лише Україна, а й інші постраждалі країни. Я наголошую, що в процесі переговорів з Іраном Україна не діє сама. Ми є лідером команди постраждалих країн і виступаємо від їхнього імені. Тому це має бути наше спільне рішення. 

- Другий провал? 

- Як це не дивно, Угорщину я теж віднесу до провалів. Але, знаєте, відносини з Угорщиною вони такі: то здобуток, то провал. Наприклад, коли Угорщина не виступила проти надання Україні статусу партнера з розширених можливостей НАТО, це, очевидно, я вважаю здобутком української дипломатії.

- Це правда, що на Будапешт натиснули Штати? 

- Дивіться, це ж усе дипломатична гра. В таких складних історіях нічого не відбувається лінійно. Це дуже складна історія зі створення обставин і умов таким чином, щоб у певної країни не залишилося альтернатив, окрім як підтримати Україну. Тому я зарахую це до здобутку. Але, з іншого боку, втручання Угорщини у внутрішні справи України під час місцевих виборів, безперечно, було провалом. Втім, ми налаштовані все-таки на те, щоб розгрібати ці авгієві стайні й виходити на позитив. Тому, сподіваюся, наступного року у підсумковому інтерв’ю Угорщина перебуватиме лише у розділі здобутків. 

Відео Хто розхитує Закарпаття: чому в українських селах співають гімн іншої країни

Цього тижня Закарпаття опинилося в центрі міжнародного скандалу: погрози, обшуки, резонанс на всю Європу. Угорські політики заявляють, що Україна буквально атакує угорську меншину, а наш північний ворог намагається довести, що в Україні починається громадянська війна. Що насправді відбувається у прикордонних селах і що за гру затіяла Росія на наших західних кордонах – дивіться далі.    

Хто розхитує Закарпаття: чому в українських селах співають гімн іншої країни

- А чи могли ми цьому запобігти? Угорський гімн, за два роки до цього було незаконне роздавання угорських паспортів у консульстві в Береговому. Наші спецслужби тут де? Чи могли ми спрацювати наперед? Про твіт Петера Сіярто я не кажу, бо ми не можемо зазирнути йому в голову і сказати цього не писати. 

- Ви абсолютно правильно кажете, що не можна заглянути кожному в голову. Коли з людиною розмовляєш, все нормально, вона озвучує правильні сигнали, а потім залишається сама й починає озвучувати інші сигнали, ну, ти не можеш увірватися в залу і сказати: все, зупиняйся, не роби цього. Ми маємо розуміти, що для Угорщини ця поведінка обумовлена її глибинним переконанням, що питання угорської меншини в сусідніх країнах є життєво важливим для угорської політики. І вони готові в цьому питанні йти так далеко, як сусіди можуть їм дозволити. Але ми їм кажемо дуже просту річ: ми теж конструктивні, ми вважаємо, що угорці, які живуть в Україні, є українськими громадянами, це частина нашого суспільства, це наша земля, це наші люди і вони завжди будуть такими. Та є червона лінія. Тому все, що ви робите до червоної лінії, підтримуючи етнічних угорців, окей, це нормально. Але давайте домовимося, що щойно ви зайшли за червону лінію, маєте бути готовими, що ми одразу виштовхаємо вас назад. І зробимо це жорстко й рішуче. Саме це відбулося на прикладі місцевих виборів. Тому, можна запобігати, і було б набагато гірше, якби ми не запобігали в реальності. Та є випадки, коли все-таки удар завдається, не запобігли, тоді треба вміти треба діяти рішуче. І я думаю, що ми показали обидві моделі поведінки: і запобігання, і рішучої відповіді у разі порушення.

- Але поки що про візит Віктора Орбана до Києва та його зустріч із Володимиром Зеленським не йдеться? 

- Цей візит не знято з порядку денного. Більш того, я вас запевняю, що президент України готовий провести таку зустріч. Але вона повинна бути змістовною і перезавантажити відносини. І завдання дипломатів зараз підійти до цього моменту. Ми відкриті до цієї зустрічі. Я вам більше скажу, ми хочемо, щоб вони зустрілися, ми хочемо усунути всі непорозуміння з Угорщиною. Та для перезавантаження нам потрібно чітко зафіксувати, що відтепер правила гри ось такі. І на ці правила погоджуються обидві сторони. Відштовхуючись від цих правил, засновується взаємна повага. Я вам скажу, напевно, ексклюзив, я ще нікому про це не говорив. Ми отримали сигнал з Угорщини, що після суттєвого різкого спаду останнього місяця у відносинах, вони готові до відновлення конструктивного діалогу. І ми позитивно відповімо на цей сигнал. Тому з початком нового року Угорщина буде у фокусі, і ми спробуємо вийти з того негативу, в якому опинилися. 

