Від провідного ієрарха РПЦ до українського патріарха: як Філарет став патріотом

Спочилий патріарх Філарет пройшов шлях від «тіньового патріарха» РПЦ до засновника незалежного українського православ’я, і залишив по собі складну, але визначальну спадщину.

Таку думку висловив відомий український журналіст і публіцист Віталій Портников.

Він нагадав, що Філарет був, мабуть, найбільш масштабною та суперечливою постаттю в післявоєнній церковній історії. Протягом десятиліть ієрарх був одним із керівників Російської православної церкви, коли патріарх РПЦ Пимен став слабким і недієздатним.

«Напевно, не було в післявоєнній церковній історії України фігури настільки масштабної і настільки суперечливої, як Філарет. Навіть у день його смерті одні з захопленням говорили про його духовний подвиг і подвижництво, а інші нагадували про співробітництво з КДБ, жадобу влади або навіть наявність сім’ї — всі ті вже звичні звинувачення, які ми чули щодо Філарета від московських священників і про які вони чомусь ніколи не згадували тоді, коли цей красивий і жорсткий чоловік був фактичним головою Російської православної церкви — а він був», — пише Портников.

Журналіст зауважив, що Москва покладала надії на Філарета в питанні утримання української Церкви в московському підпорядкуванні. Але саме він відновив пригноблене й примосковлене українське православ’я.

«А якби Філарет не насмілився піти наперекір російській Церкві й усьому світовому православ’ю, якби він побоявся створити Київський патріархат за його межами — хто б, скажіть, отримав Томос у ситуації, коли УПЦ Московського патріархату і на п’ятий рік великої війни боїться розірвати „духовний звʼязок“ з Москвою, а закордонна українська Церква могла б вдовольнитися автономним статусом при Вселенському патріархаті (що, зрештою, і сталося ще до отримання Томоса)», — розмірковує експерт.

Портников нагадав, що Філарет став митрополитом Київським ще у 1960-ті роки і «був одним із них, а не одним із нас».

Проте переломним став 1990 рік. Попри очікування, на Соборі в Москві Філарета не обрали патріархом РПЦ. Як згадує Віталій Портников, той Собор мав виразне антиукраїнське забарвлення:

«Гасло „краще німець, ніж хохол“ я чув тоді не один раз — і в результаті патріархом став Алєксій ІІ, дійсно етнічний німець за походженням, з обранням якого російські священники пов’язували кінець „засилля“ українських колег. І надання автономії УПЦ було пов’язано насамперед із бажанням „заперти“ українців вдома і більше не пускати їх в Росію та інші радянські республіки, а зовсім не з поваги до Філарета чи української церковної традиції».

Попри звинувачення у співпраці з КДБ чи жадобу влади, які часто лунали від московських опонентів, саме Філарет став архітектором відродження української церкви. Логічно розсудивши, що в незалежній державі має бути своя Церква, він пішов на повний розрив із середовищем, у якому виріс.

Портников нагадав, що саме Філарет врятував кар’єру нинішнього глави РПЦ Z-патріарха Кіріла.

«Ну і як Кірілл відплатив рятівникові? Не просто посиленням боротьби з його Церквою, але й спробою перетворити Україну на власну територію — стан здоровʼя митрополита Володимира і Янукович цьому тільки сприяли. А це ж було ще до того, як Кірілл став патріархом війни», — каже журналіст.

Але Філарет залишався непохитним у своїй місії до останнього.

«Він завжди був як скеля. Його впевненість у власній місії була непохитною. Так, могла змінюватися місія, але ніколи не змінювався він у своїй вірі у власний шлях, який тільки він сам може і має пройти. І тільки один раз за всі ці довгі роки я бачив його розчуленим — коли він дійшов до примирення з митрополитом Епіфанієм та іншими членами Синоду ПЦУ», — підсумував Віталій Портников.

Нагадаємо, 20 березня у Києві на 98-му році життя помер патріарх Філарет.

Сьогодні, 22 березня, у столиці прощаються із спочилим патріархом.