В Україні узаконили пересадку органів. Прості відповіді на складні запитання

В Україні узаконили пересадку органів. Прості відповіді на складні запитання

Фото: УНІАН

Влада розраховує врятувати життя сотням українців.

За 27 років незалежності в Україні загинули близько ста тисяч людей, кому потрібна була пересадка якогось органа. Держава
щороку витрачає від 500 до 700 мільйонів гривень на закордонні операції для небагатьох щасливців, бо мало хто може собі дозволити 70 і більше тисяч доларів на нову нирку, серце чи печінку.

Цього тижня депутати ухвалили нарешті закон, який дозволив забирати органи не лише в близьких родичів, а й у незнайомих людей та навіть у мертвих, йдеться у сюжеті ТСН.Тиждень.

Які органи трансплантуються?

Нирки, печінка та серце – трійка органів, які почали трансплантувати в шістьдесятих роках. Сьогодні в США  щороку пересаджують майже 17 тисяч нирок, більше 6 тисяч печінок і 2500 сердець. Рідше пересаджують підшлункову, легені та кістки. В Україні є потреба в пересадці до двох тисяч нирок та по тисячі нирок і печінок щороку. Проте рахунок операцій йде ледве на десятки. Серце не пересаджують взагалі.

Які бувають трансплантації?

Шкіру чи волосся можна взяти з одного місця та пересадити в інше цій самій людині. Інші органи чи матеріали пересаджують від інших донорів. Живих чи мертвих.

Досі в Україні була дозволена лише трансплантація органів від найближчих родичів. Пересадку органів від раптово загиблих людей, яка на Заході давно стала правилом, у нас можна порахувати на пальцях рук.

Де в Україні можуть провести операції з пересадки органу?

За такої маленької кількості операцій з пересадки органів в Україні існує шість центрів, де хірурги можуть робити такі операції. В цих центрах можуть робити більше тисячі операцій щороку. Та головна біда – відсутність органів та системи їхнього отримання.

"Понад сотні установ, де можна забирати органи. Але в жодному ви не зможете це зробити. Тому що адміністрація цих лікарень не хоче, щоб там цим займались. Вони бояться скарг, неприємностей тощо", - повідомив завідувач відділенням трансплантації нирк.

Які нові правила почнуть діяти після підписання закону?

До ухвалення нового закону в Україні була заборонена будь-яка операція, де живим донором був не близький родич. Тепер донором може бути майже кожен живий громадянин України, а також мертвий, який за життя дав згоду на використання власних органів. 

Що таке "презумпція незгоди"?

Це юридичне правило, яке передбачає: у всіх, хто персонально чи через родичів не давав письмову згоду на трансплантацію, органи брати не можна. Це повинно гарантувати безпеку від чорних трансплантологів.

В країнах, де діє презумпція незгоди, людей активно закликають підписувати донорські документи. У Польші знімають спеціальні рекламні ролики, де основне гасло - поділися своїми органами. У Білорусі, яка успішно заробляє мільйони доларів на проведенні трансплантацій, усе з точністю до навпаки. Там  діє презумпція згоди. Тобто кожен, хто особисто не відмовився стати донором після смерті, стає порятунком для тих, кого ще можна врятувати. Автоаварії - це тисячі смертей здорових людей.

Та головне – не вид презумпції, а чітка робота системи. "Є презумпція згоди в Білорусі з чудовими результатами і презумпція незгоди в Іспанії з чудовими результатами. Від цієї презумпції не змінюється кількість трансплантованих", - повідомив Олександр Лінчевський, заступник міністра охорони здоров'я. 

Які існують заборони на донорство?

"Донорами не зможуть стати ні діти-сироти, ні невпізнані особи, ні люди, які загинули в АТО", - додала нардеп Ольга Богомолець.

Це все – ще одна пересторога проти розвитку чорної транспланталогії. Також не можуть бути живими донорами іноземці, які перебувають в Україні незаконно, ув'язнені, вагітні жінки та психічно хворі. У живого донора можна вилучити лише один орган чи його частину.

Що заважає розвитку транспланталогії?

Транспланталогія - не лише операція, а величезна і дорога загальнодержавна система. Щоб операція відбулася, потрібна  швидка мережа вилучення та пересилки органів з лікарень до трансплантологічних центрів. Це виглядає як сюжет бойовика: адже орган живе лише чотири години. За цей час потрібно отримати згоду родичів, провести висококваліфіковану операцію з вилучення  органу, блискавично визначити, кому саме його пересадять та медичним літаком чи гелікоптером доправити в найближчий трансплантологічний центр, де вже чекають пацієнт, лікарі та все готове до операції.

При цьому в Україні немає гелікоптерів, які б доставляли ці органи, немає людей, які були б складовою команди, які будуть констатувати смерть мозку, а також обладнання.

Після появи закону потрібно розробити пакет документів на дозвіл, які підписує людина чи родичі в разі її смерті.

А ще в лікарнях немає чи просто не працює обладнання, за допомогою якого анастезіолог визначає смерть мозку. Саме констатація смерті мозку повинна запускати весь трансплантологічний ланцюг. Утім, багато в Україні і досі встановлюють смерть людини за зупинкою її серця. Ну і найважливіше – в Україні немає жодного трансплант-координатора.

Хто такий трансплант-координатор?

Це спеціальний лікар, який виявляє травмованих та поранених, органи яких після їхньої смерті можуть бути пересаджені. Координатор повинен отримати згоду чи незгоду такого пацієнта чи його родичів та внести відомості в електронну систему. В таких випадках час йде на секунди, і швидкість та точність кожної дії трансплант-координатора впливає на життя пацієнта, якому можуть пересадити рятівний орган.

Коли повинна запрацювати система трансплантології?

Закон чітко встановив початок роботи системи – 1 січня 2019 року. Та спеціалісти вважають, що в кращому випадку вся ця титанічна праця дасть результати десь за 2-3 роки. Натомість в цьому році держава виділила на проведення трансплантацій за кордоном – менше 400 мільйонів гривень. І ці гроші вже майже закінчились. Тож поки депутати не проголосують за додаткове фінансування, а система не запрацює ми будемо рахувати смерті тих кого могли б врятувати.

Наскільки подешевшають операції?

Багато років Україна фктично спонсорує розвиток трасплантології за кордоном. У Білорусі за пересадку печінки платять 120-160 тисяч доларів, нирки - 60 тисяч. Якщо більшість цих коштів підуть на розвиток власної системи трансплантації, то це дозволить замість одного пацієнта врятувати трьох.

Ухвалення закону – це не кінець, а лише початок важкого шляху. Найважче – переконати суспільство, починати треба з стимулюючого законодавства. Та головне - змусити суспільство зрозуміти: дозвіл на те, аби віддати частинку себе чи близької людини замість того, аби засипати землею чи спалити -  означає якоюсь мірою продовжити земне життя. Церква з цим згодна.

Станіслав Ясинський

Шанс на життя: що потрібно знати про новий закон про трансплантацію від незнайомих людей

Шанс на життя: що потрібно знати про новий закон про трансплантацію від незнайомих людей

Повʼязані теми:

Наступна публікація