- Дивіться, все ж почалося тоді, як ВР ухвалила закон про освіту. Ми не збираємося його змінювати, а Угорщина не відступається. Що ж робити? 

- Все почалося набагато раніше. Все почалося в той момент, коли українська влада почала дуже мало уваги приділяти Закарпатській області. Простір не може залишатися порожнім. Якщо ти йдеш і залишаєш процеси на свій власний розвиток, хтось обов’язково зайде і візьме ці процеси під свій контроль. І це саме те, що робила системно й послідовно інструментами м’якої сили, збільшуючи свій вплив на ситуацію в Закарпатській області, угорська влада. Закон про освіту, який було ухвалено 2017 року, став будильником. Тобто, він розкрив цей нарив, показав глибину проблеми, і центральна влада почала набагато більше уваги приділяти Закарпатській області, вирівнюючи той дисбаланс впливу, який там сформувався. Тому цей процес і є таким важким. Можна домовитися щодо закону. І я, до речі, підтверджую, ми не будемо його змінювати, бо все, що там треба, ми вже змінили, виконуючи рекомендації Венеційської комісії. Питання виключно в добрій волі обох сторін — домовитися про правила гри на основі принципу взаємної поваги. І в Києві така добра воля є. 

- Чи бачите ви там руку Москви? 

- В принципі, рука Москви присутня в усьому, що відбувається в Україні. Жартую. Так, ми бачимо, що РФ сильно не хочеться, щоб Україна й Угорщина нормалізували свої відносини. 

- Тобто, з ваших слів можна зрозуміти, що Росія підігріває всі ці процеси? 

- Вона користується кожною можливістю, щоб створити додаткову напругу в українсько-угорських відносинах і не допустити перезавантаження. 

- Повернемося до здобутків. Я теж собі виділила топ-3. На мою думку, це — економічна дипломатія, поява Люблінського трикутника та зародків Кримської платформи. Давайте спершу про економічну дипломатію. Я знаю, що це один із п’яти пріоритетів, який ви для себе визначили на посаді міністра. Але потім стався коронавірус і світова економічна криза. Як у цих умовах не просто розширити, а й банально зберегти український експорт? 

- Якби ви мене запитали про п’ять здобутків, я б обов’язково включив питання експорту. Я задоволений тим, як МЗС переналаштував свою роботу у цій сфері 2020 року. Ми зробили декілька насправді простих речей, але чомусь до нас їх ніхто не робив. Я наведу вам простий приклад. Раніше, коли посол звітував про успіх розвитку торговельно-економічних відносин між країнами, він писав: товарообіг зріс, умовно, з 200 млн до 300 млн. І в звіті це зараховувалося: ну, зросло ж, зросло, нормально, молодець. Але, будемо відверті, відстежити конкретні здобутки посольства у збільшенні цього товарообігу дуже складно. Торгівля іноді відбувається й без залучення українських дипломатів, або української держави загалом. Тому ми розробили набір набагато детальніших критеріїв, які показують нам, що конкретно посол і посольство зробили, і якого результату досягнуто. В пілотному режимі ми їх протестували, зараз президент доручив нам внести на його розгляд цілісну систему KPI для роботи посольств у цій сфері. На момент виходу нашого інтерв’ю ми їх підготуємо і будемо надсилати в ОПУ. Та це абсолютно інакша система мотивації для посла. Посол вже знає, що він не гнатиметься за загальною цифрою. Він знатиме, що має доповідати про конкретні речі. Назва компанії, якій ти допоміг, бо ми ж потім звернемося до цієї компанії і запитаємо, чи дійсно вона так само оцінює роботу посла. Також кількість сертифікатів для української продукції, отриманої за підтримки посольства в іноземній країні. Там дуже детальні критерії. І ми це переналаштували. Другий момент, який мені дозволяє говорити про успіх у цій сфері, це зростання довіри українського бізнесу до МЗС. Ми бачимо, як зростає кількість компанії, які приєднуються до Ради експортерів та інвесторів при МЗС. Це свідчить про те, що вони бачать, що ми можемо їм допомагати. Іноді вони звертаються до нас із питаннями, які не в нашій компетенції: наприклад, дайте кредит на експортну операцію… Це поза межами можливостей МЗС. Але я хочу запевнити кожен бізнес, який експортує, якщо ви є відповідальним експортером, якщо ви є надійним партнером, я запевняю вас, посольства України за кордоном надаватимуть вам всю необхідну підтримку для виходу на ринки інших країн.

