Візит Анджея Дуди: чи вдасться нарешті залишити питання спільної історії історикам

Дата публікації
Перегляди
2318
Поділитись:
WhatsApp
Viber
Візит Анджея Дуди: чи вдасться нарешті залишити питання спільної історії історикам

Фото: ТСН.ua

Між Україною і Польщею — чергові непорозуміння.

До України з триденним візитом, який розпочався у неділю, 11 жовтня, прибув президент Польщі Анджей Дуда. Основні офіційні заходи заплановано на 12-13 жовтня. Проте в центрі уваги будуть саме двосторонні перемовини Володимира Зеленського й Анджея Дуди, адже після їхньої першої зустрічі у серпні минулого року у Варшаві, жодне з питань порядку денного двосторонніх відносин не зрушило з мертвої точки. Зокрема, йдеться й про чутливі історичні питання. ТСН.ua дізнався, що саме обговорять президенти та чи вдасться цього разу Зеленському втілити в життя давній принцип — "історію — історикам".

Історична пам’ять

Візит Анджея Дуди до України — другий за останніх п'ять років і перший за каденції Володимира Зеленського. Він планувався ще на квітень цього року. Але свої корективи внесла пандемія коронавірусу. До того ж, це перший закордонний візит Анджея Дуди після переобрання президентом Польщі. Наприкінці серпня минулого року і в січні цього року український президент вже зустрічався зі своїм польським візаві у Варшаві. Тоді у списку домовленостей було аж сім питань. Але в повному обсязі жодне не вдалося реалізувати. 

Однією з головних торішніх домовленостей було скасування Україною мораторію на ексгумацію польських поховань, в обмін на відновлення польською стороною українських місць пам'яті в Польщі. Тим паче, це прямо передбачено міжурядовою Угодою про збереження місць пам’яті та поховання жертв війни і політичних репресій від 1994 року. 

Питання спільної історичної пам’яті у двосторонніх відносинах України і Польщі гостро постало після знищення навесні 2017 року пам'ятника воїнам УПА в польських Грушовичах. Тоді Київ ввів мораторій на пошук і ексгумацію польських поховань в Україні. Спірне питання залишалося заблокованим аж до першої зустрічі Зеленського й Дуди минулого року у Варшаві. 

Втім, історик і керівник Відділу обліку та збереження місць пам’яті Українського інституту національної пам’яті Павло Подобєд зазначає: про існування мораторію з українського боку до серпня минулого року, що дуже часто можна почути від польських ЗМІ, говорити не надто коректно. За його словами, відповідно до польського й українського законодавства, є два окремих етапи робіт, які потребують двох окремих дозволів. Перший – проведення пошукових земляних робіт (тобто пошук останків), на який в Україні надає дозвіл Міністерство культури та інформполітики. Другий – роботи з ексгумації (перенесення знайдених останків), на які треба отримати дозвіл Державної міжвідомчої комісії з увічнення пам’яті учасників антитерористичної операції жертв війни та політичних репресій. 

"На жаль, польсько-українські відносини в цій сфері надто політизовані. Заклики України залишити історію історикам не сприймаються. Складається враження, що польська сторона знову живе боями за Львів, лише поле бою змінилося – тепер це цвинтарі та військові меморіали. За дивним збігом обставин, такі зміни в риториці наших сусідів сталися якраз на початку російсько-української війни. Для підігріву емоцій окремі польські ЗМІ часто використовують словосполучення "заборона на проведення ексгумацій останків поляків", делікатно оминаючи той аспект, що спершу треба провести пошукові роботи, віднайти останки, а тоді вже говорити про їхню ексгумацію. Проте, "відсутність дозволу на проведення пошукових земляних робіт" лунає не так драматично, як "мораторій на ексгумацію жертв ОУН-УПА". Польські колеги боляче реагують на слова про партнерство і паритетність у цій сфері", — говорить ТСН.ua Павло Подобєд. 

