Беручи в сім’ю дитину, позбавлену батьківського піклування, слід усвідомлювати, що у малюка можуть знайтись біологічні батьки.
Юлія та Влад втратили рідну матір і дядька під час окупації Бородянки. 46-річна жінка страждала від ішемічної хвороби серця. А її брат був хворий на цукровий діабет. Коли російська армія залишила місто без ліків і харчів, здоров’я виснажених голодом людей не витримало.
“Вони були поховані, ось тут, де трояндочки, – каже Юлія Меняйло, опікунка Влада. – В їхньому будинку їжі майже не було, я нічого не знайшла…”
Дев’ятирічний Влад дивом вижив. Матір і дядько померли у нього на очах. “Таких дітей станом на 1 січня з початку війни обліковано 6447. Із них з причин загибелі, смерті або невідомого знаходження батьків – 1233 дитини”, – оголошує болісну статистику Володимир Вовк, заступник директора департаменту з питань захисту прав дітей.
“Страшно це все було, – згадує початок війни Юлія Меняйло. – Їхали танки на Бородянку. В лісках у нас снайпери сиділи. І ми зрозуміли, що треба звідси тікати. Мама з Владом в цей час були в будинку. Моя провина, що я її не вивезла… Бо якби я їх вивезла, зараз були би вони живі, у Влада була би своя родина, він жив би далі з мамою…”
“Було багато випадків загублених дітей, випадків поранень батьків, їхньої смерті. З’явилась така ініціатива суспільства – взяти дитину в сім’ю. За підтримки дитячого фонду UNICEF було створено чатбот “Дитина не сама”, в якому зареєструвалися понад 24 тисячі громадян України, які зголосилися взяти дитину”, – каже Володимир Вовк.
“Ми спілкувалися з матірʼю та дядьком Влада до 12 березня. Потім дзвінки в нікуди, потім дзвінки на всі номери телефонів, які я знала. Ніякої інформації понад півмісяця. І раптом мені одна з сусідок написала: “Юля, я не знаю, чи це правда, здається, що твоїх рідних немає”. І у мене такий шок: що?!”, – пригадує страшну мить Юлія Меняйло.
Влада разом із мертвими мамою і дядьком знайшла сусідка. Вона забрала до себе хлопця, доки Бородянку не звільнила українська армія.
“В кімнаті мого дяді на підвіконні сидів Владислав, коли вже всі в будинку були мертві, – пригадує Юлія. – На той момент я не думала, що буде далі. Мені потрібно було, щоб він був біля мене. Другого квітня звідси вийшли орки, і ми з Владом зустрілися 4 квітня. Він на мене застибнув і хвилин пʼять з мене не злазив просто. І я його так сильно-сильно обійняла. І все, він біля мене”.
Якщо ви вирішили взяти дитину в свою родину, перший крок – звернутися до найближчого відділення служби з прав дітей. Соціальні працівники проінформують вас про перелік необхідних документів. А також нададуть можливість пройти психологічні курси.
“Важливе питання – чи вистачить у вас ресурсу прийняти дитину, розуміючи її поведінку, її історію соціальну. Може бути так, що від вас відвернуться родичі, перестануть запрошувати друзі, ви зміните коло спілкування”, – попереджає про відповідальність рішення Любов Лоріашвілі, начальниця відділу організації для сімейний форм виховання.
“Перший час він їв і не міг наїстися, – Юлія пригадує, як Влад призвичаювався до життя після смерті рідних. – Йому снилися жахи, літаки йому снились. Гуляється, грається, раптом оп! – наче заклинило його, сів: “У мене немає настрою. Я за мамою сумую”. Я теж, Владе, сумую, – зітхає Юлія Меняйло. – Дуже складно дитині постійно пояснювати, що не буде більше мами, не повернеш її”.
“У процесі усиновлення обов’язково має бути встановлений контакт між усиновлювачем і дитиною. Відповідно до нашого законодавства і до наших підходів, не батьки шукають дитину, а дитина шукає своїх батьків”, – підкреслює важливий момент Володимир Вовк.
Розпочати процес оформлення опікунства можна і через застосунок “Дія”.
“На першу консультацію можна записатися в “Дії”, і вже понад 800 осіб цією можливістю скористалися. Ще можна в “Дії” подати онлайн пакет документів для того, щоб зареєструвати заяву щодо бажання бути кандидатами в усиновленні”, – пояснює заступник директора департаменту з питань захисту прав дітей.
Зазвичай процедура триває понад місяць. Час очікування залежить від формату прийому дитини в нову родину. Ви можете або усиновити, або ж взяти опіку над малечею.
“Усиновлення – це діти, народжені серцем, і вони прирівнюються до власних біологічних дітей в сім’ї. Вони, в принципі, не отримують ніяких виплат. Якщо це дитина під опікою або в прийомній сім’ї,то батьки на кожну дитинку отримують 2,5 прожиткових мінімуми”, – каже Володимир Вовк.
Після возз’єднання з братом Юля почала збирати документи на опікунство.
“Влад мене питає: “Ти мені мама?”. Говорю: ”Нє, я тобі не мама, і я тобі мамою ніколи не буду, я тільки твоя сестра. Я твоя підтримка, я твоя допомога”.
Беручи в сім’ю дитину, позбавлену батьківського піклування, слід усвідомлювати, що у малюка можуть знайтись біологічні батьки. У такому разі вам доведеться повернути дитину родичам, навіть якщо ви вже встигли прикипіти серцем до малюка. Однак, ваша особиста готовність усиновити дитину – це лише пів справи. Пам’ятайте, це рішення доведеться узгодити з рештою членів вашої сім’ї. Не виключено, що для узгодження непорозумінь та захисту ментального здоров’я дітей та опікунів під час війни новим родинам варто буде заручитися допомогою психолога.
“У нас бувають випадки, коли батьки говорять: “Приходить бабуся, своїм онукам цукерки дає, а прийомній дитини каже, мовляв, ти не наша, ти не отримаєш”. Ну як? Але, на жаль, є і таке. Тому чим краще підготовлене оточення, тим більше підтримки в самих батьків”, – каже Любов Лоріашвілі.
“Він не втратив дитинство, у нього дитинство ще попереду, зі мною у нього ще все попереду, – вірить у майбутнє Влада його опікунка Юлія. – Дай Бог, у нього вийде все, чого він хоче. У нас зараз мрія одна на всіх: щоб закінчилась війна, обов’язково нашою перемогою. А друга мрія – щоб ми відбудували наш будинок і поїхали туди жити всі разом. У нас є також мрія на море поїхати, я йому пообіцяла ще в минулому році. Але так я і не виконала, тому що війна. Ми хочемо в наш Крим, бо він дійсно наш і буде наш, я вірю”.