- Згадалися ваші слова, що деякі українські посли вважали, що здійснили свою роботу, банально зробивши презентацію. А як там компанії налагоджують діалог між собою, які там інвестиції — ніхто не знає. 

- Конкретний приклад. Представник української компанії приходить до Ради експортерів. МЗС дає доручення послу України в державі Х і каже: допоможіть цьому бізнесу. Представник бізнесу летить туди, їх зустріли, звели з місцевою владою, посол виходить і доповідає: я організував їм зустріч, прошу поставити мені плюсик, все нормально, я завдання виконав. Я йому кажу: ні, секундочку, ви завдання не виконали. Мало організувати зустріч. Треба переконатися, що процес пішов, що відбувається реальний рух, а не формальна зустріч. Що він мені відповідає, бо там було питання, яке перебувало під моїм особистим контролем. Він каже: ну, це вже не дипломатична робота, наша робота — їх звести, а потім нехай вже самі. Я кажу: ні, так не працює. Ми маємо супроводжувати експортера від "А" до "Я" — до кінцевого результату. Коли перша партія українського товару потрапить на ринок цієї країни, тоді можете підняти келих вина за свій успіх. А просто завести людей в одну кімнату — це ще не результат. Тому все це насправді зміна корпоративної культури. Але вона вже відбувається. Я переконаний, що ми всіх послів налаштуємо на абсолютно правильну експортну історію. 

- Повернемося до Люблінського трикутника. Вам не здається, що йому не вистачає лідерства та стратегічної візії? Якби все це було, Україна, Польща та Литва відіграли би більшу роль у білоруській кризі. 

- А ви знаєте, про що був перший спільний акт Люблінського трикутника після його заснування? Вперше, коли Люблінський трикутник показав, що здатен діяти. Це була заява про Білорусь. Ось, власне, і відповідь на ваше запитання. Резонанс в Україні від створення Люблінського трикутника перевершив усі очікування. Навіть мої. Я зрозумів, що з колегами з Польщі та Литви ми влучили в дуже емоційне тло українського суспільства. Ми побачили, що ця ідея має набагато більший потенціал, аніж той, який спочатку в неї закладався. Два фактори трохи загальмували процес зустрічі міністрів закордонних справ. Перший — зміна міністра закордонних справ Польщі. Другий — це наступна зміна міністра закордонних справ Литви. Тобто, із засновників Люблінського трикутника станом на зараз політично живим залишився лише я. Інших два міністри змінили вектор своєї професійної кар’єри. Тому, безумовно, новим колегам, які замінили їх на посадах, знадобився якийсь час, щоб увійти в курс справ. Але від нових польського та литовського колег я дуже чітко почув запевнення, що вони рішуче налаштовані на розвиток Люблінського трикутника. Хоч міністри не зустрічалися і не було якихось яскравих медіаприводів, щоб висвітлювати Люблінський трикутник, але запевняю вас, що координатори, яких ми призначили, напрацьовували протягом цього часу порядок денний і стратегію Люблінського трикутника, вели цю планову роботу і з початку року ми повернемося до створення для вас журналістів красивого медіаприводу ще раз розповісти про Люблінський трикутник. 

- Так про що наступного року буде цей формат? 

- Це буде зустріч міністрів у Києві. Саме про неї ми домовилися восени цього року. По суті, ми вже вийдемо на перелік ключових напрямів, за якими держави Люблінського трикутника домовляться взаємодіяти і реалізовувати спільні проєкти. Тобто, там вже з’явиться дипломатичне "м’ясо", яке можна буде їсти. 

- Тобто, там, наприклад, будуть інфраструктурні проєкти…

- Давайте я все ж не буду поки що все це вивалювати в медіа. Є класичний дипломатичний закон: ні про що не домовилися доти, поки про все не домовилися. Запевняю вас, що процес іде і ми вийдемо на той результат, який потрібен Україні та нашим партнерам. 

