У новий план щодо Донбасу Україна хоче зібрати всі напрацювання із врегулювання війни за п’ять років.
Днями у форматі відеоконференції політичні радники Нормандського формату вирішать, чи відбудеться зустріч лідерів нормандської четвірки до кінця цього року в Берліні. Також вони обговорять новий український "План спільних кроків" щодо Донбасу, який наша делегація презентувала минулого тижня в Тристоронній контактній групі (ТКГ). Появі "Плану спільних кроків", який з-поміж іншого передбачає проведення виборів на Донбасі вже 31 березня 2021 року та збільшення чисельності СММ ОБСЄ учетверо, передував злив Кремлем у проросійські ЗМІ в Україні так званого "плану ОРДЛО".
То що пропонує Україна та з чим не погоджується Росія? Чи справді є шанс припинити війну і провести місцеві вибори на Донбасі вже навесні наступного року? Про деталі нового українського плану ТСН.ua розпитав у першого президента незалежної України, керівника української делегації в ТКГ Леоніда Кравчука.
Суть нового українського "Плану спільних кроків" щодо Донбасу
Для того, щоб зрозуміти саму суть і філософію цього питання, потрібно виходити з того, що зараз в ТКГ є не тільки український план. Є російський план, є напрацювання в ОРДЛО, є, власне кажучи, дорожня карта Нормандського формату і політичних радників Нормандського формату — четвірки. Тобто, за всі ці роки напрацьовано дуже багато різних документів, які спрямовані на одну мету — врегулювання військової ситуації на Донбасі. І були такі документи, які нам запам’яталися. Ну, скажімо, документ, прийнятий у 2015 році — це Комплекс заходів (Мінські домовленості, підписані 12 лютого 2015 року. — Авт.). Цей документ був підписаний за президентства Петра Порошенка і одне положення дуже всім запам’яталося — порядок дій на непідконтрольній Україні території. А саме, що спочатку: вибори, а потім контроль над кордоном і встановлення української влади, чи спочатку контроль над кордоном, встановлення там української влади, а вже потім вибори? В цьому документі записано, що спочатку вибори, а потім контроль над кордоном. Це питання як було записано п’ять років тому, так і залишається головним гальмом для будь-якого руху вперед. Російська сторона, щойно відбуваються якісь спроби пошуку можливих форм дій, які б сприяли точному вирішенню будь-яких питань, одразу нагадує нам, що ми маємо керуватися Мінськими домовленостями. Тут постає головне запитання, адже цих угод не одна, їх багато, а вони беруть тільки одну, яка розглянута і загалом схвалена Радою безпеки ООН. Тому ми зараз як діємо? Попросили політичну підгрупу в межах ТКГ зробити єдиний план з усіх цих планів (в одному випадку це називається дорожньою картою, в іншому — план,назва не має принципового значення). Цей єдиний спільний план ми будемо розглядати на засіданні ТКГ і приймати рішення. Такий фінал. А коли вони зроблять це? Важко сказати, робота дуже велика, яка включає не тільки припинення військових дій, а й роззброєння, демілітаризацію, проведення виборів, формування там української виконавчої і інших гілок влади…Це величезний комплекс безпекових, політичних, економічних, соціальних і духовних заходів.
"План спільних кроків" як передумова зустрічі Зеленського і Путіна
Я сказав, що це є, серед іншого, передумовою. А сам план має більш широке завдання — забезпечення досягнення миру на Донбасі. Це глобальне завдання для нас. Але в цьому переліку завдань, які будуть вирішуватися дорогою до цієї великої мети, звичайно, є завдання провести зустріч в Берліні на найвищому рівні. Десь днями має відбутися через відеоконференцію зустріч політичних радників. На цій зустрічі, думаю, вже остаточно вирішиться, буде зустріч на найвищому рівні цього року, чи ні. Україна, запропонувавши такий план, відкриває дорогу до того, щоб така зустріч відбулася. Але чи захочуть наші опоненти… Я їх так м’яко називаю, а насправді опонент у нас один, один агресор — Росія. Чи захоче вона в даному разі підтримати цю ідеологію? Я думаю, що час настав захотіти. Тому що, будемо говорити відверто, не таке вже блискуче становище в Росії сьогодні, щоб диктувати багатьом, зокрема Україні, якісь умови, і не йти на будь-які поступки. Дивіться, новообраний президент США Джо Байден у розмові з європейськими лідерами, а я такого не пам'ятаю за час, принаймні, свого перебування при владі, серед гарячих точок двічі назвав Україну. Думаю, це добрий знак. Європа, США і весь цивілізований світ бачать, що в даному разі це не просто маленька точка на карті. Це полум’я в центрі Європи, яке в будь-який час може стати катастрофою. Цього не можна допустити.
