Юнаки забувають про рік ув’язнення
Рівно місяць минув від часу визволення із лап бойовиків понад сімдесяти українців. Більшість уже вийшли з лікарень і повернулись додому, але досі у полоні страшних спогадів, тож працюють із психологами. Наймолодшого колишнього бранця - 21-річного футбольного "ультраса" Влада Овчаренка у рідному Луганську за проукраїнську позицію засудили до 17 років в'язниці, а нині він працює у місці своєї мрії.
Святая святих українського футболу - будівля Національної федерації. Саме тут Влад тепер працює. Хоча сам, здається, і досі в це не може повірити.
«Раніше бачив, знаєш, ось на відстані, десь на стадіоні. А тут ось він! Кубок України», - каже Влад.
17 років у катівнях бойовиків - це вирок за проукраїнську позицію хлопця в рідному Луганську. Палив прапори так званої «ЛНР», малював на стінах тризуби, розклеював містом жовто-блакитні наліпки. У СІЗО разом із товаришем Артемом провели понад рік.
Товаришів-ультрас Луганської "Зорі" разом звільняли і нині разом запропонували на вільній від ворога території не прощатися з футболом, а працювати з фанатами.
Підтримка геть не знайомих людей дає змогу радіти життю і забувати пережите.
«Країна, люди дуже сильно змінилися. Люди стали більш чуйними, більш справжніми - саме людьми», - каже Влад.
Юнак ніколи не був у Києві. Після того як залишив Луганськ тепер столицю називає своєю другою домівкою.
А ще батьки. Це було найболісніше для Влада. Адже по поверненні з полону, вони залишилися в окупованому Луганську. І завдяки ТСН змогли втекти з дому і після 15 місяців розлуки нарешті обійняти сина.
Нині і Влад, і його батьки живуть у київській квартирі, яку допомогли винайняти «Азовці».
Попри те, що минув місяць сина й досі навмисне не розпитують про пережиті катування. Часом спить не спокійно. Однак із кожним днем дедалі краще. Робота, нові друзі - очі горять. Це головне.
Тепер і батьки в пошуках роботи. Іще трохи і стабільно триматиметься на ногах уся родина. Щодо рідного Луганська, Влад знає, він обов’язково туди ще повернеться. Разом з Україною.