Наразі паритет має такий вигляд: Україна просить відновлення одного зі знищених місць пам’яті в Польщі, в обмін на проведення польською стороною нових пошукових робіт в Україні, а отже створення нових польських меморіальних об’єктів. Здебільшого йдеться про Західну Україну. Станом на сьогодні це 93 пам’ятники та пам’ятні знаки в Польщі, присвячені діячам і подіям, що пов’язані з історією України та/або українського народу і були встановлені (відновлені) після 1990 року. Аналогічних польських об’єктів в Україні – 231. Далеко не всі з українських і польських пам’ятників легальні. Кількість польських нелегальних об’єктів в рази перевищує кількість українських. На жаль, з кожним роком ситуація погіршується. Проте, навіть тут заклики української сторони легалізувати українські й польські пам’ятники за принципом "всі на всі" не задовольняють Варшаву.

Черговий скандал 

Після попередніх зустрічей Зеленського і Дуди, Київ зробив одразу два кроки назустріч, давши два дозволи на досить великі об’єкти — ділянки поховань Війська польського у місцевості Голоски і Збоїща у Львові. Хоча ще у вересні 2018 року посол України в Польщі Андрій Дещиця говорив, що для скасування мораторію польська сторона повинна відновити щонайменше два українських пам'ятники.

Водночас ми просили польських партнерів відновити легальну могилу вояків УПА на горі Монастир біля с. Верхрата. Невідомі знищили надгробок ще у 2015 році. Про відновлення українського пам’ятника воякам УПА Зеленський і Дуда говорили телефоном 11 вересня, домовившись закрити питання до офіційного візиту польського президента до України. 

"І ось напередодні візиту на горі Монастир замінюють знищену надгробну плиту на нову, де зникає фраза про "полеглих за Вільну Україну" і список з іменами вояків УПА. Замість цього одержуємо загиблих у лісі безіменних українців. Тут слід нагадати, що цей пам’ятник з’явився в горах не з доброї волі польських партнерів, а в результаті дозволу України відновити поле польських військових поховань на Личаківському цвинтарі у Львові. Якщо підміна написів на надгробку була здійснена з дозволу польської влади, виникає небезпечний прецедент. Скажімо, чи означає це, що українська сторона в праві вчиняти дзеркально, зокрема щодо польських військових поховань на Личаківському кладовищі? Чи ми знову будемо просити, щоб всі українські пам’ятники в Польщі не ліквідовували в обмін на згоду маркувати прикордонні області України новими польським мілітарними меморіалами?",  – сказав ТСН.ua Павло Подобєд. 

Втім, в українському МЗС заявляють, що вирішення питань видачі дозволів польській стороні на пошук і ексгумацію поховань, в обмін на відновлення зруйнованих українських пам’ятників в Польщі лежить не в політичній, а виключно в технічній площині. 

"Достатньо експертного рівня, щоб всі ці питання вирішувати в дусі порозуміння і взаємоповаги. Польська сторона вже тривалий час знає суть питання і ключ до його вирішення. Ми відкриті і готові до співпраці з належного увічнення пам’яті жертв воєн і політичних репресій. Президент України Володимир Зеленський одним із перших своїх кроків скасував заборону на видачу польській стороні дозволів на проведення пошукових робіт. І ми такі дозволи надали, сподіваючись, що польські друзі теж виконають певні технічні речі, зокрема, відновлять сплюндровану легальну українську могилу на горі Монастир. Тому в цій сфері важливо дотримуватися певних принципів і домовленостей. Одним з таких принципів є те, що кожен має право бути гідно похованим і вшанованим, незалежно від будь-яких обставин чи упереджень", — сказав ТСН.ua заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар. 

Що ж до пропозиції Володимира Зеленського побудувати на кордоні України й Польщі спільний меморіал примирення, про що український президент сказав Анджею Дуді минулого року у Варшаві, сторони навіть ділянку не обрали. Понад те, за словами Павла Подобєда, спільний меморіал примирення — це давня ідея, яка належить навіть не Зеленському. Проте через небажання польської сторони працювати на паритетних засадах і робити кроки назустріч, навіть це питання не може зрушити з мертвої точки.

Політика й економіка 

Директорка Центру "Нова Європа" Альона Гетьманчук каже, що Києву важливо чітко та зрозуміло донести Варшаві, чого саме ми очікуємо від відносин, як ми бачимо їхній порядок денний, принаймні на час президентства Зеленського та Дуди. 