Чи є згода ОБСЄ збільшити чисельність СММ у чотири рази?
Ми ведемо перемовини на всіх рівнях. В Україні є постійний голова ОБСЄ. Вони бачать і знають ситуацію. Вони перебувають під впливом не тільки того що відбувається тут, в Україні, а й в Європі і світі. І вони розуміють, що це не якісь надумані наші побажання, щоби збільшити кількість людей. Ми мотивуємо й доводимо, що це потрібно, щоби справді забезпечити проведення виборів, формування влади. І це тільки початок. А далі — колосальна і грандіозна робота з відновлення територій, реконструкції економічного, політичного, соціального і духовного життя. Тому що за ці роки там відбулися такі перекоси у всьому спектрі людського життя, що потрібен час для того, щоб усе поставити на місце.
Росія хотіла провести фейкові вибори в ОРДЛО навесні 2021 року. За українським планом дата виборів в ОРДЛО — 31 березня
Як людині, яка вже давно при владі й бачила все, я не хочу навіть звертати уваги на бойовиків. Для мене їх не існує. Вони не є суб’єктом. Ми готуємо наш план відповідно до цивілізованого бачення світу. І цей план, який ми підготували, підтримується і європейськими партнерами, і США. Тому це головне. А що там бойовики думають, ну, нехай собі думають. Вони для того там і є, щоб пакостити, вони живуть за рахунок цього, для них це заробіток, норма життя. А ми такого не сприймаємо і хочемо бачити Україну цивілізованою.
Щодо виборів. Головне тут навіть не конкретна дата. Час можна перенести. Це не є принциповим питанням. Принциповим питанням є контроль Україною над кордоном, відповідні дії української влади на підконтрольних територіях, встановлення українських інститутів влади, які й можуть забезпечити проведення виборів за українським законом. Якщо, скажімо, в січні, припустімо, ВР приймає закон про особливості цих виборів. Я, наприклад, вважаю, що там можуть бути тільки мажоритарні вибори, бо там немає українських партій, там нічого немає. Які пропорційні вибори можуть бути? Не можуть. Це я так думаю і не кажу, що моя думка є істиною в останній інстанції. ВР приймає закон. Щойно прийняли закон, вже можна готуватися до виборів — лютий, березень і частина січня. Часу вистачає. І це ж не сьогодні готується. Ми це робимо не з чистого аркуша. Вже є напрацювання, приймається закон, готуються вибори. А які закони треба прийняти до цього? Про демілітаризацію, недопущення переслідування невинних осіб (про амністію. — Авт.). Не можна думати, що хтось покаже пальцем і когось судитимуть. Це просто неприйнятна філософія. Тільки за українським законом.
З чим категорично не погоджується РФ?
Комплекс заходів, який підписали у 2015 році за часів Петра Порошенка, є величезною помилкою. Це політичний зашморг на шиї України й одне із гальм, яке скрізь і у всьому заважає нам приймати рішення. Вчора ми засідали в ТКГ. Вони повторювали одне й те ж саме, що, мовляв, Україна змінює філософію і порядок Мінських домовленостей. Що там записані спочатку вибори, а потім кордон, а Україна хоче навпаки. А далі вони не хочуть слухати мене про те, що цей Комплекс заходів було підписано за дуже складних умов, що тривали військові дії. Але факт є фактом. Як позбутися цього головного пункту? Зараз вони нам тицяють в очі цей документ. Але я їм кажу, що це не єдиний документ, що був прийнятий у Мінському процесі, Нормандському форматі. Прийнято багато документів, тож треба брати весь комплекс рішень, а не акцентувати на одному пункті про вибори і кордон. Ми намагаємося переконати, аргументуємо, говоримо про можливі компроміси. Є, наприклад, ідея, що, можливо, не весь кордон спочатку передавати під контроль України, можливо, разом із силами ОБСЄ. Є багато варіантів, але головний принцип — не можна провести вибори за українським законом на території, де немає ані грама українського.