- Президент і урядовці не раз говорили про готовність приймати білоруських студентів на навчання, ITівців та й простих людей, які втікають від влади Лукашенка. Проте в реальності білорусам доводиться проходили сім кіл пекла в Міграційній службі, тож вони їдуть до Польщі або Литви. Саме щодо цього виходив великий сюжет на "ТСН.Тиждень". Чи планується спрощення цих процедур наступного року?  

Відео Кінець бюрократії: як білоруські мігранти вплинули на хід роботи міграційної служби України

У Білорусі групу осіб звинуватили в тому, що вони завозять з України зброю. Про це повідомив Олександр Лукашенко. Але в українському МЗС його заяву заперечили. Також в Україні від середи білоруси можуть безвиїзно лишатися в межах нашої держави вдвічі довше, ніж громадяни інших країн – 180 днів. Цієї постановою уряд поклав початок кінцю бюрократії в міграційних службах. Детальніше – дивіться далі.  

Кінець бюрократії: як білоруські мігранти вплинули на хід роботи міграційної служби України

- Вже цього року буде полегшення. На своєму останньому засіданні уряд ухвалив рішення, яке суттєво спрощує отримання дозволу на працевлаштування в Україні для білорусів. Термін розгляду заявки зменшується до трьох днів. Але насправді відбулося дуже багато змін і спрощень для білорусів. Одну зі змін я вважаю принциповою. Для цілої низки дій та легалізації себе в Україні білорусам скасували вимогу виїзду за межі України й оформлення всіх цих документів ззовні через посольство. Тобто, якщо ти виїхав, вже не треба повертатися в Білорусь, низку правових питань можна вирішити, перебуваючи в Україні. Це суттєве спрощення. Насправді для білоруського народу ми зробили дуже багато, щоб підтримати в цій ситуації. Я розумію сюжети і завжди можна знайти когось, у кого є своя страшна історія. Але потрібно оцінити, наскільки ця проблема є системною. Я вам скажу відверто, коли наші медіа розривалися від повідомлень, що є купа білорусів, які хочуть в’їхати в Україну і не можуть знайти тут прихисток, ну, сувора правда полягає в тому, що не було жодних потоків біженців і стражденних білорусів, які намагалися прорватися через кордон і в’їхати в Україну. Був дуже нормальний процес, він був повністю цивілізований і контрольований, люди в’їжджали спокійно, але натовпу на кордоні не було. Хоча, нагадаю, що в Україні для білорусів із самого початку діяв безвізовий режим, на відміну від країн ЄС. В’їхати сюди їм було найлегше. Тому не треба перебільшувати проблему. Але я запевняю вас, що ми стояли, стоїмо і будемо стояти на боці білоруського народу. Це принциповий момент української політики в цьому питанні. 

- Ще з минулого року в Раді припадає пилом законопроєкт про подвійне громадянство. Чому питання зависло? Проблему треба вирішувати. У мене багато знайомих, які мають по два паспорти, але Міграційна служба їм каже, що наявність паспорту іншої країни - це не підстава для позбавлення українського громадянства.  

- Насправді стаття Конституції про єдине громадянство виписана дуже по-українськи. І те, що ви сказали, — один із прикладів цього. Розкажу вам історію. Коли працював послом при Раді Європі, я зустрівся з одним українцем, у нього дуже респектабельна робота, шановна людина, вже десять років у Франції. І він мені каже: я громадянин України, але нікому не кажіть, у мене вже є французький паспорт. Я кажу: ну, буває… Він каже: я вас дуже прошу, зробіть щось, щоб я не був змушений відмовлятися від українського паспорта, я хочу, щоб мої діти не розривали зв’язок з Україною, хочу, щоб вони залишалися українцями, чому ми не можемо мати два паспорти? 

Відео Ми повинні знайти збалансоване рішення щодо подвійного громадянства - Кулеба

Кулеба у "Право на владу" заявив, що треба знайти збалансоване рішення у питанні подвійного громадянства. Тому з 90-х років, коли ухвалювалась Конституція і запроваджувалось правило про єдине громадянство, ситуація докорінно змінилась. Мільйони українців за цей час з різних причин виїхали за кордон. При цьому вони хочуть залишатися громадянами України. Право на владу за 11 червня 2020 року

Ми повинні знайти збалансоване рішення щодо подвійного громадянства - Кулеба

Я дуже сильно пройнявся цією історією. Це не був випадок злиденної людини. Це успішна людина, яка просто розпочала інше життя. Він хоче залишитися громадянином України. Відтоді я почав серйозно цією темою займатися. Законопроєкт, про який ви говорите, зупинився, бо експерти ВР зробили висновок, що без змін до Конституції просто на рівні закону це питання врегулювати неможливо. Окей, думка має право на існування. Можна сперечатися і знайти юристів, які скажуть щось інше. Але рішення є, можна пройти шлях змін до Конституції. Для цього ми маємо усвідомити одну просту істину. Я відкрито про це говорю, публічно. 

