Які типи мін загрожують українцям і як від них уберегтися

Дата публікації
Перегляди
1020
Час на прочитання
5 хв
Поділитись:
Facebook
Twitter
WhatsApp
Telegram
Viber
Які типи мін загрожують українцям і як від них уберегтися

"Моїй дружині 1 липня виповнилося 65 років, а загинула вона через цю війну 18 липня…"

Сергій Шевченко – переселенець із Краматорська. Після окупації Донеччини він з дружиною був змушений покинути рідний дім. Подружжя оселилося в тихому селі під Києвом, поряд із мальовничим лісом.

“Ми дуже любили природу, – каже Сергій. – Оскільки їй треба було дихати свіжим повітрям, у нас була така традиція: як правило, ми на вечір виходили подихати, погуляти. І ми вже з тих часів знайшли, де тут малина, ожина, яблука, гриби”.

Але в лютому 22-го російська армія вдруге з'явилася на порозі подружжя Шевченків. І перетворила їхній улюблений ліс на мінне поле. Саме тут, у Бучанському районі, окупанти розгорнули свою базу та замінували підступи до неї. Після деокупації Київщини минуло кілька місяців, перш ніж подружжя наважилося вийти в ліс.

“Ми дуже обережно вийшли подивитися, що тут. І тут раптом виїжджає “Москвич” червоний, і за ним люди йдуть. Кажуть нам: “Що ви під ноги дивитесь? Дивіться вгору, тут черешня”. Ну, ми так зраділи, – пригадує Сергій Шевченко. – Цей похід жінці коштував життя. Вона підірвалася на міні і банально стекла кров’ю”.

“Вона скінчалася в кареті швидкої медичної допомоги. Встановили, що це була розтяжка. Вона була зачеплена між двома деревами і присипана листям, – розповідає Олександр Росоха, оперуповноважений Бучанського управління поліції. – Не рекомендую громадянам України зараз ходити взагалі в ліси, де відбувалися військові дії. Можливо, хай прямують до Карпат, де більш безпечно”.

Як зазначає начальник відділу організації піротехнічних робіт ДСНС України Сергій Рева, станом на сьогодні зафіксовано понад 480 випадків підриву мирного населення на мінах чи розтяжках. Загинуло, на жаль, понад 330 цивільних людей: “Ми оцінюємо потенційно небезпечну територію загальною площею десь близько 174 тис. км кв. Це становить близько 30% від загальної площі нашої країни”.

“Люди добрі, ну чому ми пішли за тим грибом? Чому? – Сергій Шевченко не знаходить собі місця після загибелі дружини. – Так, назад ніколи не прокрутиш нічого. Відразу починає боліти душа. Я намагаюся всім розповісти не тільки від того, що у мене болить, а від того, що отака вона підступна – ця історія з мінами”.

“Більшість з інженерних боєприпасів ви одразу не побачите. Їх зазвичай маскують, заховують під землю, чіпляють на дерева”, – пояснює Денис Борбіт, командир відділення піротехнічних робіт. Денис – один з тих, хто звільняє українську землю від наслідків російської агресії.

“Щоденне випробування себе, своєї сили, своїх страхів. Для мене це не професія, це моє покликання, мабуть. Мені 40 вже, тобто я ще виховувався на книжках, на героїчних фільмах, і ось завжди хотілося бути героєм, – пояснює свою мотивацію Денис. – Металошукач сапера ми між собою називаємо мечем Джедая, тому що він схожий на нього. Якщо серйозно, це феромагнітомер. Коли щось металеве, то він сигналізує, що щось може бути під ногами”.

Джедай, який щодня ризикує життям заради безпеки інших, після повномасштабного вторгнення принципово перейшов на українську: “Я ще хочу, щоб відростити оселедця собі, та якщо командир дозволить. Ще й знамениті українські вуса, щоб бути справжнім козаком”.

Гумор допомагає Денисові відволіктися від шаленого напруження, в якому постійно перебуває кожен із саперів. На жаль, ця вкрай небезпечна робота забирає життя його колег, які мали понад 10 років досвіду.

“Серед наших саперів на сьогодні 49 чоловік травмувалося, з яких 8 загинуло”, – оголошує болісну статистику Сергій Рева.

“Кожен день, коли ти виходиш на мінне поле і обстежуєш якусь ділянку, ти не можеш знати, що на тебе чекає попереду. Йдеш, руки трясуться, боєприпас трясеться. Командир питає: “Тобі страшно?” – “То не мені страшно, то йому страшно, диви, як він трясеться”, – жартує Денис, долаючи напруження від щоденної гри зі смертю.

На Київщині, Чернігівщині та Сумщині люди найчастіше підриваються на залишених росіянами розтяжках.

“Вони зазвичай розтяжками мінували свої фланги та шляхи відходу. Коли ви бачите щось, схоже на дріт, на волосінь, в жодному разі не підходьте, не чіпайте. Краще відійти, помітити це місце та викликати спеціалістів, фахівців”, – попереджає Денис Борбіт.

На Харківщині та Херсонщині найбільшу небезпеку становлять протитанкові та протипіхотні міни. Більшість із них ретельно замасковані. Помітити їх неозброєним оком майже неможливо. Особливо підступні так звані “пелюстки”, які можуть ховатися навіть під звичайним листям.

“В них дуже маленький заряд, 37 грамів вибухової речовини. Але коли на неї наступаєш, вона здатна відірвати стопу. Від больового шоку і втрати крові можна втратити і життя”, – застерігає Денис.

Юлія Кателік – колишня вчителька з Донецька. Після 14-го року вона переїхала на підконтрольну Україні територію. І вирішила, що замість того, аби вчити школярів, має рятувати їх від мін. Вчорашня вчителька пройшла курси з гуманітарного розмінування та стала однією з перших жінок, які з вибухонебезпечними предметами на “ти”. Наразі Юлія є помічницею керівника швейцарського фонду з протимінної діяльності “FSD” в Україні:

“Я мама трьох синів, і дуже добре знаю їхню природу, цю зацікавленість, цю безбашеність. Коли маленькі діти, подорожуючи лісом, хапають все, що блищить, я прекрасно розумію, що вони можуть постраждати від цього. Можу поділитися досвідом проходження тренінгу в цьому році в республіці Косово. Конфлікт був протягом 5-ти років, і вже майже минуло 30 років, але вони ще й досі очищають територію від вибухонебезпечних залишків війни”.

“Є такі випадки, коли боєприпаси не спрацьовують зовсім. Наприклад, РПГ-18, так звана “Муха”. Вона дуже легка, і багато діточок вважають, що це пуста гарна іграшка, яку можна взяти. Та якщо натиснути на кнопку, вона вистрелить”, – пояснює сапер Денис. – Ми знаходили гранати-пастки навіть у дитячих ліжечках, під матрасом. В будинках колишніх ветеранів АТО находили розтяжки. Знаходили мініпастки, які клалися під тіла загиблих російських окупантів…”

“Ми маємо розуміти, що після деокупації Луганської області і частини Донецької та Запорізької областей будуть дуже значні замінування. Розмінування цих територій, включаючи ліси, поля – це від 5 до 10 років”, – каже Сергій Рева.

На жаль, цей прогноз і є нашою реальністю. “Треба залишатися обачними, зайвий раз не ризикувати, жити далі, робити свою справу та вірити в нашу перемогу”, – каже Денис Борбіт.

Повʼязані теми:

Наступна публікація