Українців в лікарнях рятують медики з Індії та Пакистану

Українські лікарі виїжджають до Польщі, Росії, Словаччини, Лівії, влаштовуються в приватні клініки, шукають роботу не за спеціальністю. Щороку, за статистикою профспілки медпрацівників, Україну залишають 6 тис. лікарів. Але не все втрачено. Виявилося, у нас успішно практикують лікарі-іноземці. Судячи з відгуків, фахівці з них відмінні, пише "Газета киевская".

Лікар з Пакистану Імран Мухаммад (42 роки) працює хірургом вже 4 роки. Приймає він відразу в двох поліклініках Оболонського району столиці - на вул. Північній та на вул. Вишгородській, заробляючи півтори ставки.

"З ним ніколи не виникало проблем, від пацієнтів жодної скарги. Та ми й не сумнівалися, чи варто брати його на роботу, адже спочатку він працював у нас за сумісництвом. Завжди дуже ввічливий, уважний. І маленькі пацієнти, і їх батьки шикуються в чергу до Імрана, рекомендують його на батьківських форумах і передають один одному телефон. За зміну він приймає близько 50 пацієнтів", - розповіла заступник голови поліклініки на вул. Північній Тетяна Сухіна.

За словами самого Імрана, в Україну він приїхав у 1994-му. Закінчив у Києві підготовчий факультет, потім поступив до Вінницького медінституту ім. Пірогова.

"Я хотів бути хірургом, тому викладачі порадили повернутися в столицю і отримати вузьку спеціалізацію. Потім я закінчив ординатуру і інтернатуру в столичній Академії післядипломної освіти ім. Шупика, пройшов курси по спеціалізації "дитяча хірургія", - розповів медик.

Імран розповідає, що довго шукати роботу в Україні йому не довелося. Майже 10 років він працював у дитячій лікарні № 1 на вул. Богатирській. Потім начмед запропонувала йому роботу на пів-ставки за сумісництвом у дитячій поліклініці. Три роки працював так, а в 2011 перейшов на повну ставку.

"Зараз я не бачу сенсу їхати, пропрацювавши більше 10 років після закінчення інституту. Тут у мене дружина-українка, синові 2,5 року. Я навіть не відчуваю, що я в чужій країні, та й пацієнти довіряють і звертаються, якщо щось сталося. По зарплаті сказати не можу, що вона гідна, - велика родина не виживе на ці гроші. Але мені вистачає - мене залучають в якості консультанта в посольстві Пакистану", - розповів Імран.

У 9-й міськлікарні на Сирці працює  лікар з Індії, ортопед-травматолог доктор Бансал Алок(40 років). Його називають "генієм травматології"

"Я не планував працювати в Україні. У 1989-му приїхав до Харкова, закінчив підготовчий факультет, вступив до Харківського Медуніверситету. Після закінчення магістратури мене запросили працювати до Німеччини. Але довелося повернутися через сім'ю - дружині не давали візу", - розповідає медик.

Сім'я Алоків півтора року намагалася жити в Індії, але дружині-українці і трьом дітям було складно адаптуватися до іншої культури і способу життя. Повернення в Україну було незапланованим.

"Ми поїхали у відпустку, на руках у нас були зворотні квитки. Але почали надходити пропозиції про роботу з Харкова, з Сум, звідки родом дружина, а також з Києва, від головлікаря міської лікарні № 9 Михайла Валюка. Я зрозумів, що нашій родині простіше жити в Україні. Це була перша причина, а друга - я сам давно тут живу, звик, і вже не можу кинути своїх пацієнтів. Адже для лікаря головне, щоб люди довіряли йому і поважали його роботу. Цього я домігся в Україні, і вже заради цього варто жити", - говорить Бансал.

До питання про рівень добробуту українських лікарів він ставиться філософськи.

"Я не можу вплинути на розмір зарплат в Україні - це питання вирішує уряд. Але у нас робітники можуть заробляти 3-5 тис. грн, а лікар вищої категорії, кандидат наук, магістр отримує 2-2,5 тис. грн. На щастя, у мене є підробіток в приватній клініці "Борис", завдяки чому я відчуваю себе нормально і можу годувати сім'ю", - говорить Бансал.

Йому не раз надходили пропозиції про перехід в приватну клініку на повний день. Але він відмовляється.

"Якщо всі хороші лікарі підуть в приватні клініки, то в державних працювати буде нікому. Бідним теж потрібна допомога, адже багаті люди за гроші знайдуть будь-якого консультанта", - додав він.