Україні потрібне подвійне громадянство, щоб зберегти зв’язок із мільйонами українців, які виїхали і розпочали нове життя в інших країнах. Якщо ми вже не можемо втримати їх географічно в Україні, давайте тоді втримаємо їх ментально та юридично у нашому українському просторі. Безумовно, не може йтися ні про яке подвійне громадянство з державою-агресором. Це табу. Це закрита тема. І це має бути чітко капслоком у законі прописано. Безумовно мають бути серйозні фільтри для отримання подвійного громадянства, щоб не можна було цим маніпулювати, щоби все було чітко врегульовано. Але я ще раз хочу наголосити, що питання подвійного громадянства — це питання збереження української ідентичності в світі і використання можливостей закордонних українців для розвитку України. Якщо ми цього не зробимо, то втратимо всіх цих людей, цей потенціал. Я бачив конкретні приклади у тій же Франції, коли батьки українці й тримаються української спільноти, але їхні маленькі діти вже ростуть франкофонами, і їх дуже важко утримувати в українському полі. 

- Кримська платформа. Це третій, на мою думку, здобуток України на зовнішньополітичній ниві у 2020 році. По-перше, чому всі ці шість років не з’являвся міжнародний майданчик щодо деокупації та демілітаризації Криму? По-друге, які країни вже сказали "так" долученню до Кримської платформи? І, по-третє, коли відбудеться установчий саміт? Називали дату 25 травня. Але щось пішло не так.

- На перше ваше питання я вам дуже чесно відповім — я не знаю. Мені здається, це настільки очевидна ідея, що вона просто лежить на поверхні. Можливо, до цього мала дозріти ситуація. Мені розповідали, що за останні шість років була спроба запустити щось подібне, але пропонувалося, щоб якась із впливових країн світу очолила щось на кшталт групи друзів Криму. Я вважаю, що це хибний підхід. Коли я став міністром закордонних справ, під час буквально перших розлогих розмов з президентом він чітко сказав: Україна має бути лідером, зокрема і в питанні Криму, ми маємо нести цю відповідальність. Я сказав: пане президенте, це повністю резонує з моїм відчуттям і розумінням того, як це має працювати. Тому ми написали концепт, поклали президенту на стіл, який починається з того, що Україна вестиме цей процес. Не може бути головним другом Криму хтось інший, а не Україна. Це факт. Тому, якщо ми не скажемо, що ми очолили цей процес і пішли вперед, ніхто інший цього робити не буде. І вся філософія Кримської платформи побудована на цьому. Тепер щодо сприйняття. На мій подив, знову ж таки, мегапозитивне сприйняття Кримської платформи в українському суспільстві. 

- Уточню тут. Побутує думка, що західні країни не поспішатимуть починати розмову про Крим, бо для Росії це священна тема, і Москва може сказати: "Ах так, ви починаєте розмову про Крим, тоді ми й Донбас не будемо обговорювати". 

- Тема Криму має бути пекельною темою для Росії, а не священною, і ми її такою зробимо. Ми вже багато для цього зробили. Вони це знають, їм пече. Я з різних джерел отримую інформацію про те, як вони нервово реагують на цю ініціативу. Вважаю, що підтримка Кримської платформи —це питання політичного вибору для інших країн. Але це також питання юридичного і морального вибору. Тому що не можна не підтримати країну, яка намагається зупинити безпрецедентну спробу незаконної анексії своєї території в Європі. Це безпрецедентний кейс. Всі двісті відсотків правди на нашому боці з усіх точок зору. Тому це питання дуже принципове. Ми бачимо підтримку Кримської платформи в українському суспільстві. Нещодавно Центр "Нова Європа" зробив опитування, де ця цифра проявилася дуже очевидно. Я задоволений динамікою позитивного сприйняття Кримської платформи міжнародними партнерами. 

- Які країни вже погодилися долучитися? 

- Я зараз не буду їх анонсувати. Але вже є країни, які підтвердили і підтримку Кримської платформи, і готовність брати участь у саміті. Ми ще проговорюємо та остаточно фіналізуємо з ними та іншими партнерами зміст того, що ми туди закладаємо. 

