У СРСР навпаки намагались применшувати втрати.
3 мільйони радянських солдат і 400 тисяч німецьких - така офіційна кількість солдатів та офіцерів, які загинули і поховані тут, в Україні. Проте справжню кількість втрат Червоної армії ніхто не знає – після боїв командири фальшували документи, занижуючи кількість власних втрат і збільшуючи втрати ворога.
Якщо німці своїх загиблих намагалися поховати на місцевих кладовищах, то кості червоноармійців нерідко і досі лежать в наших полях та лісах. Лежать не самі, а зі зброєю, боєприпасами та нагородами, йдеться у сюжеті ТСН.Тиждень.
У вихідний день в Березанському лісі, можна помітити чоловіків в старому залатаному камуфляжі, з рюкзака стирчить лопата. В руках – металошукачі різних моделей. Хто з них хто, і хто тут що шукає? Але в будній день ліс виглядає порожнім – хоча земля тут під деревами багато де нещодавно перекопана людськими руками.
Наш гід – справжній кіборг з донецького аеропорту та пошуківець з ліцензією. 10 років тому Анатолій в цих лісах підняв з ґрунту свого першого бійця, якого вдалося опізнати по напису на котелку. Відтоді він захворів цим бродінням лісами та повільним зануренням в окопи Другої світової. За ці роки він разом з іншими пошуківцями знайшли та перепоховали в братських могилах сотні бійців.
"Тут був так званий котел – київський котел. 4 армії. Березанський ліс був усіяний трупами наших бійців. Кістки прямо лежали одна на одній", - розповідає він.
На десятки офіційних пошуківців, які шукають загиблих воїнів тієї війни, в Україні нараховуються тисячі інших копачів – чорних. Цих цікавить не дати спокій костям бійців, а знайти і продати військові артефакти. Зброю та нагороди потім продають в інтернеті чи на барахолках.
А важкі металеві деталі військової техніки – здають на металобрухт. Тут, в місцях, де копачі всіх мастей копали десятиліттями, буквально під поверхнею все ще багато цікавого.
Першою під 5 сантиметровим шаром ґрунту знаходимо частину жетона німецького солдата.
"Це половинка – так, половинка. Це тут – рідкість. Тут був рукопашний бій", - каже Анатолій.
За кілька метрів – нова знахідка – смертний медальйон бійця РККА. Такі медальйони мали всередині ось такий листочок паперу – куди солдати вносили свої дані. Утім вже в 1942-му такі медальйони в радянському війську заборонять.
"Скільки втрачено імен. Це робилося спеціально. Тому що якщо убитий боєць упізнаний, то вся його сім'я отримує допомогу. Через втрату годувальника. Якщо боєць невідомий, він числиться як безвісти зниклий а безвісти зниклим ніякого допомоги сім'ї не видавалося", - пояснює кіборг.
Професор археології Володимир Дорофєєв показує мені різні солдатські медальйони. За його словами, раніше чорні копачі нерідко намагалися продати не лише артефакти, а й залишки німецьких солдат, які вони знайшли разом з медальйонами.
Такі бізнесмени і досі намагаються знайти контакти родичів бійців через німецький державний архів, де зберігають інформацію про загиблих та зниклих безвісти воїнів рейху.
Моя колега Наталка Фібріг показує працівникам архіву фото половинки, яку ми знайшли в лісі на Київщині. Власника жетона ще можна знайти, але вченим потрібно отримати оригінал.
Італійці, предки яких теж воювали за Рейх, вивезли та перепоховали всіх своїх солдат, яких вдається знайти. Німці пішли іншим шляхом – кладовища для сотень тисяч своїх солдат вони утримують за власний кошт – по всьому світу.
В Україні побудували 5 таких збірних кладовищ. Найбільше з них – в Криму, під Севастополем, і сьогодні родичі загиблих не можуть відвідувати могили своїх предків. Та Україна зараз просто не має коштів на подібні проекти для власних воїнів, імен яких шукачам не вдалося знайти. Їхні перепоховання стали атрибутом днів пам’яті. Решту року ця справа важлива лише для волонтерів. Які пам’ятають – війну не буде завершено, доки не похований її останній солдат. Для України, яка знов зазнала нападу і втрат - ці слова звучать особливо.