Напад на Україну російський керманич виправдовує міфом, буцімто нашу державу, а передусім промисловість Донбасу, створила радянська влада.
Однак, такими заявами він намагається приховати одну з найбільших кремлівських таємниць.
“Насправді Донбас побудувало НАТО, тобто, всі провідні країни НАТО”, – стверджує Дмитро Піркл.
Дмитро Піркл – відомий меценат і колекціонер. Одного разу він прогулювався блошиним ринком у Парижі. Та ненароком натрапив на загадкові облігації дев’ятнадцятого століття з назвами українських міст.
“Ось Новопавлівка. Зараз там дуже гарячі бої йдуть. Я їх придбав, тому що побачив назви українських міст. Я не розумів, що це за папірці. Приїхав в музей Яворницького (Дніпропетровський національний Історичний музей – прим.авт.), показав – і вони були просто шоковані”.
Випадково знайдені документи виявились європейськими облігаціями ще не збудованих на той час підприємств Донбасу. Вони ніяк не вкладалися у широко розтиражований радянський міф, ніби промисловість регіону було створено СРСР.
“Вважається, що це радянська влада почала тут бурхливий розвиток. Ні. Це сталося якраз тоді, коли зайшов європейський капітал”, – розповідає художник з Донецька Сергій Захаров.
До середини 19-го століття більша частина Донеччини залишалася диким полем. Доки тут не знайшли поклади вугілля та залізної руди. Регіон вмить став Клондайком для європейських інвесторів і підприємців.
“Якщо на акціях було написано “Донець”, одразу ці акції розкуповувались просто як пиріжки гарячі, – каже Дмитро Піркл. – Це стало маркером успіху”.
Одна із згадок про тодішню інвестиційну лихоманку – ось цей старий міст у Дніпрі, що зберігся до наших днів.
“Цей міст поєднав криворізьку руду і донецьке вугілля, – пояснює Дмитро Піркл. – Я свого часу придбав німецьку гравюру, на якій зображено цей міст. На ній зображено потяг, який їде, і німецькою написано “Міст в Європу”.
Олександр Меланченко, регіональний представник Асоціації міст України, народився та все життя прожив на Донбасі, у місті Костянтинівка. Російські окупанти двічі робили його вимушеним переселенцем:
“Коли наші війська вибили цю нечисть з мого міста, повернувся додому, працював, ми знов почали жити нормальним життям. 22-го року знов вимушений був виїжджати, вивозити родину”.
Правду про європейську історію Донбасу Олександр почав відкривати для себе лише у дорослому віці:
“В 19 років я прийшов працювати на завод “Автоскло”. В деяких цехах ще було бельгійське обладнання. Я був дуже вражений! Згодом розкопали каналізацію, яка була ще бельгійська. Ми навіть не думали, що так довго, аж сто років, можуть прожити каналізаційні труби”.
Як не парадоксально, але навіть скляний саркофаг засновника СРСР Леніна був виготовлений… на бельгійському обладнанні в Костянтинівці!
“Бельгійці почали будувати і скляний завод, і хімічний завод, і металургійний завод, з них починалася Костянтинівка, – каже Олександр Меланченко. – Потім я дізнався, що Краматорськ – це французи, Торець – це німці”.
“Якщо говорити про Маріуполь, то це США, – розповідає Дмитро Піркл. – Це взагалі унікальна історія. Трьома величезними пароплавами, як “Титанік” – це аби ви собі масштаб уявили – привезли устаткування заводу. Американці недовго працювали, вони його продали французам. Але це вже факт присутності американського капіталу, масштабів, можливостей на той час. Сучасний росіянин це не може собі втямити – невже таке могло бути взагалі?!”.
Підприємці з Бельгії, Великої Британії, Німеччини, Франції та США за лічені роки перетворили дикий степ на один із найбільш розвинених європейських регіонів.
“Європейці – вони не наскоком, а дуже якісно все прораховували і почали доправляти сюди найновітніші технології”, – розповідає Дмитро Піркл.
Щоб привабити на новостворені підприємства працівників, для них зводили житло, лікарні й школи. А довкола самих заводів почали формуватися робітничі містечка.
“Із поселення робиться територія, де будується виробництво, якісь умови для життя. І звісно, європейські стандарти – вони також впроваджувалися”, – каже художник Сергій Захаров.
“При великих заводах були театри, казино, були розбиті парки. Атмосфера європейського міста переносилася сюди. І люди, які працювали на цих підприємствах, заробляли досить пристойні гроші”, – розповідає Дмитро Піркл.
Засновані європейцями поселення згодом стали головними містами Донбасу. Наприклад, Донецьк до 1924 року називався Юзівка. На честь свого засновника – англійця Джона Хьюза.
Сьогодні донецький “Шахтар” – один з найвідоміших українських клубів. Але навіть футбол на Донбас привезли англійці. Європейська гра швидко набула популярності серед заводських робітників, і з 1911-го року проводилися чемпіонати між Костянтинівкою і Юзівкою.
На весь Донбас було лише одне потужне підприємство, збудоване вітчизняним капіталом – гігантський Алчевський металургійний комбінат. Олена Рофе-Бекетова – прапраонука його знаменитого засновника, підприємця Олексія Алчевського.
“Олексій Кирилович багато вкладався в те, аби розвивати Донецьк. У нього була ідея, що це має бути українська промисловість. Родина Алчевських зіграла дуже важливу роль для донесення українськості”.
Пам'ять про українського мецената досі живе на Донбасі.
“До нього дійсно дуже добре ставились місцеві мешканці, – свідчить прапраонука мецената. – І власне, коли Олексія Даниловича не стало, було запропоновано назвати місце, звідки почалась його діяльність, містом Алчевськ”.
“1919-го року Москва видала декрет про експропріацію всіх підприємств, капіталів, цінних паперів. Все, що можна, було експропрійовано. Це було відверте пограбування”, – переконаний Дмитро Піркл.
“Я знаю історію Часова Яра, коли власник одного з підприємств залишився там головним інженером, налагодив виробництво, зібрав учнів – і все одно в 37-му році він був розстріляний, – розповідає Олександр Меланченко. – Радянському Союзу потрібно було витравити пам'ять про Європу, про те, хто побудував все це на голому полі”.
Переписуючи справжню історію Донбасу, більшовики перейменували названі на честь європейців міста іменами комуністичних ватажків. Тоді Донецьк замість Юзівки став Сталіно.
“Мені завжди було цікаво, чому день народження міста – 1870 рік, але його історію чомусь нам розповідали з 20-х років 20-го століття, – пригадує Олександр Меланченко. – Вони, мовляв, боролися з експлуататорами”.
За час радянської влади прогресивна промисловість Донбасу поступово деградувала.
“Ми, звісно, все відбудуємо, – впевнений Олександр Меланченко. – Не вони, а ми відбудуємо нашу європейську Донеччину. І це буде 100%. Я в цьому впевнений”.
“Ми пройшли через все, нам залишилася тільки перемога, тільки звільнення, – каже художник Сергій Захаров. – І це буде новий, кращий, вільний Донбас”.