- Зміст Декларації…

- Так, зміст власне того, чим надалі буде займатися платформа. 

Кордон Каланчак Крим
Держприкордонслужба України

- Доводиться чути критиків, мовляв, окей, установчий саміт Кримської платформи відбудеться, учасники підпишуть Декларацію, а далі що? Наступного дня Крим не повернеться. 

- Якби я слухав критиків, я б взагалі нічого не робив. Найочевидніша відповідь для таких людей — а далі нічого. Взагалі б нічого не було, якби ми нічим не займалися. Коли я приїхав у Раду Європи послом, зібрав послів ключових країн ЄС і кажу: "Шановні колеги, в травні наступного року ми ухвалимо рішення Комітету міністрів, присвячене Криму". Всі в один голос сказали: "Це неможливо". І, як всі порядні дипломати, одразу викотили сто абсолютно переконливих аргументів, чому цього ніколи не станеться. Це було важко, це було складно, іноді було емоційно-обурливо вести всі ці розмови і переконувати когось в якихось очевидних речах. Але в травні наступного року Комітет міністрів Ради Європи ухвалив безпрецедентне для себе рішення, присвячене виключно Криму. Тому мені зараз процес із Кримською платформою дуже це нагадує. Спочатку так трошки стримано, а що, а що ви хочете, а як це буде співвідноситися з тим, що вже є… Але що більше ми працюємо, то більш позитивну реакцію отримуємо. Я ще раз кажу, нікого за руки в Кримську платформу ми не затягуємо. Але країни, які регулярно в своїх публічних заявах говорять про невизнання спроби незаконної анексії Криму, я не уявляю, як вони можуть відмовитися від участі в Кримській платформі. Я абсолютно переконаний і хочу, щоб кожен громадянин знав, що настане день, коли в Сімферополі буде піднято український прапор. Я працюю над цим, і ми досягнемо цієї мети. 

- Міжнародний кримінальний суд. Заява прокурора про закінчення попереднього вивчення у справі "Ситуація в Україні". Це про Крим і Донбас в контексті російської агресії. Дуже складно звучить. Давайте пояснимо українцям, про що йдеться. Чи побачимо ми другий "Нюрнберг"?

- Ого. Я б до речі не хотів, щоб ми побачили другий "Нюрнберг", бо там було допущено дуже багато помилок і проблем, які потім дозволили людям писати багатотомні твори про те, що там не було правосуддя, а було покарання переможців над переможеними. Я хочу, щоб Міжнародний кримінальний суд діяв виключно в межах верховенства права відповідно до всіх процедур, а коли будуть винесені вироки, скільки б часу це не зайняло, щоб це були залізобетонні вироки. І ті, хто брав участь у вчиненні воєнних і злочинів проти людяності під час російської агресії проти нашої держави, понесли за це відповідальність. Не буду торгувати казками і одразу скажу, що це займе час. Бо міжнародне правосуддя ніколи не буває швидким. Але мене дуже цікавить не час, а кінцевий результат. Щоб усі ці злочинці й покидьки опинилися на лаві підсудних, навіть якщо когось in absentia (заочно) притягнуть до відповідальності, мене це теж влаштує. Треба зрозуміти важливу річ. Навіть під час самого розслідування і судових слухань, ви уявляєте, скільки ми отримаємо юридично чистої легітимної доказової бази злочинів Росії на території України? 

- Щодо MH17 приклад…

- Так, от вам приклад MH17. Тепер помножте це все на десять і ви зрозумієте, що ми отримаємо в результаті простого судового процесу. Навіть ще не вироки, а сам судовий процес виведе все це назовні, і це буде безпрецедентно. 

- Чи йтиметься там про репарації? 

- Міжнародний кримінальний суд встановлює індивідуальну відповідальність фізичних осіб за вчинення конкретних злочинів. 

Відео Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба про вибори у США, безвіз з ЄС та партію угорців на Закарпатті

Більше як половина українців бояться втратити безвіз. Таке опитування провела соціологічна група "Рейтинг". І причини цього страху вже не якісь абстрактні, а конкретні. Європейців стурбувало рішення Конституційного Суду щодо незаконного збагачення. Чи захищений безвізовий режим із Євросоюзом – ми обговоримо з міністром закордонних справ Дмитром Кулебою.  

Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба про вибори у США, безвіз з ЄС та партію угорців на Закарпатті