"З одного боку, торгівля між країнами жвавішає. З іншого, суттєво потужніша в економічному плані Польща не може похвалитися, що робить такий же внесок у зростання економіки України. Останніми роками внесок українців у зростання польської економіки становив 11%. Ми закликаємо наших міжнародних партнерів, зокрема й поляків, інвестувати в Україну, проте з якоїсь миті їм просто стало невигідно це робити, позаяк робоча сила, яка мала працювати на польських підприємствах у Західній і частково Центральній Україні, виїхала працювати до Польщі. Крім того, після приходу Зеленського ми отримали у двох країнах владу із дуже схожим підходом до ведення справ: головне — реакція електорату, а думка міжнародних партнерів і прорахунок того, як ті чи інші рішення можуть відрикошетити на відносини з якоюсь навіть дуже важливою країною: або взагалі не цікавлять, або стають далеко другорядними", — каже ТСН.ua Альона Гетьманчук. 

Аспірант Ягеллонського університету (Краків, Польща) Міхал Марек зауважує, що, судячи з декларацій польських експертів і політиків, які час від часу лунають під час важливих форумів, польська сторона дуже налаштована на співпрацю з Україною щодо розвитку прикордонної інфраструктури і збільшення кількості пунктів пропуску на кордоні, що є кроком до включення України в формат "Тримор’я". 

Це політичне об’єднання, створене за ініціативою Польщі та Хорватії, охоплює 12 країн. На установчий саміт "Тримор’я" у Варшаві 2017 року приїздив навіть Дональд Трамп. Україну туди не запросили, аргументуючи тим, що до складу "Тримор’я" входять тільки країни-члени ЄС. Хоча багато хто каже, що ми не надто й активно лобіювали цю ідею. А формат "Тримор’я", окрім політичного виміру, має ще й суто прикладний — економічний і інфраструктурний. В межах ініціативи розбудовуються, наприклад, нові дороги між Польщею і Румунією. То чому б Україні не стати частиною цього великого інфраструктурного коридору?  

До того ж, під’їзні дороги до кордону зі свого боку Польща вже будує. На відміну від України, яка навіть не починала щось робити, не кажучи про нові пункти пропуску. Хоча саме Київ першим заявив про необхідність будівництва нової прикордонної інфраструктури. Та й більше це вочевидь треба нам, враховуючи хоча б факт великої кількості трудових мігрантів, які їдуть з України до Польщі. 

"До того ж, не знаю, чи взагалі в Україні звернули увагу, як в Польщі коментують нову Стратегію нацбезпеки України? У цьому документі по пріоритетності партнерства Польща на другій сходинці разом, наприклад, з Азербайджаном, коли на першій - Франція і Німеччина. Реакція польських експертів вказує на очікування Варшави, що відносинам із Польщею Київ надасть більше ваги. А Польща зі своєї сторони хоче й надалі підтримувати Україну на її шляху до ЄС і НАТО", — підсумовує Міхал Марек. 

Ще одне проблемне питання, яке неодмінно постане під час переговорів Зеленського та Дуди — збільшення кількості польських дозволів для українських перевізників. 

"Питання нестачі польських дозволів залишається актуальним і є предметом переговорів умежах Змішаної українсько-польської Комісії з питань міжнародних автомобільних перевезень. Ми сподіваємося, що польська сторона з об’єктивних причин, а саме з огляду на зростання обсягів торгівлі між нашими державами, а також між Україною і ЄС, врахує наші побажання щодо збільшення кількості таких дозволів. Під час візиту президента Польщі в Україну буде можливість також поспілкуватися про це міністрам інфраструктури двох країн", — сказав ТСН.ua заступник міністра закордонних справ України Василь Боднар. 

Проблема з дозволами для українських перевізників у відносинах України і Польщі постала минулого року. Тоді Варшава, порушуючи Угоду про асоціацію, на третину скоротила кількість дозволів. Неодноразові двосторонні переговори на рівні профільних міністерств результату не давали. 

Після першої зустрічі Володимира Зеленського з Анджеєм Дудою у Варшаві в серпні минулого року, це питання вдалося зрушити з мертвої точки — українські перевізники отримали додатково 5 тис. дозволів. Проте зараз проблема знову постала на порядку денному. І якщо Варшава, як і торік, не зробить кроку назустріч, Україна буде змушена звернутися до Єврокомісії.

Наступна публікація